Ухвала суду № 58198910, 02.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1193/16 Справа № 201/1096/16-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Сенченко І.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Дніпропетровськ

2 червня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сенченка І.М.,

суддів Кленцаря В.Б., Бровченко Л.В.,

при секретарі судового засідання Солодовник О.Д.,

за участю: прокурора Чорнобривець Ю.М.,

обвинуваченої ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську, матеріали кримінального провадження № 12016040650000126 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_2, прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 квітня 2016 року, яким

ОСОБА_2, яка народилася 19 липня 1979 року у м. Павлограді Дніпропетровської області, проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судиму 9.06.2003 року Кіровським районним судом м. Донецька за ч. 1 ст. 309, 75 КК України до 1 року позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком в 1 рік, 24.02.2004 року Калинінським районним судом м. Донецька за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 190 КК України до 3 років позбавлення волі, 11.10.2007 року Димитрівським міським судом Донецької області за ч. 3 ст. 185, 75 КК України до 3-х років 6-ти місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком в 2 роки; 22 квітня 2008 року Димитрівським міським судом Донецької області за ч. 2 ст. 190, 71 КК України до 3 років 9 місяців позбавлення волі, 30.11.2012 року Красноармійським районним судом Донецької області за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року 2 місяців позбавлення волі, 5.03.2013 року Димитрівським міським судом Донецької області за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 190, 70 КК України до 1 року 9 місяців позбавлення волі, 12.07.2013

Провадження № 11-кп/774/1193/16 Головуючий в суді I інстанції ОСОБА_1

Категорія: ч. 2 ст. 185 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_4

року Добропольським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України до 2 років позбавлення волі; 2.07.2014 року Кіровським районним судом м. Донецька за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 353, ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнену від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 4 Закону України «Про амністію у 2014 року»,

визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України та призначено покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 190 КК України у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі. Зараховано в строк відбування призначеного покарання перебування ОСОБА_2 під вартою з 12 січня 2016 року по 8 квітня 2016 року з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

На вищевказаний вирок обвинувачена ОСОБА_2, а також прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 подали апеляційні скарги.

Обвинувачена ОСОБА_2 в свої апеляції просить вирок в частині призначення покарання скасувати та розглянути можливість застосування ст. ст. 69, 75 КК України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачена вказує, що призначене покарання є занадто суворим. Обвинувачена посилається на неврахування судом повного відшкодування збитків, що підтверджується розпискою потерпілого, позицію останнього в судових дебатах, який просив не призначати покарання, повязане з позбавленням волі. Також, ОСОБА_2 вказує, що щиро розкаюється у вчиненому та активно сприяла органу досудового розслідування в розкритті кримінальних правопорушень. Крім того, в апеляції автором звертається увага на те, що вона хворіє на ВІЛ та гепатит С вже понад 14 років, а на теперішній час її стан здоровя значно погіршився і є незадовільним.

Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 190 КК України у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді 4 років позбавлення волі. Доповнити у вступній частині вироку анкетні дані обвинуваченої відомостями про заняття та освіту обвинуваченої. В мотивувальну частину вироку внести зміни щодо обставини, яка обтяжує покарання. В решті вирок залишити без змін.

Автором апеляції вказується на те, що покарання обвинуваченій призначене судом в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, не відповідає ступеню тяжкості вчинених ОСОБА_2 кримінальних правопорушень та особі винної. Прокурор вказує, що ОСОБА_2 до повного відбуття покарання, призначеного їй за попередніми вироками, маючи незняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість, знову вчиняла нові кримінальні правопорушення, у звязку з чим обвинуваченій судом неодноразово призначалось покарання із дотриманням вимог ст. ст.70, 71 КК України. В апеляції вказується, що після вчинення вищевказаних злочинів, ОСОБА_2 належних висновків для себе не робить та знов стає на шлях вчинення кримінальних правопорушень проти власності. Крім того, автором апеляції вказується на те, що ОСОБА_2 згідно ухвали Димитрівського міськсуду Донецької області від 9 червня 2015 року оголошена у розшук, наступні злочини вона скоїла на території іншої області, що свідчить на думку прокурора, про бажання уникнути покарання за попередні злочини.

В апеляції вказується, що показами обвинуваченої підтверджується, що вона будучи фізично здоровою для праці особою, жодного разу офіційно не працювала, що підтверджує небажання ОСОБА_2 стати на шлях виправлення та почати нове, не повязане із злочинною діяльністю життя.

Разом з цим, автором апеляційної скарги вказується, що при визначенні виду та розміру покарання, яке необхідне призначити ОСОБА_2, суд не встановив обставини, що обтяжують покарання, а саме обставину, передбачену п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України, тобто вчинення злочину щодо осіб похилого віку потерпілих ОСОБА_5, 22.09.1937 р. н. та ОСОБА_6, 27.01.1938 р. н., а також не відобразив вказану обставину у вироку, як це передбачено п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.

Також, на думку прокурора, в порушення ч. 2 ст. 374 КПК України судом не зазначено заняття та освіту обвинуваченої. Крім того, автором апеляції вказується, що судом невірно зазначено імя прокурора, який підтримував в суді державне обвинувачення, а саме у вироку суду зазначено прізвище, імя та по-батькові ОСОБА_7, в той час як прізвище, імя та по-батькові державного обвинувача є ОСОБА_8.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_2, будучи 27 лютого 2015 року притягнутою Димитровським МВП ГУНП в Донецькій області до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 190 КК України, на шлях виправлення не стала, належних висновків для себе не зробила та повторно вчинила умисні, корисливі злочини.

Так, 11.01.2016 року приблизно о 15.10 год. ОСОБА_2, діючи умисно, повторно, керуючись корисливим мотивом, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману і звернення його у власність, взявши з собою заздалегідь підготовлені дві сувенірні купюри номіналом по 500 гривень кожна та дві сувенірні купюри номіналом по 200 гривень кожна, які містять напис «це не гроші це приколи», прибула до будинку № 12 по вул. Телевізійній у м. Дніпропетровську, де зустріла потерпілого ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає в квартирі № 82 вищезазначеного будинку. Представившись працівником Пенсійного фонду України ОСОБА_2 своїми запевняннями і супроводжуючими їх діями ввела в оману ОСОБА_6, пояснивши йому, що принесла дотацію до пенсії. Після чого ОСОБА_2, ввівши в оману потерпілого ОСОБА_6, разом із потерпілим зайшла у приміщення квартири АДРЕСА_1, де на той час знаходилась дружина потерпілого - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3. Знаходячись у приміщенні квартири, ОСОБА_2 ввівши в оману потерпілого ОСОБА_6 та дружину потерпілого - ОСОБА_9 тим, що вона є працівником Пенсійного фонду України, пояснила, що принесла дотацію до пенсії у розмірі 580 грн. - потерпілому та 500 грн. - дружині потерпілого, таким чином викликала у потерпілого впевненість у здійсненні своїх намірів. Далі, під приводом розміну купюр для виплати дотації, ОСОБА_2 передала потерпілому дві сувенірні купюри номіналом по 500 грн. кожна та дві купюри номіналом по 200 грн. кожна, які містять напис «це не гроші це приколи», а потерпілий ОСОБА_6, не помітивши запису «це не гроші це приколи», в свою чергу в якості здачі передав ОСОБА_10 одну купюру номіналом 200 грн., одну купюру 20 грн. та одну купюру 10 грн.. Отримавши від потерпілого ОСОБА_6 грошові кошти, ОСОБА_2 одразу пішла, тим самим повторно, умисно, з корисливою метою шляхом обману заволоділа грошима потерпілого у загальній сумі 230 грн..

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 11.01.2016 року ОСОБА_2 приблизно о 16.15 год., знаходячись за добровільною згодою потерпілої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4, у приміщенні АДРЕСА_2, керуючись раптово виниклим умислом, направленим на відкрите викрадення чужого майна, вчиняючи злочин повторно, побачила на столі кімнати квартири майно потерпілої, а саме: апарат для вимірювання тиску марки «visomat comfort eco», який визначила як об'єкт свого злочинного посягання.

Після чого ОСОБА_2, реалізовуючи свій раптово виниклий злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчиняючи злочин повторно, таємно взяла зі столу апарат для вимірювання тиску «visomat comfort eco» та покинула приміщення квартири, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 2 430 грн..

В суді апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_2 та її захисник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу, повторили доводи, викладені в ній, та просили помякшити покарання.

Прокурор підтримала апеляцію сторони обвинувачення та просила ухвалити новий вирок. Щодо апеляції, яку подала обвинувачена, то, на думку прокурора, вона є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження та їх доводи в судових дебатах, проаналізувавши доводи, викладені в апеляційних скаргах і співставивши їх з наявними матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що принесені апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Доводи апеляції прокурора щодо мякості призначеного обвинуваченій покарання, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до вироку, обвинуваченій ОСОБА_2, за сукупністю злочинів призначена реальна міра покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Обираючи такий вид та розмір покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України обєктивно врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винної та інші обставини.

Мотивувальна частина вироку свідчить також про те, що суд, призначаючи ОСОБА_2 вказану міру покарання, виходив із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Отже, твердження в апеляції прокурора про мякість покарання щодо обвинуваченої через неврахування судом такої, обтяжуючої покарання обставини, як вчинення злочину відносно осіб похилого віку, є безпідставним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене обвинуваченій ОСОБА_2 покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, відповідає загальним засадам призначення покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів.

Інші вимоги апеляції прокурора про внесення у вирок змін, які стосуються анкетних даних і таке інше, суперечать приписам ст. 408 КПК України щодо випадків зміни вироку в суді апеляційної інстанції.

З наведених вище причин, враховуючи, що при призначенні ОСОБА_2 покарання місцевий суд реалізував принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, колегія суддів не знаходить підстав для помякшення обвинуваченій покарання з мотивів, які вона привела в апеляції та відсутністю по кримінальному провадженні обставин, які б помякшували покарання та істотно знижували ступінь тяжкості вчинених злочинів.

Таким чином, подані апеляції задоволенню не підлягають, оскільки вирок суду ухвалений згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_2, прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 залишити без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 квітня 2016 року щодо ОСОБА_2, без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з дня її проголошення, а засудженою у той же строк з дня отримання копії ухвали апеляційного суду.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області