Ухвала суду № 58206596, 06.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/4791/15 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/783/3243/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 І. І.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Кабаля І.І.,

суддів: Копняк С.М., Монастирецького Д.І.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю: представника ОСОБА_2- ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 17 грудня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_2, з участю заінтересованої особи державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_4, на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 17 грудня 2015 року скаргу ОСОБА_2, з участю заінтересованої особи державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_4 на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження задоволено.

Скасовано постанову від 06.04.2015 року державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_4 про відмову у прийнятті виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/466/31/14 від 06.06.2014 року.

Зобовязано державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_4 відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 2/466/31/14 від 06.06.2014 року, виданого Шевченківським районним судом м. Львова.

Ухвалу суду оскаржив Шевченківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.

В апеляційній скарзі вказує, що виходячи із змісту рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 06.06.2014 року судом вже встановлений порядок користування земельною ділянкою та відсутні умови щодо зобовязання боржника особисто вчиняти певні дії або утриматись від їх вчинення. Твердження суду про те, що орган ДВС для примусового виконання рішення суду може залучати спеціалістів є помилковим, оскільки статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено можливість залучення експерта або спеціаліста для зясування та розяснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань та у виконавчому листі не передбачено жодного заходу з примусового виконання рішення суду, а відтак даний виконавчий документ не підлягає виконанню органами ДВС. Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовити.

Апелянт, будучи належним чином повідомлений про час та дату судового засідання до суду не з'явився, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2- ОСОБА_3 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання на всій території України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28.03.2014 року встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 611,3 кв. м. за адресою: вул. На Нивах, 6 у м. Львові між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 згідно варіанту № 3 таблиці № 4 висновку № 063/13 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 04.12.2013 року і таке добровільно не виконується.

Статтею ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Отже, завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Так, 06.04.2015 року державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_4 виніс постанову про відмову у прийнятті виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/466/31/14 від 06.06.2014 року. При цьому зазначив, що у виконавчому листі відсутні заходи, що слід вжити у примусовому порядку для виконання рішення суду. Таким чином наявні обставини, що виключають здійснення виконавчого провадження.

З системного аналізу ст.ст. 18, 19, 21, 22, 25 вищевказаного Закону вбачається, що державний виконавець зобовязаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк предявлення виконавчого документа до виконання, цей документ відповідає вимогам Закону та предявлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Підстави відмови у відкритті виконавчого провадження встановлені ст.26 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_4 посилався на п. 8 ч.1 ст.26 Закону. Вказана норма має відсилочний характер: «інші обставини», що виключають здійснення виконавчого провадження, мають бути передбачені відповідним законом і постанова державного виконавця в обовязковому порядку повинна містити посилання і на конкретні обставини і на конкретний закон, яким вони передбачені.

Судом першої інстанції встановлено, що державний виконавець в оскарженій постанові, попри вищезазначені порушення, не навів жодної «іншої, передбаченої законом обставини, що виключає здійснення виконавчого провадження» і не здійснив посилання на відповідний закон, що вказує на безпідставність відмови у відкритті виконавчого провадження

Зокрема, серед заходів примусового виконання рішень п.4 ст. 32 Закону вказує на інші заходи, передбачені рішенням.

Отже, встановлення порядку користування земельною ділянкою, про що йдеться в резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 28.03.2014 року і є тими заходами, які повинен вжити державний виконавець, оскільки порядок користування земельною ділянкою відбувається саме на місцевості.

Процедура встановлення порядку користування земельною ділянкою повязана з положеннями інших законодавчих актів. Зокрема, згідно ст.79 ЗК України земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Отже, встановлення порядку користування земельною ділянкою повязано з вимогами ст.79 ЗК України, ЗУ «Про землеустрій» і передбачає винесення в натуру(на місцевість) меж ділянки і закріплення їх межовими знаками.

Згідно вимог ст.2 Закону України «Про землеустрій» встановлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів забезпечується здійсненням землеустрою. Відповідно до ст.20 Закону землеустрій проводиться в обовязковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж обєктів землеустрою.

Серед підстав здійснення землеустрою ст.22 Закону вказує судове рішення. Отже, рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 28.03.2014 року про встановлення порядку користування земельною ділянкою є передбаченою законом підставою здійснення землеустрою в обовязковому порядку (винесенням меж ділянки в натуру(на місцевість).

Стаття 20 Закону України «Про землеустрій» зобовязує власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, при здійсненні землеустрою забезпечувати доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою.

Згідно ст.55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі(на місцевості). Межі ділянки закріплюються межовими знаками встановленого зразка. На замовлення ОСОБА_2 для ділянки площею 264,05 кв.м. така документація виготовлена.

Межі ділянки в натурі (на місцевості) має право встановлювати лише сертифікований спеціаліст.

Стаття 13 Закону України «Про виконавче провадження» надає право органу державної виконавчої служби для примусового виконання судових рішень залучати спеціалістів. Як спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Виконавцем робіт з встановлення меж земельної ділянки(спеціалістом) має бути сертифікований інженер- землевпорядник, що працює у складі юридичної особи або як фізична особа-підприємець. Про необхідність залучення такого спеціаліста та його юридична адреса вказано у заяві ОСОБА_2 до виконавчої служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобовязаний здійснити заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено можливість залучення експерта або спеціаліста для зясування та розяснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань та у виконавчому листі не передбачено жодного заходу з примусового виконання рішення суду, а відтак даний виконавчий документ не підлягає виконанню органами ДВС є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.2 п.1, 312 ч.1 п.1, 313, 314 ч.1 п.4, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 17 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Кабаль І.І.

Судді: Копняк С.М.

ОСОБА_8