Ухвала суду № 58213919, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/5675/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Лісніченко О.Є.,

відповідача - Баталової О.-М.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015

у справі № 13/356/07-АП (СН/808/5/14)

за позовом приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2007 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.04.2007 № 0000100806/0, № 0000110806/0 та № 0000120806/0.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2014 прийняті у справі судові акти скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційний суд дійшов висновку про неповноту встановлення судами обставин справи щодо дотримання платником законодавчо встановлених строків сплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань з ПДВ.

За наслідками нового розгляду справи постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015, позов задоволено. Судові акти зі спору мотивовані тим, що позивач у визначений законом строк сплачував задекларовані ним податкові зобов'язання з ПДВ, тоді як Інспекція протиправно спрямовувала зазначені суми на погашення податкового боргу Товариства за податковим повідомленням-рішенням від 15.11.2004 № 0000920301/0, якого об'єктивно не існувало.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Інспекція, посилаючись на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи та правильному правозастосуванню, просить скасувати прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. Мотивуючи касаційні вимоги, відповідач зазначає, що за наслідками набрання законної сили постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 у справі № 5/327 податкове зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 15.11.2004 № 0000920301/0 набуло статусу узгодженого, а тому в силу вимог підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» сплачені Товариством кошти підлягали зарахуванню на погашення податкового боргу у хронологічному порядку його виникнення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 31.12.2006, оформлену актом від 10.04.2007 № 26/08-06/19366502. Перевіркою виявлено факт несвоєчасної сплати позивачем податкових зобов'язань з ПДВ, як донарахованих платникові податковим органом за податковим повідомленням-рішенням від 15.11.2004 № 0000920301/0 (у сумі 2 008 940 грн., у тому числі 1 339 293 грн. за основним платежем та 669 647 грн. за штрафними санкціями), так і самостійно визначених Товариством у поданих ним податкових деклараціях та уточнюючих розрахунках. Наведені обставини стали підставою для прийняття Інспекцією податкових повідомлень-рішень:

від 19.04.2007 № 0000100806/0, за яким Товариству визначено штраф з ПДВ у сумі 9299,28 грн. на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»;

від 19.04.2007 № 0000110806/0, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити 137 027,86 грн. штрафу з ПДВ;

від 19.04.2007 № 0000120806/0 про зобов'язання позивача сплатити 1 373 051,28 грн. штрафних санкцій з ПДВ.

В ухвалі від 05.03.2014 з даної справи Вищим адміністративним судом України вже було висловлено правову позицію по епізоду, пов'язаному із застосуванням до Товариства штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 15.11.2004 № 0000920301/0. Так, касаційний суд зазначив, що оскільки за наслідками нового розгляду справи № 5/327 постановою господарського суду Запорізької області від 20.08.2007 (яку було залишено без змін за наслідками її перегляду в апеляційному та касаційному порядку) зазначене податкове повідомлення-рішення було скасовано, то у позивача був відсутній об'єктивний обов'язок зі сплати донарахованого Інспекцією податкового зобов'язання за цим актом індивідуальної дії; наведене виключає і можливість притягнення платника до відповідальності за неналежне (несвоєчасне) виконання неіснуючого податкового обов'язку.

Наведена правова позиція була врахована судами при постановленні оскаржуваних судових рішень зі спору.

Вказані обставини виключають і законність дій Інспекції зі спрямування сплачених платником поточних платежів з ПДВ у перевіреному періоді на погашення податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 15.11.2004 № 0000920301/0.

Крім того, які вірно зазначили суди, на час виникнення спірних правовідносин податковий орган не був наділений правом змінювати призначення платежу, визначене платником при оплаті грошових зобов'язань з податків і зборів.

Встановлена пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, названим Законом не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

З огляду на установлені обставини щодо своєчасної сплати Товариством задекларованих податкових зобов'язань та об'єктивної відсутності у позивача податкового боргу з ПДВ суди правомірно задовольнили дані позовні вимоги.

Норми матеріального права застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, які є підставою для зміни або скасування оскаржуваних рішень, касаційним судом не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 у справі № 13/356/07-АП (СН/808/5/14) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько