Рішення № 58183769, 30.05.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2016 р.Справа № 922/3176/15

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Байбак О.І. , Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк", м. Київ, 3-я особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові технології", смт. Золочів, 3-я особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дочірнє підприємство "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ", м. Київ про стягнення грошових коштів в розмірі 44095366,60 грн за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_2, дов. від 29.09.2015р.

Представник відповідача - ОСОБА_1.Г., дов. від 23.02.2016р.; ОСОБА_3, дов. від 25.05.2016 р. ;

Третя особа 1 - не з'явився;

Третя особа 2 - ОСОБА_4, дов. від 26.06.2015р.;

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ПАТ "Укргазпромбанк" звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "Компанія "Харчові технології" про стягнення з відповідача як з поручителя згідно договору поруки №74-П/09 від 14.07.2009 заборгованості у сумі 775261,11 доларів США; 905066,67 євро та 3914699,11 грн. по укладеному між третьою особою та позивачем договору банківського кредиту №899-КЛ/06 від 27.02.2006.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.08.2015р. у справі №922/3176/15, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015р. припинено провадження у справі №922/3176/15 на підставі пункту 5 статті 80 ГПК України, оскільки між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2016р. ухвалу господарського суду Харківської області від 10.08.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015р. у справі №922/3176/15 скасовано. Справу №922/3176/15 направлено на розгляд до господарського суду Харківської області.

15.02.2016р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Аюповій Р.М.

Ухвалою господарського суду від 17.02.2016р. справу призначено до розгляду на 01.03.2016р. о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду від 15.03.2016р. задоволено клопотання представника відповідача про колегіальний розгляд справи (вх. № 37 від 15.03.2016р.). та для розгляду справи призначено колегію суддів.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 15.03.2016р., для розгляду справи № 922/3176/15 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Байбак О.І., Денисюк Т.С.

Ухвалою господарського суду від 16.05.2016р. задоволено клопотання відповідача про продовження строку розгляду даного спору за межами двомісячного строку. Продовжено строк розгляду справи до 30.05.2016р.

Ухвалою господарського суду від 24.05.2016р. залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

У судовому засіданні 30.05.2016р., яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.05.2016р. проти позову заперечував. Через канцелярію суду надав додаткові письмові пояснення до поданого клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 17811), письмові заперечення на позов (вх. № 17810), які долучаються до матеріалів справи. Також відповідачем надано клопотання про припинення провадження у справі, в якому відповідач просить суд припинити провадження у справі, посилаючись на те, що усі спори, які виникли з правовідносин, встановлених договором поруки № 74-П/09 від 14.07.20009р., підлягають розгляду постійно діючим Третейським судом при Асоціації Українських банків. Дана угода є чинною на цей час і не визнана недійсною.

Представник третьої особи - Дочірнього підприємства "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ", проти позову заперечував, та просив суд зупинити провадження у справі до розгляду господарським судом м. Києва справи № 910/12614/15 за позовом ПАТ "Укргазпромбанк" до ДП "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" про стягнення заборгованості за договором банківського кредиту (вх. № 17709).

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа) у судове засідання 30.05.2016р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Дослідивши клопотання представника відповідача та третьої особи - ДП "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом м. Києва справи № 910/12614/15 за позовом ПАТ "Укргазпромбанк" до ДП "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" про стягнення заборгованості за договором банківського кредиту, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Зупинення провадження у справі передбачено нормою ст. 79 ГПК України, згідно ч. 1 якої господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

Таким чином, підставою для зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість розгляду господарської справи до вирішення пов'язаної справи іншим судом.

