Ухвала суду № 58199374, 08.06.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8772/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1067/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Бойчука І.В., Вакарук В.М.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю ОСОБА_2 та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Європейський газовий банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 07 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

18.06.2015 року ПАТ «Європейський газовий банк» звернулось з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у звязку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобовязань по кредитному договору №13 від 17.10.2013 року, укладеному між сторонами на суму 150000 грн. зі сплатою 25,50% річних та кінцевим терміном повернення 15.04.2015 року, утворилась заборгованість, яка станом на 17.04.2015 року становила 186222,90 грн., з яких заборгованість за кредитом 146019,40 грн., за відсотками 32548,58 грн. та неустойка 2362,50 грн.

Оскільки ОСОБА_2 не виконала взяті на себе зобовязання по договору кредиту позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07 квітня 2016 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Європейський газовий банк» 186222,90 грн. заборгованості за договором кредиту та 1862,23 грн. витрат по оплаті судового збору.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність рішення суду.

Зокрема, вона не погоджується з визначеною позивачем сумою заборгованості за договором кредиту і вважає, що така повинна бути зменшена щодо нарахованих процентів, штрафних санкцій і комісій за період з 17.11.2014 року по 17.04.2015 року, оскільки після оголошення НБУ початку процедури ліквідації банку та призначення УОФГВФО фактично припиняється діяльність банку, у звязку з чим припинаються як кредитні так і дебіторські зобовязання банку.

Крім того, позивачем не надано детального розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням усіх платежів, які підлягали сплаті на погашення боргу. При внесенні платежів її жодного разу не повідомляли про те, що вона сплачує недостатньо коштів на погашення кредиту і що у звязку з цим виникла заборгованість.

Апелянт вказує на те, що вона щомісячно сплачувала по 4000 грн., однак банком не подано доказів з якого саме часу виникла заборгованість.

Суд також безпідставно відмовив у прийнятті її зустрічного позову до ПАТ «Єврогазбанк» про повернення депозитного вкладу, не врахувавши положень ст.123 ЦПК про те, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

ОСОБА_2 зазначає, що 17.10.2013 року вона уклала з банком договір банківського вкладу на суму 165000 грн. на строк до 15.04.2015 року і цей депозитний внесок є забезпеченням зобовязань за договором кредиту, що підтверджено умовами кредитного договору та витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до п.8 ч.2 ст. 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Апелянт вважає можливим з врахуванням положень ст.601 ЦК про припинення зобовязань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, або вимог ст.606 ЦК про припинення зобовязання поєднанням боржника і кредитора в одній особі списати кошти з депозитного вкладу на погашення заборгованості за договором кредиту.

Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким прийняти зустрічну позовну заяву до ПАТ «Єврогазбанк» про повернення депозитного вкладу та відсотків, визнання взаємних зобовязань між сторонами зарахованими та обєднати в одне провадження; відмовити в задоволенні позову ПАТ «Єврогазбантк про стягнення заборгованості та задовольнити зустрічний позов.

ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

Представник ПАТ «Єврогазбанк» в судове засідання не зявився та надіслав клопотання про відкладення розгляду справи та проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2013 року між ПАТ «Європейський газовий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту №13 на суму 150000 грн. зі сплатою 25,50% річних та кінцевим терміном повернення 15.04.2015 року.

Встановлено, що ОСОБА_2 не виконувала належним чином взяті на себе зобовязання по договору кредиту, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 17.04.2015 року становила 186222,90 грн., з яких заборгованість за кредитом 146019,40 грн., за відсотками 32548,58 грн. та пеня 2362,50 грн.

При таких обставинах справи суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність заборгованості за договором кредиту та обґрунтованість позовних вимог.

Посилання ОСОБА_2 у апеляційній скарзі на те, що позивач не подав належного розрахунку заборгованості та не довів наявність заборгованості, оскільки вона щомісяця сплачувала по 4000 грн. на погашення кредиту, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості ОСОБА_2 з листопада 2013 року включно по червень 2014 року сплачувала по 4000 грн., які зараховувались на погашення відсотків за користування кредитом, щомісячної комісії по кредиту 0,15% та тіла кредиту.

Відповідно до п.4.1.10 кредитного договору отримані від позичальника кошти направляються на погашення заборгованості в наступній черговості: прострочена заборгованість по процентах за користування кредитними коштами; прострочена заборгованість по комісіях; нараховані проценти, які підлягають сплаті; нараховані комісії, які підлягають сплаті; прострочена заборгованість по кредиту; строкова заборгованість по кредиту.

Встановлено, що саме в такій послідовності позивач і зараховував сплачені відповідачем кошти, а останній платіж було здійснено 16.06.2014 року.

Судом встановлено, що комісія в розмірі 4 046,37 грн., з яких сума простроченої комісії становить 2 362,50 грн. нараховувалась відповідно до п. 2.4. кредитного договору (0,15% щомісяця за користування кредитом), а не за внесення коштів через інші фінансові установи.

Відповідно до п.4.2.6. Кредитного договору у разі невиконання або неналежного виконання зобовязань позичальником/заставодавцем/поручителем/гарантом банк має право здійснити дострокове стягнення заборгованості за договором будь-яким способом, передбаченим цим договором або чинним законодавством України, у тому числі але не виключно шляхом звернення стягнення на забезпечення кредиту згідно умов укладених договорів забезпечення.

Відповідно до положень ст.ст. 16, 20 ЦК України особа має право захистити своє порушене право шляхом звернення до суду. При цьому право на захист особа здійснює на свій розсуд. В даному випадку позивач просив про захист свого порушеного права шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, а не звернення стягнення на предмет застави.

Посилання відповідачки на те, що позивачем неправомірно нараховувалась прострочена заборгованість, в тому числі і відсотки за період з 18.11.2014 року по 17.04.2015 року, оскільки НБУ відкликано банківську ліцензію позивача, не заслуговують на увагу, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить чітко встановлених обмежень щодо зупинення нарахування відсотків за користування кредитними коштами після запровадження тимчасової адміністрації, а тому подальше нарахування відсотків за кредитним договором здійснюється відповідно до умов укладеного договору.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи ОСОБА_2 про відсутність заборгованості, оскільки на підтвердження сплати коштів на погашення кредиту вона подала лише одну квитанцію №26998 від 08.01.2014 року на суму 4000 грн.(а.с.213).

Враховуючи вищенаведене, підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 07 квітня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_3