Ухвала суду № 58214085, 24.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року м. Київ К/800/64363/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі за позовом ТОВ "УкрДемСервіс" до Державної екологічної інспекції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та визнання нечинним припису, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрДемСервіс» (надалі - позивач, Товариство) звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області (надалі - Інспекція), в якому просило:

визнати протиправними дії Інспекції при складанні акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, проведеної у період з 14 жовтня 2013 року по 25 жовтня 2013 року;

визнати нечинним припис Інспекції від 31 жовтня 2013 року № 4-1058-0-3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем була проведена перевірка Товариства щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів відносно поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено акт перевірки та винесений оскаржуваний припис. Позивач вважає, що припис винесений з порушенням вимог діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано припис Інспекції від 31 жовтня 2013 року № 4-1058-9-3.

Не погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваних рішень в межах касаційної скарги - в частині задоволених позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 14 жовтня 2013 року по 25 жовтня 2013 року відповідачем проведено перевірку Товариства на відповідність вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено акт.

В ході проведення перевірки встановлено, що позивач виконує роботи по встановленню системи автономного - індивідуального опалення населенню у м. Вільногірськ. Діяльність здійснюється на підставі ліцензії на монтаж системи газопостачання серії АЕ 183436, яка видана Інспекцією Державного архітектурно - будівельного контролю у Донецькій області відповідно до наказу № 3-Л про видачу ліцензії від 12 лютого 2013 року, строком до 12 лютого 2018 року.

Згідно з актом перевірки Товариство орендує приміщення відповідно до договору суборенди нежитлового приміщення № 190713 від 19 липня 2013 року у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 22,1 м кВ для розміщення офісу. Даний договір діє до 31 грудня 2015 року.

Також, відповідно до договору суборенди об'єкта нерухомого майна №20/О від 2 квітня 2012 року з Приватним підприємством «Вівос-Сервіс», що знаходиться за адресою: м. Вільногірськ, вул. Промислова, 21, загальною площею 10 м2. Договір діє до 31 грудня 2013 року. Об'єкт, що орендується, являє собою приміщення адміністративної будівлі, який підприємством на час перевірки не експлуатувався.

Також, в акті перевірки зазначено, що на балансі позивача знаходиться 1 автотранспорт з бензиновим двигуном та газ метан, який обслуговується з ремонту ТОВ «Гарантсервіс», відповідно до договору про надання послуг з ремонту, сервісному, технічному обслуговуванню та гарантійному ремонту автомобіля № 03 від 8 лютого 2011 року.

З урахуванням наведеного, відповідач дійшов висновку, що інвентаризація джерел утворення відходів на підприємстві не проведена. Ліміти на утворення та розміщення відходів виробництва та дозвіл на розміщення відходів на 2012-2013 pоки позивачем не отримано. Первинний облік утворення та руху відходів на підприємстві по формі № 1- ВТ згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 342 від 7 липня 2008 року не здійснюється, у зв'язку з чим проаналізувати утворення та рух відходів на підприємстві неможливо. Податкова декларація екологічного податку в частині утворення та розміщення відходів не заповнюється. Місця тимчасового зберігання відходів не обладнані згідно з санітарними та екологічними вимогами. Відсутні договори з організаціями, які мають відповідні ліцензії на передачу відходів підприємства.

Таким чином, на думку Інспекції, позивачем порушуються вимоги статей 17, 26, 32, 33 Закону України «Про відходи», статей 3, 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

30 жовтня 2013 року позивач, не погодившись з висновками, викладеними у акті, надав заперечення щодо зазначеної перевірки.

31 жовтня 2013 року на підставі акту перевірки Інспекція прийняла припис № 4-10558-9-3, яким висунула наступні вимоги:

призначити відповідальну посадову особу з охорони навколишнього природного середовища;

розробити інвентаризацію джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря з урахуванням всіх джерел викидів з обґрунтовуючими матеріалами на одержання відповідного дозволу;

діяльність підприємства, пов'язану з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, здійснювати за наявністю дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на джерела викиду;

здійснити постановку на державний облік у галузі охорони атмосферного повітря;

складати державну статистику відповідно до вимог чинного законодавства;

провести інвентаризацію джерел утворювання відходів;

діяльність пов'язану з утворенням та розміщенням відходів виробництва здійснювати за наявності ліміту;

розробити реєстрові карти об'єктів утворення, оброблення і утилізації відходів;

отримати дозвіл на експлуатацію об'єкта поводження з небезпечними відходами;

організувати ведення первинного поточного обліку кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються на об'єкті за встановленою формою № 1-ВТ;

здійснювати заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів;

місця тимчасового зберігання відходів привести у відповідність до вимог діючого законодавства;

розробити план організації роботи у сфері поводження з відходами;

здійснити моніторинг місць утворення, зберігання відходів;

організувати ведення статистичної звітності по формі № 1 - «відходи», розрахунок податкового зобов'язання з екологічного податку здійснювати в повному обсязі, відповідно до вимог чинного законодавства;

дотримуватися вимог природоохоронного законодавства України при здійсненні діяльності підприємства.

