Ухвала суду № 58198977, 09.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4738/16 Справа № 202/9268/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю секретаря - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_4, який також є законним представником та діє в інтересах відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Індустріальна районна у місті Дніпропетровську рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4, який також є законним представником та діє в інтересах відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, третя особа Індустріальна районна у місті Дніпропетровську рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволені частково.

Врахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором № 800002858 від 21.12.2007 року, в сумі 9 058 496, 21 грн., з яких: 383240,34 грн. заборгованість за кредитом, 338695,11 грн. заборгованість по відсоткам; 8336560,76 грн. - пеня, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 800002858-Н від 21.12.2007 року квартиру загальною площею 45,3 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на яку зареєстроване за гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_8, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації не нижче за звичайну ринкову ціну на цей вид майна.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» судовий збір в сумі 3654,00 грн. та 243,60 грн.

Зазначено, що рішення суду в частині звернення стягнення на квартиру загальною площею 45,3 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстроване за гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_8, не підлягає примусовому виконанню на період чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Альфа-Банк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення без надання іншого житла та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог ст. 303 ЦПК, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині позовних вимог щодо виселення відповідачів з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2007рок між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та позичальникомОСОБА_4 булоукладено кредитний договір №800002858,за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредитні кошти від банку в розмірі 25000,00 доларів США.

21 грудня 2007 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 і ОСОБА_8 (матір'ю позичальника) було укладено іпотечний договір № 800002858-И,відповідно до якого позичальник ОСОБА_4 та його мати ОСОБА_8 передали банку в іпотеку належне їм нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 45,3 кв.м. та житловою площею 27,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить їм на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11.03.2002 року. Іпотечний договір було посвідчено нотаріально.

Заставну вартість предмету іпотеки сторони договору погодили на рівні 273441,00 гривень.

ОСОБА_4 свої зобовязання за кредитним договором №800002858 від 21.12.2007 року щодо повернення кредиту, сплати процентів та інших обумовлених договором платежів,належним чином не виконував в результаті чого станом на 14 січня 2015 р. утворилася прострочена заборгованість, а саме:за кредитом- 24 299,95 доларів США, що за курсом НБУ на 14 січня 2015 року складає 383 240,34 грн.;за відсотками- 21 475,49 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку складає 338 695,11 грн.; пеня - 528592,60 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 8 336 560,76 грн.

20 березня 2011 року ОСОБА_8 померла та після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частку спірної квартири. Після її смерті, ОСОБА_4 залишився спадкоємцем першої черги, будучи зареєстрованим та постійно проживаючи у спірній квартирі, в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

На адресу відповідачів 10 квітня 2014 року рекомендованими листами були надіслані письмові вимоги та відповідачі були попереджені, що у разі невиконання зобов'язання ПАТ «Альфа-Банк» звертатиме стягнення на предмет іпотеки. Також було адресовано відповідачам вимоги щодо добровільного звільнення приміщення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх доведеності, пославшись на те, що відповідач свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконав та спірна квартира є предметом іпотеки, виступає як забезпечення зобов'язання позичальника за кредитом, наданим ПАТ «Альфа-Банк» в іноземній валюті - доларах США.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виселення позичальника та членів його родини з квартири, суд першої інстанції зазначив, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Чинність вказаного Закону на час ухвалення рішення є підставою, у разі задоволення позову за наявності для цього підстав, для визначення порядку його виконання, зокрема вказівка на те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного Закону.

У звязку з чим, зазначив, що відповідно до вимог ст. 217 ЦПК, рішення суду в частині звернення стягнення на квартиру не підлягає примусовому виконанню на період чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Згідно ст.39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки: шляхом проведення публічних торгів; або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", одночасно з рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд, за заявою іпотекодержателя, вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

В п. 37 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 грудня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин" роз'яснено, що невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення ч.3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя. Також відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. При цьому, відповідно до положень ст. 40 Закону України "Про іпотеку", яка регулює порядок виселення при позасудовій процедурі звернення стягнення (відповідно до ст. 33 вказаного Закону, це звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя) та порядок виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки з задоволеними вимогами про виселення, встановлено: перед примусовим виконанням рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням (ч.2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку") іпотекодержатель за 30 днів направляє вимогу про добровільне звільнення житла, і тільки якщо такого звільнення приміщення не відбулось, звертається до органів ДВС за примусовим виселенням.

Відповідно до ст. 109 ЖК виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п.1 ч.1 Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника чи майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не встановлено, що іпотека припиняється, а лише встановлено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Виходячи із ст. 3 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", мораторій носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

В апеляційній скарзі апелянт висловлює свою незгоду з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідачів з квартири, яка є предметом іпотеки. Проте, доводи апеляційної скарги колегія суддів не вважає такими, що заслуговують на увагу, оскільки, квартира, що є предметом іпотеки, не була придбана за рахунок кредитних коштів, а набувалась у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_4 шляхом приватизації, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 11.03.2002 р. (а.с.27).

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч.2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Саме такий висновок міститься в Правовій позиції, що висловлена в Постанові |Судової палата у цивільних справах Верховного Суду, від 10.02.2016, № 6-2830цс15.

Заявояючи позовні имоги про виселення відповідачів з квартири. Щ є предметом іпотеки, позивач не зазначив, яке саме постійне жиле приміщеня повино бути надане відповідачам у разі їх виселення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та її відхилення і залишення рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів із квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: