Ухвала суду № 58189814, 12.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 року м. Київ К/9991/5118/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.09.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011

у справі № 2а-7859/11/0170/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримхозснаб»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримхозснаб» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Кримхозснаб») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 26.05.2011 №0005522301.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.09.2011, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11.05.2011 ДПІ у м.Сімферополі на підставі ст. 20 пп. 78.1.1, п. 78.1, ст. 79 гл. 8 розділу II Податкового кодексу України та наказу №14466/23-4 від 28.04.2011 проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Кримхозснаб», за результатами якої складено акт перевірки №5869/23-4/36393734 від 11.05.2011, згідно якого перевірка проводилася в період з 29.04.2011 до 11.05.2011 та встановлено порушення позивачем пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року у сумі 7363,99 грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що податковий кредит ПП«Кримспецтехнолоджі» за січень 2011 року у розмірі 40628,00 грн. від постачальника ПП «ЕЧКІ», який проведено на підставі нікчемних правочинів підлягає зменшенню, оскільки Покупець ТОВ«Кримхозснаб» не могло отримувати товар (роботи, послуги) у зв'язку з тим, що: ПП«Кримспецтехнолоджі» не здійснювало операції по купівлі товару та послуг від постачальника ПП«ЕЧКІ», а отже не могло мати таких обсягів товарної маси для її подальшої реалізації; у ПП«Кримспецтехнолоджі» відсутні основні фонди та виробничі потужності, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

Таким чином, податковим органом зроблений висновок, що при формуванні податкового кредиту з ПДВ ВБК ТОВ«Кримхозснаб» з ПП«Кримспецтехнолоджі» за січень 2011року встановлено завищення податкового кредиту по факту взаємовідносин з вказаним підприємством у сумі 7363,99 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі винесено податкове повідомлення - рішення від 26.05.2011 №0005522301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання на суму 7364,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

У відповідності із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими, первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема: договором, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

На момент здійснення спірних операцій, контрагенти позивача у відповідності до вимог чинного законодавства були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтво платника податку на додану вартість.

Слід зазначити, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не ставило в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, враховуючи, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсними, а також, підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

За таких обставин, Вищий адміністративний суд України вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.09.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис) С.Е. Острович (підпис) І.В. Приходько