Ухвала суду № 58194443, 08.06.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/1342/15-ц Номер провадження 22-ц/786/31/16Головуючий у 1-й інстанції Новак Ю.Д. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.,

суддів Акопян В.І., Абрамова П.С.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 18 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів на його користь солідарно 258000 грн. основного боргу, 220083 грн. 03 коп. процентів, обгрунтовуючи вимоги тим, що відповідачі всупереч укладеній угоді не повернули отримані у борг грошові кошти.

Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 18 вересня 2015 року позов задоволений: стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у сумі 478083 грн. 03 коп., яка складається з 258000 грн. суми боргу і 220083 грн. 03 коп. процентів за користування коштами. Вирішене питання про судові витрати.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд безпідставно відхилив як докази показання свідка і пояснення відповідача та необґрунтовано відмовив у призначені технічної експертизи документа договору, на підставі якого задоволений позов. Наведені порушення позбавили можливості встановити істину у справі. Окрім того, висновки суду щодо строку давності, про застосування якого заявлено у суді, суперечать фактичним обставинам.

ОСОБА_2, належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, подала суду заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на свій вік та стан здоровя, проте будь-яких підтверджень на зазначені обставини суду не надала. Її представник ОСОБА_5 повідомлений завчасно телефонограмою у судове засідання не зявився, будь-яких письмових клопотань чи пояснень суду не надав. ОСОБА_4 і ОСОБА_2 мають одне й те ж зареєстроване місце проживання, отже відповідно до ч.3 ст.76 ЦПК України вважається, що вони обидві повідомлені про час та місце судового розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів визнає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не зявилися у судове засідання.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, 15 вересня 2004 року ОСОБА_3 передав у борг ОСОБА_2 і ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 10000 євро для проведення ремонту у квартирі, що належить ОСОБА_2

У підтвердження укладеної угоди сторонами підписаний письмовий договір (договір про капіталовкладення на фінансування євроремонту квартири), згідно умов якого відповідачі зобовязалися повернути отримані кошти ОСОБА_3 на його першу вимогу протягом 90 днів.

11 листопада 2014 року ОСОБА_3 предявив відповідачам письмову вимогу про повернення коштів, яка залишилася без задоволення.

Згідно висновку судової технічної експертизи документів №6554 від 01 вересня 2015 року текст наданого для дослідження договору виконаний за допомогою лазерного принтера; рукописний цифровий і буквений запис «10000 евро» виконаний пишучим вузлом капілярної ручки водорозчинним чорнилом чорного кольору; підписи від імені «ОСОБА_7А.», «ОСОБА_8М.» і «ОСОБА_6А.» виконані пишучим вузлом (вузлами) кулькової ручки пастою чорного кольору; способи виконання реквізитів у договорі відповідають способам виконання реквізитів на оригіналах документів; при виконанні підписів від імені «ОСОБА_7А.», «ОСОБА_8М.» і «ОСОБА_6А.» попередня технічна підготовка (способами копіювання підписів) не застосовувалася.

У висновку експерта з посиланням на відсутність науково обґрунтованих методик не надано відповіді на питання про встановлення проміжку часу між виготовленням друкованого тексту договору і виконанням рукописного запису «10000 евро».

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. При цьому суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення договору позики та невиконання відповідачами обов?язку повернути отримані кошти у визначений договором строк.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

У постанові ВСУ №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для усіх судів при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, сформульована така правова позиція: «Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей».

Таким чином, наявний у справі договір (а.с.67) є належними і допустимим доказом тієї обставини, що відповідачі отримали від позивача грошові кошти, зазначені у ньому.

Окрім того, ст.527 ЦК України передбачено зобовязання боржника виконати свій обовязок, а кредитора прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобовязанні вимагати доказів того, що обовязок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непредявлення такої вимоги.

Відповідно до ст.545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, за змістом наведених норм закону відповідачі мали право на затримання виконання зобовязання до повернення боргового документа або на звернення з вимогою про повернення боргового документа (розписок) безпосередньо до позивача, проте вони таким правом не скористалися.

Посилання апеляційної скарги на те, що суд не дав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_9 та запереченням ОСОБА_2 не можна визнати обґрунтованим, оскільки відповідно до абз.2 ч.1 ст.218, абз.2 ч.1 ст.1051 ЦК України безгрошовість письмового договору позики не може підтверджуватися показаннями свідків або ж усними поясненнями сторони по справі.

За клопотанням ОСОБА_2 апеляційним судом у справі призначена судова технічна експертиза документа (договору про капіталовкладення на фінансування євроремонту квартири) ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 07 грудня 2015 року (а.с.176-178), якою витрати з проведення експертизи покладені на ОСОБА_2 за її згодою. 26 січня 2016 року Київським НДІСЕ на адресу ОСОБА_2 направлений рахунок №587 з оплати вартості проведення експертизи (а.с.181). Суд двічі телефонограмами 02 лютого і 11 лютого 2016 року повідомляв ОСОБА_5, представника ОСОБА_2, про необхідність оплати вартості експертизи (а.с.184,185).

19 травня 2016 року справа повернута до Апеляційного суду Полтавської області без виконання ухвали суду про проведення експертизи у звязку з непроведенням оплати її вартості (а.с.179).

Наведені факти дають підстави зробити висновок про ухилення відповідача ОСОБА_2 від проведення експертизи, на якій вона сама наполягала, отже у відповідності до ч.1 ст.146 ЦПК України слід визнати недоведеними факти, якими відповідачі заперечували позов.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду є законним, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.1, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 18 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.А. Лобов

Судді В.І. Акопян

ОСОБА_10

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов