Рішення № 58195022, 07.06.2016, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/4787/16-ц

Номер провадження4-с/711/55/16

07 червня 2016 року м.Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого: судді Смоляра А.О.

при секретарі: Бак М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на дії та бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, в якій поставила питання про визнання дій та бездіяльності державного виконавця Центрального ДВС черкаського міського відділу юстиції Сагайдак С.В. неправомірними.

У скарзі вказує, що в провадженні Центрального ВДВС з 25.01.2016 року знаходиться виконавчі провадження згідно виконавчих листів № 2314/9019/12, виданих Придніпровським районним судом м. Черкаси від 12.02.2015 р. про виселення осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, неповнолітної ОСОБА_4

19.02.2016 р. було здійснено вихід державного виконавця до житлового приміщення вище зазначених осіб - боржників.

Але до 19.02.2016 р. жодної постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, про надання строку на добровільне виконання органом державної виконавчої влади надіслано боржникам не було, що є грубим порушенням прав сторін виконавчого провадження, однак вихід здійснювався з представниками стягувача про що зазначено в Акті державного виконавця 19.02.16, тобто стягував був повідомлений про хід виконавчого провадження.

03.03.2016 р. представником ОСОБА_2 до Начальника відповідного ВДВС подано Заяву з вимогою здійснення перевірки виконавчій проваджень у порядку ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження» щодо виселення та повернення виконавчих листів стягувачу без виконання з урахуванням встановленої заборони на звернення стягнення на іпотечне майно боржника (копія Заяви від 03.03.2016 р.).

Жодних дій щодо захисту прав боржників начальником ВДВС та його підлеглими здійснено не було, не зважаючи на безліч рішень судів не на користь ДВС щодо визнання таких дій при виселення неправомірними.

23.05.2016 року ОСОБА_2 у відділенні «Укрпошти» було отримано Вимогу державного виконавця від 19.05.2016 № 08-01-36/17378 про виселення до 26.05.2016 р. (копія Вимоги ).

Вважає дії та бездіяльність державного виконавця Сагайдак С.В. неправомірними, посилаючись на те, що 07.06.2014 року вступив в силу ЗУ « Про мораторій на стягнення майна громадян України , наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304 - VI від 03 06.2014 року, яким чітко встановлена заборона на вчинення будь-яких дій щодо звернення стягнення на майно яке було надано як забезпечення валютного кредиту, що стосується вище зазначених виконавчих проваджень та виконання щодо виселення вище зазначених осіб - боржників.

Крім того, звертає увагу що у п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачеві, якщо є наявна встановлена законом заборона щодо звернення на майно чи кошти боржника. якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення».

Тобто, вважає що, державна виконавча служба не має законного права здійснювати виконавчі провадження за виконавчими листами та вчиняти будь-які дії з метою виконання вказаного рішення суду, а ігнорування такого значущого факту є порушенням Закону при виконанні посадових обов'язків, делегованих державою.

Вважає видачу Придніпровським районним судом м. Черкаси виконавчих листів про виселення порушенням вимог ст. 368 ЦПК України.

Так як ДВС на підставі наданих стягувачем виконавчих листів здійснює виконавчі дії, направлені на виконання вище вказаного рішення суду, на предмет виконання якого встановлена пряма заборона державою і на звернення стягнення на предмет іпотеки та відповідно і на виселення як на наступну після реалізації, а не як на попередню дію до звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки до реалізації нерухомого майна попередній власник є і залишаються власником , що робить виселення даної особи та інших осіб, з якими вона проживає неможливим в силу приписів та вимог закону, тому заявник стверджує, що виконавчі листи є такими, що не підлягають до виконання та в порядку ч.4 ст. 369 ЦК України та повинні бути визнані судом такими, що не підлягають виконанню з інших причин.

В судовому засіданні скаржник свою скаргу підтримав, та просив суд визнати дії виконавця незаконними з підстав наведених у скарзі.

Державний виконавець в судовому засіданні пояснив, що на його думку доводи скарги надумані, а дії державного виконавця Сагайдак C.B. щодо виконання вищевказаного виконавчого документа такими, що вчинені на підставах, в межах повноважень, у порядок та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні пояснив, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на виконання вказаного вище рішення суду, оскільки воно передбачає і стосується виключно виселення. Вважає, що скарга не підлягає до задоволення з підстав, викладених у письмовому запереченні, що приєднане до матеріалів справи.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні матеріали, суд вважає що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судові рішення, відповідно до ст. 124 Конституції України, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про виконавче провадження» - примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у самостійному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України «Про виконавче провадження», а державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до вимог ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання.

Відповідно до ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Законом України "Про виконавче провадження", зокрема ч. 1 ст. 11, ч. 7 ст. 12, визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України від 5 червня 2003 p. № 898-IV «Про іпотеку» передбачено право іпотеко держателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом з цим 7 червня 2014 р. набув чинності Закон України від 3 червня 2014 р. № 1304-VII, згідно з п. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом України від 3 червня 2014 p. № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 Закону України від 3 червня 2014 p. № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії. заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України від 3 червня 2014 p. № 1304-VII не підлягає виконанню.

Закон України від 3 червня 2014 p. № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2013 року, позовні вимоги задоволено та виселено ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Черкаси.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.06.2013 року було внесено виправлення у вище вказане рішення в частині написання по-батькові відповідачки ОСОБА_4

Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 21.01.2013 року набрало законної сили 04.10.2013 року. Строк пред'явлення виконавчих листів до виконання - до 05.10.2015 року.

08.08.2014 року Придніпровським районним судом .Черкаси були видані виконавчі листи за вказаним вище рішенням суду. Однак, виконавчі листи містили описку, що перешкоджало їх виконанню.

Постановами від 12.11.2014 року вказані виконавчі листи були повернуті стягувачеві у зв'язку з його заявою про їх повернення, та 24.11.2014 року стягувач звернувся до суду з заявою про виправлення описки у виконавчих документах від 08.08.2014 року.

Ухвалою Придніпровського районного суду від 12.12.2014 року заяву про виправлення описки у виконавчих листах було задоволено.

02.02.2015 року представник стягувача звернувся до суду із заявою про видачу виконавчих листів, які було видано судом 12.02.2015 року, тобто вже після закінчення строку пред'явлення їх до виконання.

Ухвалою Придніпровського районного суду від 17.06.2015 року у справі за заявою ПАТ КБ» Приватбанк» було поновлено строк пред'явлення виконавчих листів до виконання.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25.11.2015 року вказана вище ухвала суду була залишена без змін.

Таким чином, 20.01.2016 на адресу Центрального відділу ДВС надійшли заяви стягувача про відкриття виконавчих проваджень з виконання виконавчих листів Придніпровського районного суду м. Черкаси № 2314/9019/12 про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2 . зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Черкаси.

25.01.2016 державним виконавцем Центрального ДВС Сагайдаком C.B., керуючись ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження», прийнято виконавчий документ до виконання, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49925821. Цього ж дня копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику за вих. № 792 до виконання. Проте конверт повернено на адресу Центрального відділу ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області за закінченням терміну зберігання.

Тому посилання скаржника на те, що до 19.02.2016 року постанови про відкриття виконавчого провадження, про надання строку на добровільне виконання органом державної влади на адресу боржникам не було надіслано є безпідставним та не відповідає дійсності.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не може бути примусово стягнуте ( відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Отже, дія вказаного Закону не поширюється на виконання вказаного вище рішення суду, оскільки воно передбачає і стосується виключно виселення, а не відчуження без згоди власника. Тобто, в даному випадку виконується рішення суду про виключно про виселення, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В частині видачі виконавчих листів про виселення та визнання їх такими, що не підлягають виконанню, суд звертає увагу на те, що згідно ч. 2 ст. 368 ЦПК України якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Що стосується повернення виконавчого документу стягувачу, то п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає не виключно наявність заборони на звернення стягнення, як підставу для повернення, але також і відсутність іншого майна та неможливість проводити інші виконавчі дії, а тому посилання на вказану норму представником ОСОБА_2 у своїх доводах є недоречним.

З огляду на викладене, суд вважає, що скарга представника ОСОБА_2 не містить обґрунтованих законних вимог, а тому не підлягає до задоволення.

Разом з цим, суд вважає, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій діяв в межах Закону України «Про виконавче провадження», а скаржник в свою чергу не надав будь-яких об'єктивних доказів, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" поширюється на виконання вказаного вище рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу на те, що боржники, маючи заборгованість по кредиту, не вчиняють жодних дій спрямованих на його погашення, а подання даної скарги є підтвердженням небажання виконувати рішення судів та з метою затягування виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 388 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Враховуючи, що при подачі скарги скаржник не сплатив судового збору, який відповідно до ч.1 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, та який відповідно п.п.2 п.2 ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» становить 0,4 відсотки від мінімальної заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що встановлена на 01.01.2016 року, що складає 1378 грн., тобто 551грн. 20 коп., то його слід стягнути з скаржника, оскільки йому відмовлено в задоволенні скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст.526, 263, 1054 ЦК України, ст..ст. 2,,11, 12, 25,47 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.4 ЗУ «Про судовий збір», ст. 10, 368, 387, 388 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на дії та бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції України - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкаси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Головуючий: А. О. Смоляр