Ухвала суду № 58199353, 08.06.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2444/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1017/2016

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Бойчука І.В., Проскурніцького П.І.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів за апеляційною скаргою ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Тисменицького районного суду від 10 березня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

15.12.2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів.

В заяві зазначив, що 23.02.2015 року уклав з відповідачем договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобовязався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування трактор Foton FT244.4, а він відповідно зобовязався сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно умов договору. Крім того, відповідач зобовязався протягом пяти днів після сплати ним у день укладення договору 20000 грн. передати трактор.

Посилаючись на те, що договір не відповідає принципу справедливості та добросовісності, укладений з порушенням ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», за відсутності у відповідача ліцензії на здійснення фінансових послуг, та в порушення ст. 799 ЦК нотаріально не посвідчений, ОСОБА_2 просив визнати договір недійсним та стягнути з відповідача 20000 грн. сплачених коштів.

Рішенням Тисменицького районного суду від 10 березня 2016 року позов задоволено.

Постановлено визнати недійсним договір фінансового лізингу №001949 від 23 лютого 2015 року з додатками, укладеними між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2

Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 20000 грн. сплачених за договором коштів та на користь держави 974,40 грн. судового збору.

У апеляційній скарзі ТзОВ «Лізингова компанія Еталон» посилається на незаконність рішення суду.

Апелянт вважає безпідставним висновок суду про невідповідність п.3.5 Договору ст. 808 ЦК України, оскільки п.3.5 договору передбачає відповідальність Продавця за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності Предмета лізингу, та ін., що не суперечить ч.1 ст.808 ЦК, якою передбачено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Невірним, на думку апелянта, є і висновок суду про наявність дисбалансу договірних прав між сторонами, оскільки у Договорі немає обовязків Лізингоодержувача, які спричиняють чи могли спричинити шкоду останньому. Умови договору погоджені сторонами вільно, є прозорими і відповідають чинному законодавству.

Не погоджується апелянт також із застосуванням судом правової позиції ВСУ, висловленої під час розгляду справи № 6-2766 цс15 від 16.12.2015 року, оскільки відповідно до ч.1 абз.2 ст. 3607 ЦПК суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Такими мотивами апелянт вважає наступне.

Послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах не мають жодного відношення до фінансового лізингу, оскільки регулюються різними нормативними актами, а діяльність з надання послуг фінансового лізингу не ліцензується.

Положенням про надання послуг фінансового лізингу юридичними особами-субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 22.01.2004 року №21, передбачена можливість надання послуг з фінансового лізингу та встановлено порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами-субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають право надавати послугу фінансового лізингу.

ТзОВ «Лізингова компанія Еталон» внесена до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги.

Крім того, договір фінансового лізингу нотаріальному посвідченню не підлягає, оскільки відповідно до ч.2 ст.806 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм(оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Апелянт вважає невірним посилання у висновку ВСУ на норми ст.799 ЦК, що містяться у параграфі 5 ЦК «Найм транспортного засобу», глави 58 «Найм (оренда)», який не регулює відносини фінансового лізингу.

Дана стаття регулює відносини, що виникають із найму транспортного засобу, але, незважаючи на схожість відносин найму транспортного засобу та відносин фінансового лізингу законодавством вони розділені, як такі, що мають окреме регулювання, крім того, є спеціальний закон ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Оскільки спірні відносини регулюються як загальними так і спеціальними нормами, то останні мають пріоритет у застосуванні, а тому слід застосувати ст.6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», якою передбачено укладення договору фінансового лізингу в письмовій формі.

Нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу не передбачено ні загальними ні спеціальними нормами.

Невірним апелянт вважає висновок ВСУ і в частині необхідності застосування до відносин фінансового лізингу положень ст. 628 ЦК, оскільки зазначені положення застосовуються у разі відсутності конкретних норм, які регулюють певні відносини.

Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник ТзОВ «Лізингова компанія Еталон» в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про місце і час розгляду справи.

ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 23.02.2015 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 001949 з додатками, згідно п.1.1 якого відповідач лізингодавець зобовязується придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с.4-18).

Відповідно до 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Предметом договору згідно п.3.1 є трактор Foton FT 244.4. Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 200000 грн., авансовий платіж 100000 грн., щомісячний платіж 8333,33 грн., комісія за організацію (10%) 20000 грн., комісія за передачу (3%) 6000 грн.

Згідно п.5.1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі комісія за організацію), яка визначена у додатку № 1 і становить 10% вартості предмета лізингу), б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, визначений у додатку № 1 і становить 50% вартості предмета лізингу; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, розмір якої визначений у додатку № 1 та становить 3% вартості предмета лізингу.

Згідно п.8.2.3 договору лізингоодержувач зобовязаний сплачувати другий лізинговий платіж, що складається з періодичних лізингових платежів, який включає: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.

Встановлено, що 23.02.2015 року позивач здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 20000 грн., що підтверджено оригіналом квитанції № QS24114446 від 23.02.2015 р. (а.с.71).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що п.п. 3.5, 6.4, 8.15, 12.1-, 12.12, оспорюваного договору є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності і добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, враховуючи наступне.

Відповідно до п.3.5 оспорюваного договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо; за цими зобовязаннями відповідає продавець.

Згідно вимог ч.1 ст.808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) вказаного предмета.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за оспорюваним договором здійснює відповідач, так як у договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися позивач у випадку порушення якості, комплектності, справності та інших умов з продажу товару, то п.3.5 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності у разі порушення умов продажу предмета лізингу суперечить положенням ст.808 ЦК України.

Згідно п.6.4 оспорюваного договору лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу, щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним та фізичним особам або майну, що виникли прямо або опосередковано внаслідок володіння, експлуатації, транспортування або стану предмета лізингу. Однак, на підставі п.10.3 договору страхування предмета лізингу та ризиків здійснюється за рахунок лізингоодержувача, але на користь лізингодавця.

Пунктом 8.15 оспорюваного договору встановлено, що у разі зміни лізингових платежів сторони укладають додаткову угоду до основного договору і підписують акт коригування вартості предмета лізингу; при цьому передбачено, що у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, після чого лізингоодержувач зобовязаний повернути лізингодавцю предмет лізингу, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Пунктами 12.1-12.12 оспорюваного договору встановлена відповідальність лише лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, жоден з цих пунктів не передбачає такої відповідальності лізингодавця перед лізингоодержувачем. Вказані пункти розділу 12 встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобовязання, а й за розірвання договору за його ініціативою (п.12.11).

При вирішенні даного спору судом врахована правова позиція Верховного Суду України, що міститься у постанові від 16.12.2015 р. у справі № 6-2766цс15 (а.с.49-59), яка згідно з вимогою ч.1 ст.3607 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч.2 ст.18 цього Закону, згідно якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Отже для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Згідно з пунктом 8.14 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін, визначений пунктом 4.4.1 цього договору, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 % від суми дострокового погашення.

За змістом частини п'ятої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів».

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» відхилити, а рішення Тисменицького районного суду від 10 березня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_3