Не погоджуючись із діями Інспекції та вищезазначеним приписом, Товариство звернулось до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, про безпідставність оскаржуваного припису, оскільки позивач не здійснює діяльності, що входить до переліку виробничих та технологічних процесів, не має технологічного устаткування, не використовує пакувальні матеріали та тару, інші матеріали, облік яких передбачено чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство здійснює наступні види діяльності за КВЕД-2010:

43.22 Монтаж водопровідних мереж систем опалення та кондиціонування;

43.21 Електромонтажні роботи;

47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах;

43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи;

74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність;

43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII «Про охорону атмосферного повітря» (надалі - Закон № 2707-XII).

Статтею 7 Закону № 2707-XII (в редакції від 16 жовтня 2012 року, що була чинною на момент винесення оскаржуваного припису) визначено наступне:

викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин;

нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря - група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров'я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря;

Відповідно до статті 11 Закону № 2707-XII для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабінетом Міністрів України не менше одного разу на п'ять років за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

До першої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об'єкти, які не належать до першої і другої груп.

Єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами встановлює Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року N 302.

Відповідно до даного Порядку дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб'єкт господарювання) експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Отже, законодавець встановив обов'язок отримувати даний дозвіл тим підприємствам, які експлуатують об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2707-XII джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Критерії взяття на державний облік об'єктів у залежності від видів і обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та обов'язкові вимоги щодо єдиного на території України порядку подання матеріалів для взяття на державний облік підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних джерел встановлює Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 10 травня 2002 року N 177 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 травня 2002 р. за N 445/6733).

Відповідно до даної інструкції узяття на державний облік здійснюється за такими критеріями:

об'єктів, - якщо в їх викидах присутня хоча б одна забруднююча речовина (або група речовин), потенційний викид якої рівний або перевищує величину, зазначену в Переліку забруднюючих речовин та порогових значень потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік;

видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, - за умови, що обсяг потенційних викидів рівний або перевищує порогові значення за окремою речовиною або групою речовин, наведених у додатку 1 до цієї Інструкції.

Потенційний викид - це максимальний загальний обсяг викидів забруднюючої речовини із стаціонарних джерел при роботі підприємства в режимі номінального навантаження технологічного обладнання, що передбачається проектно-кошторисною документацією.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на балансі Товариства не перебувають і не використовуються об'єкти, що підпадають під вищенаведені критерії.

Окрім того, Інспекцією під час перевірки не було встановлено та не зазначено, які забруднюючі речовини та в якій кількості викинуто позивачем в атмосферне повітря.

Що стосується встановлення лімітів для відходів, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, пов'язані з утворенням, збиранням і заготівлею, сортуванням, перевезенням, зберіганням, обробленням (переробленням), утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, вивозяться з неї, а також з перевезенням, обробленням та утилізацією відходів, що ввозяться в Україну як вторинна сировина регулює Закон України від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР «Про відходи» (надалі - Закон № 187/98-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону № 187/98-ВР (надалі - в редакції від 16 жовтня 2012 року, що була чинною на момент прийняття оскаржуваного припису) відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Пунктом «а» частини першої статті 32 Закону № 187/98-ВР передбачено, що з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються.

Отже, ліміти на обсяги утворення та розміщення відходів повинні отримувати лише ті підприємства, господарська діяльність яких пов'язана з утворенням відходів.

На момент виникнення спірних відносин правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, у тому числі небезпечних, на території України визначав Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218 (надалі - Порядок, в редакції від 7 серпня 2013 року, що була чинною на момент прийняття оскаржуваного припису).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи (далі - власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий Мінприроди, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Відповідно до пунктів 10, 11 Порядку Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації за поданням райдержадміністрацій до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).

Мінприроди, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач не отримував жодних повідомлень про необхідність подання на погодження лімітів

Отже, Товариство позбавлено можливості здійснювати облік відходів, оскільки не має відходів від своєї господарської діяльності, а тому колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності припису Інспекції від 31 жовтня 2013 року № 4-10558-9-3.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді