Ухвала суду № 58213928, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ К/800/23357/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року

у справі №820/734/14

за позовом Державного підприємства завод «Електроважмаш»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

та Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство завод «Електроважмаш» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області (далі - відповідач-2) про стягнення заборгованості.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, адміністративний позов задовольнив. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетної заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2013 року у розмірі 3 186 523,00 грн. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 487,20 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Позивач 20 лютого 2013 року подав до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість за січень 2013 року, в рядку 23 якої задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодування та згідно рядка 23.1 декларації визначив напрямок відшкодування - на рахунок платника у банку. До декларації позивачем подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок бюджетного відшкодування.

За результатами перевірки позивача, оформленої актом від 19 квітня 2013 року №215/40.0-14/00213121, відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 13 травня 2013 року №0000154000 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2013 року у розмірі 3 186 523,00 грн. та №0000164000 про зменшення розміру від'ємного значення за грудень 2012 року у розмірі 3 186 523,00 грн. та січень 2013 року у розмірі 1 811 231,00 грн.

Не погоджуючись з прийняти податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 17 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі №820/4332/13-а, адміністративний позов позивача задовольнив частково, визнав незаконними та скасував податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2013 року №0000154000, №0000164000, визнав протиправною бездіяльність контролюючого органу з ненадання висновку до органу Державного казначейства України щодо здійснення бюджетного відшкодування за січень 2013 року у розмірі 3 186 523,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Враховуючи, що вказані судові рішення надбали законної сили та неповернення позивачу задекларованої суми податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення спірної суми в судовому порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходи з наявності у позивача права на бюджетне відшкодування суми податку на додану вартість та вчинення ним необхідних дії, передбачених Податковим кодексом України, для отримання сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, тому, заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування підлягає стягненню з бюджету, оскільки, у даному випадку, належним способом захисту порушеного права є стягнення бюджетної заборгованості.

В обґрунтування касаційної скарги, контролюючий орган вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення спірної суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у зв'язку з не закінченням судового оскарження податкових повідомлень - рішень у справі №820/4332/13-а, що може призвести до значних втрат Державного бюджету України.

За правилами пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 вказаної статті ПК, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації (підпункт «б»).

Згідно з пунктами 200.12, 200.13 статті 200 ПК контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Пунктом 200.23 статті 200 ПК передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Враховуючи те, що у позивача виникло право на отримання суми бюджетного відшкодування, податковий орган не виконав вимоги закону щодо надання у п'ятиденний строк після закінчення перевірки відповідного висновку органу держказначейства, внаслідок чого позивач був протиправно позбавлений права на отримання спірної суми бюджетного відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позовні вимоги про визнання дій протиправними є законними і обґрунтованими, а сума бюджетного відшкодування підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39, (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції у постанові від 16 вересня 2015 року) прописаного механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що право позивача на відшкодування з бюджету заявленого податку на додану вартість підтверджено рішенням Харківського окружного адміністративного суду, яке після перегляду його в апеляційному порядку, набрало законної сили, та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 КАС України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у спірному розмірі.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року у справі №820/734/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.