Ухвала суду № 58210763, 06.06.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/1041/15-ц Провадження № 22-ц/795/1056/2016 Головуючий у I інстанції Литвиненко І. В. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючогосудді: ОСОБА_1,

суддів: Бобрової І.О., Страшного М.М.

при секретарі: Шапко В.М.

з участю: ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5, представника відповідача ТОВ «Агроблаго» ОСОБА_6, представника третьої особи ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроблаго», ОСОБА_4 про визнання недійсними рішення, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання статуту в частині недійсним та визнання права власності на частку квартири, треті особи Чернігівське міське управління юстиції, ОСОБА_7,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Агроблаго», ОСОБА_4, у якому просила:

- визнати недійсним правочин передачі ОСОБА_4 до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» квартири АДРЕСА_1;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності за номером 18099743, видане ТОВ «Агроблаго» на підтвердження реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири.

Позов обґрунтовувала тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.05.2014 року їй у власність була виділена 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 у результаті поділу спільного майна подружжя. Реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції Чернігівської області їй було відмовлено у державній реєстрації права власності на спірну квартиру з тих підстав, що квартира на момент винесення рішення судом вже була відчужена ОСОБА_4 Під час розгляду адміністративним судом справи за її позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності на спірну квартиру вона дізналась, що 19 лютого 2014 року право власності на квартиру було в цілому зареєстровано за ТОВ «Агроблаго». Підставою для видачі свідоцтва була передача ОСОБА_4 спірного майна до статутного фонду ТОВ «Агроблаго». Зазначаючи, що спірна квартира набута сторонами під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України, ч. 2 ст. 369 ЦК України, ст. 65 СК України просила визнати правочин передачі спірної квартири до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» недійсним, зважаючи на відсутність її нотаріальної згоди на відчуження майна.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (т. 1 а.с.143-146) .

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 04 серпня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 скасовано, провадження у справі в цій частині закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (т. 1 а.с. 201-202).

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 04 серпня 2015 року вказане рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ТОВ «Агроблаго» про визнання недійсними правочину по передачі квартири, свідоцтва про право власності на квартиру та визнання права власності на її частину і до ОСОБА_4 про визнання недійсними правочину по передачі квартири й свідоцтва про право власності на квартиру скасовано та частково задоволено ці вимоги (т. 1 а.с. 205-208).

Визнано незаконною передачу ОСОБА_4 до статутного капіту ТОВ «Агроблаго» 1/2 частини квартири АДРЕСА_3.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності ТОВ «Агроблаго» на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4, видане 21 лютого 2014 року реєстраційною службою Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 травня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 4 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 4 серпня 2015 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 66 69).

При новому розгляді справи, 22 березня 2016 року ОСОБА_2 подала заяву про часткову зміну предмета позову, в якій просила визнати недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Агроблаго» від 11.02.2014 року в частині передачі спірної квартири, оформлене протоколом загальних зборів ТОВ «Агроблаго» №1 від 11.02.2014 року, та статут ТОВ «Агроблаго», затверджений рішенням загальних зборів ТОВ «Агроблаго» №1 від 11.02.2014 року в частині внесення до статутного фонду квартири АДРЕСА_1; позовну вимогу про визнання недійсним правочину передачі ОСОБА_4П до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» квартири АДРЕСА_4 залишити без розгляду; решту позовних вимог заявлених у первісному позові підтримала у повному обсязі (т. 2 а.с. 123-124).

22 березня 2016 року представник позивачки ОСОБА_3 подав письмову заяву, в якій просив вважати неподаною вимогу про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання недійсним правочину передачі ОСОБА_4П до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» квартири АДРЕСА_4, про що зазначалось у заяві про часткову зміну предмету позову (т. 2 а.с. 125).

30 березня 2016 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги про визнання за нею право власності на 1/2 частину квартири, зазначивши місце розташування квартири, а саме: АДРЕСА_5 (т. 2 а.с. 137).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначається, що суд не зважаючи на приписи ст.ст. 57, 60, 65, 70 СК України, ст.ст. 321, 368, 369 ЦК України та роз'яснень, викладень у пункті 13 постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.10.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» незаконно відмовив у задоволенні позову. ОСОБА_2 наголошує на тому, що правова позиція, викладена у постанові ВСУ від 02.10.2013 року №6-79цс13, на яку послався суд першої інстанції, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у справі, яка розглядалася один з подружжя під час шлюбу придбав нерухоме майно як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності не за спільні кошти подружжя та вніс його до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5, представника ТОВ «Агроблаго» ОСОБА_6, які наполягали на законності рішення суду першої інстанції, представника третьої особи ОСОБА_7 ОСОБА_8, який поклався на розсуд суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що рішення загальних зборів засновників, оформлене протоколом загальних зборів засновників про заснування ТОВ «Агроблаго» від 11 лютого 2014 року №1 та статут товариства, затверджений цим же рішенням, не є правочинами, а отже не можуть бути визнані недійсними з підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України. Починаючи з 19.02.2014 року спірна квартира після передачі її до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго», є власністю останнього і не перебуває у власності ОСОБА_4 або ОСОБА_4О, у зв'язку з чим у ОСОБА_2 виникає лише право вимоги виплати половини вартості внесеного майна.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

По справі встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 21 листопада 2003 року до 02 жовтня 2013 року. За час шлюбу ними 27 лютого 2013 року була придбана квартира АДРЕСА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу (а.с.120-122 т.1).

Згідно зі статутом, затвердженим загальними зборами засновників ТОВ «Агроблаго» на підставі протоколу від 11 лютого 2014 року №1, єдиним засновником товариства є ОСОБА_4, його частка (100 %) у статутному капіталі становить 367 900 грн. В якості свого майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» ОСОБА_4 відповідно до рішення загальних зборів передав належне йому майно, а саме квартиру АДРЕСА_4 (а.с.81, 131-139 т.1).

За актом приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» від 11.02.2014 року, квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_4 було передано ТОВ «Агроблаго» (а.с.129 т.1)

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 лютого 2014 року квартира АДРЕСА_6 належить в цілому на праві приватної власності ТОВ «Агроблаго». Рішення про державну реєстрацію за ТОВ «Агроблаго» спірної квартири прийняте державним реєстратором 21 лютого 2014 року (а.с.112, 113 т.1).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 травня 2014 року, яке набрало законної сили 25 липня 2014 року, у власність ОСОБА_2 виділено 1/2 частку вищевказаної квартири (а.с.13-14 т.1).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції від 22 серпня 2014 року ОСОБА_2 відмовлено у державній реєстрації права спільної часткової приватної власності на 1/2 частку спірної квартири з тих підстав, що на дату ухвалення вищевказаного рішення суду квартира не перебувала у власності ОСОБА_4 (а.с.17 т.1)

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Чернігівського районного управління юстиції Чернігівської області ОСОБА_9 про визнання протиправним та скасування зазначеного вище рішення від 22 серпня 2014 року відмовлено. (а.с.159-160 т. 2).

Згідно із статутом ТОВ «Агроблаго», затвердженого протоколом № 5 від 30.12.2014 року, учасником ТОВ «Агроблаго» на час розгляду справи є ОСОБА_10 (а.с. 96-105 т.1).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 просила визнати недійсним правочин передачі ОСОБА_4 до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» квартири АДРЕСА_1 на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, в подальшому уточнивши позовні вимоги просила визнати недійсними рішення загальних зборів ТОВ «Агроблаго» від 11.02.2014 року в частині передачі спірної квартири, оформлене протоколом загальних зборів ТОВ «Агроблаго» №1 від 11.02.2014 року, та статут ТОВ «Агроблаго», затверджений рішенням загальних зборів ТОВ «Агроблаго» №1 від 11.02.2014 року в частині внесення до статутного фонду квартири АДРЕСА_1.

За змістом статті 57 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України «Про господарські товариства» установчі документи господарського товариства (рішення загальних зборів про утворення субєкта господарювання, його статут) за своєю правовою природою є актами. Статут юридичної особи не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників, які не є ні субєктами права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників товариства, а більшістю голосів учасників товариства. Рішення загальних зборів учасників товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обовязковий характер для субєктів цих відносин.

Враховуючи, що рішення загальних зборів ТОВ «Агроблаго», оформлене протоколом загальних зборів ТОВ «Агроблаго» №1 від 11.02.2014 року, та статут ТОВ «Агроблаго», затверджений рішенням загальних зборів ТОВ «Агроблаго» №1 від 11.02.2014 року не є правочинами, районний суд вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання їх недійсними на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. ч. 2, 3 ст. 65 СК України).

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Частиною 2 статті 369 ЦК України встановлено, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За змістом ст. 113 ЦК України та ст.1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

З урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство.

У пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам розяснено, що статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту частин 2, 3 статті 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У звязку з викладеним, грошові кошти, внесені одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю самого товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший обєкт право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобоязальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Зазначені правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 03 липня 2013 року №6-61цс13; від 02 жовтня 2013 року №6-79цс13; від 03 червня 2015 року №6-38цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковими для застосування судами.

Виходячи з того, що спірна квартира була набута ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за час шлюбу за спільні кошти, а 11 лютого 2014 року вона була передана ОСОБА_4 як засновником товариства у якості вкладу до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго», учасником якого на момент розгляду справи є ОСОБА_10, районний суд дійшов вірного висновку про те, що спірна квартира є власністю ТОВ «Агроблаго» та втратила ознаки обєкта права спільної сумісної власності подружжя.

За таких обставин, районний суд ґрунтовно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Посилання заявника в апеляційній скарзі на п. 13 постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.10.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», згідно якого відповідно до вимог статей 88, 143, 154 ЦК, статей 57, 82 ГК, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону про господарські товариства, статей 27, 30 Закону про державну реєстрацію суди вправі визнавати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, зважаючи на те, що позивачкою не доведено, що на момент розгляду справи оспорювані акти не відповідають вимогам законодавства та порушення, допущенні при їх прийнятті та затвердженні, не можуть бути усунені.

Відповідно до п.6 ч.2 ст. 9. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону.

Згідно до п.3 ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками).

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності за номером 18099743, яке видане ТОВ «Агроблаго» на квартиру АДРЕСА_1, є похідними від позовних вимог про визнання недійсними рішення загальних зборів ТОВ «Агроблаго» від 11.02.2014 року в частині передачі спірної квартири та статуту ТОВ «Агроблаго», затвердженого рішенням загальних зборів ТОВ «Агроблаго» №1 від 11.02.2014 року в частині внесення її до статутного фонду, районним судом правильно відмовлено у задоволенні цих вимог.

Незгода ОСОБА_2 в апеляційній скарзі із застосуванням до спірних правовідносин судом першої інстанції правової позиції, викладеної у постанові ВСУ від 02.10.2013 року №6-79цс13, оскільки у справі, яка розглядалася один з подружжя під час шлюбу придбав нерухоме майно як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності не за спільні кошти подружжя та вніс його до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, не заслуговує на увагу, оскільки у вказаній постанові наголошується на тому, що навіть і в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобовязальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції, є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:Судді: