Ухвала суду № 58213756, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ К/800/22980/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду віл 05 лютого 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року

у справі №818/8822/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго»

до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 05 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року, адміністративний позов задовольнив. Скасував податкові повідомлення-рішення від 15 листопада 2013 року №0001202203, №0001192203, №0001212203.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Приора», ТОВ «ТТ Пласт» за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року та ТОВ «Метарон» за період з 01 липня 2013 року по 31 липня 2013 року, про що склали акт від 23 жовтня 2013 року №1433/2203/336698892/136, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, пункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено від'ємне значення з податку на прибуток у розмірі 102 626,00 грн.; підпунктів 14.1.131, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 183 432,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомленні-рішення від 15 листопада 2013 року №0001202203, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 28 473,00 грн.; №0001192203, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 268 326,00 грн.; №0001212203, яким зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 102 626,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартості товарів, отриманих від ТОВ «Пріора», ТОВ «ТТ Пласт», ТОВ «Метарон», за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках актів перевірок та за результатами аналізу податкової звітності контрагентів позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з реальності здійснення господарських операцій між позивачем і вказаними контрагентами та відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту спірного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 20 серпня 2010 року №20-08/1 ТОВ «Пріора» поставило позивачу товар (паливно-мастильні матеріали).

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Оплата за договором здійснювалась шляхом безготівкового розрахунку, про що свідчать копії платіжних доручень та банківські виписки.

Про отримання та зберігання придбаного товару свідчить договір оренди цілісного майнового комплексу від 01 вересня 2005 року №УКМ-047, акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу, додатки №2 та №13 до акту приймання-передачі договору оренди №УКМ-047 із зазначенням переліку об'єктів комунальної власності, що передаються позивачу, звіти про рух ПММ за серпень-вересень 2011 року, картки обліку руху ПММ за серпень-вересень 2011 року, відомості на списання ПММ, вимога на дизпаливо від 27 вересня 2011 року №51.

Крім того, на підставі договору від 01 березня 2011 року №9 ТОВ «ТТ Пласт» поставило позивачу товар (теплоізольовані труби), фактичне виконання якого підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної, податкової накладної, платіжного доручення.

Використання теплоізоляційних труб у господарській діяльності позивача підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2011 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за червень 2011 року та підсумковими відомостями ресурсів.

При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку відносно того, що твердження відповідача щодо відсутності у позивача під час перевірки податкової накладної від 09 червня 2011 року №5 на суму 81 870,00 грн. у т.ч. ПДВ 13 645,00 грн., виданої позивачу ТОВ«ТТ Пласт», як підстави для визнання незаконним віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по господарським відносинам з ТОВ «ТТ Пласт» є необґрунтованим, оскільки вказана податкова накладна була вилучена у позивача відповідно до протоколу виїмки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору поставки від 23 травня 2013 року №70803 та додатку до нього від 01 липня 2013 року ТОВ «Метарон» поставило позивачу товар (труби).

Фактичне виконання договірних відносин підтверджується копіями видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортною накладною.

Оплата за договором здійснювалась шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями.

Про оприбуткування та зберігання товару, отриманого від ТОВ «Метарон», свідчать картки складського обліку, сертифікати якості, договір оренди цілісного майнового комплексу від 01 вересня 2005 року № УКМ-047, акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу, додатки №2 та №13 до акту приймання-передачі договору оренди №УКМ-047 із зазначенням переліку об'єктів комунальної власності, що передаються позивачу.

Крім того, про використання у власній господарській діяльності труб, придбаних у ТОВ «Метарон» свідчать лист ТОВ «Каскад-S», довідка про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2013 року, підсумкові відомості ресурсів витрат замовника, акти приймання виконаних робіт за серпень-листопад 2013 року.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з зазначеними контрагентами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з вказаними контрагентами.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Крім того, висновок податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду віл 05 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у справі №818/8822/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.