Ухвала суду № 58213892, 28.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Київ К/800/8675/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року

у справі №805/7361/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Пантелеймонівський вогнетривкий завод»

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Пантелеймонівський вогнетривкий завод» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року, адміністративний позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 15 травня 2013 року №0000071503 повністю та №0000061503 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2013 року у сумі 1 748 224,00 грн. та визначення штрафних санкцій у сумі 874 112,00 грн. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідач надіслав до суду клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.

Враховуючи можливість вирішення даної справи на основі наявних у ній доказів, а також не прибуття в судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, колегія суддів вирішила провести розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2013 року, про що склав акт від 23 квітня 2013 року №522/15-3/00191787, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.7 статті 201, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 15 травня 2013 року №0000061503, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 748 362,00 грн. та нарахував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 874 181,00 грн. та №0000071503, яким зменшив позивачу розмір від`ємного значення суми податку на додатку вартість у розмірі 7 316 452,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 15 травня 2013 року №0000061503 є спірним у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2013 року у розмірі 1 748 224,00 грн. та визначення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 874 112,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у зазначеній частині, слугували висновки акту перевірки щодо заниження позивачем ціни реалізованого товару, внаслідок врахування в ціні вказаного товару сировини за договірною вартістю, замість митної вартості, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та безпідставне включення до складу податкового кредиту, суми податку на додану вартість по придбаним товарам, які не використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту та правомірності заявлення до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договорів від 15 березня 2012 року №DTH-053-12 та №DTH-070-12 позивач отримав від Компанії «Dalmond Trade House Ltd» вогнетривку продукцію (сировину), вартість якої склала за грудень 2012 року: контрактна вартість - 9 751 247,34 грн., митна вартість - 13 599 733,71 грн., сума податку на додану вартість - 2 759 410,02 грн. та за січень 2013 року: контрактна вартість - 28 570 777,45 грн., митна вартість - 39 892 326,81 грн., сума податку на додану вартість - 7 997 003,53 грн.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи вантажно-митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбані у підприємства-постачальника «Dalmond Trade House Ltd» товарно-матеріальні цінності (сировина) оприбутковані та списані (частково) як активи, що придбані для використання у межах господарській діяльності, а саме: на виробництво вогнетривкої продукції та для подальшого продажу покупцям.

Статтями 185 - 187 Податкового кодексу України дано визначення об'єкту оподаткування та момент виникнення податкових зобов'язань у платника податків.

Згідно приписів пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом

Таким чином, частина 1 пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України визначає порядок визначення бази оподаткування товарів, які ввозяться на митну територію України для їх подальшої реалізації, однак не встановлює обов'язковості врахування при обчисленні бази оподаткування податку на додану вартість товарів власного виробництва платника податків (у складі собівартості продукції) митної вартості сировини, з якої у подальшому виготовляється продукція.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу ІІІ цього Кодексу це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

За змістом пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (далі - Положення №318) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Пункт 12 вказаного Положення передбачає, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (пункт 10 Положення №318).

У свою чергу, частиною 4 Положення (стандарту) бухгалтерського облік, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246 (далі - Положення №246), визначено, що запаси - це активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Пунктом 6 Положення №246 визначено склад запасів, які для цілей бухгалтерського обліку включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

Відповідно до пунктів 8, 9 Положення №246 придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків.

З огляду на викладене, обгрунтвоаними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності зарахування на баланс підприємства, придбаних товарів (запасів) за договірною (фактично сплаченою) ціною, що відповідає положенням податкового законодавства та спростовує доводи податкового органу щодо необхідності врахування в ціні реалізованого товару сировини придбаної за вартістю відмінною від фактично сплаченої.

Вказане також підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 29 жовтня 2013 року №176/24.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Так, податкове законодавство необхідною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначає факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності, однак незалежно від використання в оподатковуваних операціях протягом звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність відповідних первинних документів, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділу V цього Кодексу.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий кредит з податку на додану вартість у грудні 2012 року та січні 2013 року сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених вантажних митних декларацій, оформлених при ввезенні товарів на митну територію України, які підтверджують сплату податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит спірних податкових періодів позивачем був сформований на підставі належним чином оформлених первинних документів за фактично придбані товари (роботи, послуги) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, що свідчить про наявність підстав для включення позивачем нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування.

Отже, обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України, а відтак суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно наявності правових підстав для задоволення позову.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року у справі №805/7361/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.