Ухвала суду № 58213989, 16.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" травня 2016 р. м. Київ К/800/66084/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:Швець Н.О.,відповідача:Бідзяна А.К.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року

у справі №812/4507/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій»

до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Лисичанський склозавод «Пролетарій» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 11 жовтня 2013 року позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 25 грудня 2012 року №0000682200, №0000692200, №0000702200. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 294,00 грн.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 11 грудня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Державну податкову інспекцію у м.Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

У період з 26 листопада 2012 року по 28 листопада 2012 року посадові особи відповідача провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Універсальна дія» за період з 01 березня 2011 року по 30 листопада 2011 року, про що склали акт від 30 листопада 2012 року № 80/22-31380846.

Перевіркою позивача встановлені наступні порушення:

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ «Універсальна дія» за період з 01 березня 2011 року по 30 листопада 2011 року у сумі 22 758 547,00 грн.;

- пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 3 378 152,00 грн. та завищено суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню у сумі 1 173 557,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Універсальна дія» за період з 01 березня 2011 року по 30 листопада 2011 року.

На підставі висновків акту перевірки податковий орган прийняв наступні податкові повідомлення-рішення від 25 грудня 2012 року:

- №0000702200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 22 758 547,00 грн.;

- №0000692200, яким зменшено розмір суми відшкодування податку на додану вартість на 7 847 355,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 577 411,00 грн.;

- №0000682200, яким збільшено суму грошового зобов'язанння з податку на додану вартість у розмірі 3 378 152,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 904 327,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат та суми податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Універсальна дія», оскільки, на думку відповідача, наявні ознаки безтоварності таких господарських операцій, відсутні докази транспортування товару. Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на висновках почеркознавчої експертизи, якими підтверджується, що підписи у податкових накладних від імені ТОВ «Універсальна дія» виконані невстановленою особою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності належних документів, які б підтверджували реальність здійсненої господарської операції з ТОВ «Універсальна дія», що вказує на неправомірність формування за наслідками безтоварної операції показників податкового обліку позивачем.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими висновками податкового органу та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 березня 2011 року між ТОВ «Універсальна дія» (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір постачання №1120167/011, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар (дошку хвойну хвойної обрізної і не обрізної, комплектуючих деталей для ящиків і єндкепів та брусу). До вказаного договору було додатково укладено угоди від 18 липня 2011 року №987/сн та від 01 листопада 2011 року №1252/сн, згідно яких вносилися зміни щодо предмету договору (товару).

За умовами договору поставка продукції узгодженими партіями здійснюється автотранспортом постачальника на умовах «DDU- м.Лисичанськ, ул.Мічуріна, 1 та/або вул.Октябрьська, 318» згідно правил Інконтермс у редакції 2000 року.

Постачальник зобов'язався передати продукцію у власність покупця на складі грузоотримувача при фактичній поставці. Передача продукції у власність покупця оформлюються накладними на відпуск продукції, а у разі необхідності (невідповідності даних накладної фактичним даним) - актами приймання-передачі.

Фактичне виконання договору підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, приймальними актами, актами прийняття матеріалу на відповідальне зберігання.

Оплата товару підтверджується платіжними дорученнями.

Згідно видаткових накладних та приймальних актів для подальшого використання у виробничій діяльності позивачем отримано від ТОВ «Універсальна дія» дошку хвойну обрізну і не обрізну, комплектуючі деталі для ящиків і єндкепів та брус згідно умов договору №1120167/011 від 01 березня 2011 року.

Позивачем здійснено оприбуткування придбанного товару в журналі-ордері по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками за вугілля».

У бухгалтерському обліку придбаний товар списано у витрати на використання у власній господарській діяльності згідно актів списання матеріалів по статтям витрат. Рух товару від складського приміщення до цеху підтверджується лімітними карточками.

Складські приміщення (будинок лісотарного цеху та лісопилки), на які здійснювалася поставка товару, належать позивачу на праві власності, що підтверджується свідоцтвом на право власності, витягом про державну реєстрацію прав.

З огляду на те, що спірні правовідносини виникли у період дії різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають як положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми закріплено у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що також узгоджується з приписами Податкового кодексу України.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пунктом 200.4 вказаної статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що податковий кредит за спірні періоди сформований позивачем на підставі податкових накладних, порядок заповнення яких відповідав порядку встановленому чинним законодавством.

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товару/послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

З огляду на викладене, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем валові витрати та податковий кредит сформовані у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, що підтверджено відповідними первинними бухгалтерськими документами.

У той же час, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з ТОВ «Універсальна дія».

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з доводами відповідача про відсутність товарно-транспортних документів, як підстави неправомірності формування валових витрат та податкового кредиту.

Так, враховуючи той факт, що умови поставки товару обумовлені умовами договору, поставка товару здійснювалася на умовах «DDU- м.Лисичанськ, ул.Мічуріна, 1 та/або вул.Октябрьська, 318» згідно правил Інконтермс в редакції 2000 року, товар поставлявся постачальником (продавцем) безпосередньо на територію, яка використовується покупцем (позивачем) і в цьому місці проводилося приймання поставки товару від продавця і подальше використання у господарській діяльності, що повністю підтверджується первинними документами, враховуючи, що поставка товару є обов'язком продавця.

При цьому, товарно-транспортна накладна є документом, що супроводжує товар, і не є обов'язковим документом, на підставі якого підприємство повинно вести облік відпуску (отримання) товарно-матеріальних цінностей. Відтак, відсутність товарно-транспортних накладних, не може безперечно свідчити про безтоварність господарської операції за наявності інших документів бухгалтерського і податкового обліку наданих позивачем для підтвердження реальності господарської операції, правомірності формування складу валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагента позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також недекларування ним податкових зобов'язань, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з огляду на що висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України.

З огляду на викладене та керуючись приписами статті 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області на Державну податкову інспекцію у м.Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій» задовольнити.

3. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року у справі №812/4507/13-а скасувати та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2013 року у справі №812/4507/13-а.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.