Згідно з п.3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга -четверта статті 35 ГПК України). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, розгляд вищевказаної справи господарським судом м. Києва не може істотним чином вплинути на вирішення даного спору та не створює жодних процесуальних перешкод для його розгляду. За таких обставин клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Дослідивши клопотання відповідача про припинення провадження у справі, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

У п. 4.2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що якщо угоду про передачу спору на вирішення третейського суду укладено до порушення провадження у справі, то у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції кожен, при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 р. N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Прийняття рішення про права і обов'язки особи без залучення її до участі у справі є порушенням права на справедливий суд, тобто порушенням пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод людини (надалі Конвенція). Особа, права якої були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожний, у випадку спору про його цивільні права та обов'язки, має право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.

У рішеннях Європейського суду з прав людини в справах Garcia Manibardo проти Іспанії, Levages Prestations Services проти Франції наведена така правова позиція: "Суд повторює, що ст. 6 Конвенції не примушує держави-учасниці створювати апеляційні або касаційні суди. Проте, якщо такі суди існують, гарантії, передбачені ст. 6, повинні бути дотримані, зокрема особам, які вважають своє право порушеним, має бути забезпечене ефективне право доступу до правосуддя у рішеннях, що стосуються " їх цивільних прав і обов'язків".

У справах Waite проти Канади, Prince Hans-Adam II проти Ліхтенштейну, Levages Prestations Services проти Франції також зазначено, що право доступу до правосуддя, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути певною мірою обмежене державою. Проте такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя таким чином і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; зрештою, ці обмеження будуть відповідати п. 1 ст. 6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою.

Про правильність такої позиції свідчить також принцип доступу до правосуддя, викладений у ст. 6 Закону від 7 лютого 2002 р. N 3018-III "Про судоустрій України", відповідно до якої усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р. N 9-зп ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені.

Європейський суд з прав людини тлумачить зазначену правову норму таким чином: "Суд нагадує, що з 1 ст. 6 охороняє право кожного подавати будь-яку скаргу до суду чи трибуналу стосовно його громадянських прав і обов'язків. У цьому сенсі стаття містить поняття "право на суд", в якому право на доступ, тобто право ініціювати провадження в судах з розгляду цивільних справ, становить одну з її складових (рішення "Hornsby v. Greece" від 19 березня 1997 р.); "в силу ст. 1Конвенції кожна Договірна Сторона "гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції". Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (рішення у справі "X і Y проти Нідерландів" від 26 березня 1985 р.).

Право на судовий захист передбачається ст. 55 Конституції України, ст. 1 ГПК України, ст. 3 ЦПК України, ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до Закону, третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Згідно з Конституцією, Україна - є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64).

Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом випадках і порядку) та судовий захист.

Відповідно до ст. 8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 3, 4 ЦПК України, статті 1 ГПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів.

Третейський розгляд спорів у сфері господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності. Здійснення третейськими судами функцій захисту є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеною частиною 5 ст.55 Конституції України.

Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов`язок сторін на звернення до третейського суду.

Статтею 6 Закону України "Про третейські суди" встановлено підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства.

Відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

При цьому згідно із ч.ч. 1-2 ст.3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно п.17 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Разом з тим, відповідно до пунктів 2, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право:

- укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;

- заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується. Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідач довільно трактує Постанову ВСУ у справі № 6-1521цс15 від 07.10.2015р., що спори, що витикають за участю Фонду повинні розглядатися в рамках третейської угоди у третейських судах, в даному юридичному аспекті ВСУ має на увазі те, що у разі коли уповноважена особа звертається до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів, вона виступає від імені сторони правочину, не здійснюючи при цьому владних повноважень, а тому спір повинен розглядатися не в рамках адміністративної юрисдикції, а в рамках цивільного чи господарського судочинства, виходячи із субєктного складу учасників процесу. В даному разі, виходячи зі змісту ст.ст. 37,47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 1,12 ГПК України, позовні вимоги уповноваженої особи в інтересах банку до поручителя необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.

Таким чином, цей спір в силу п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" не може бути розглянуто третейським судом.

Враховуючи викладене, клопотання про припинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, колегією суддів встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, між Дочірнім підприємством "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" (надалі - позичальник/боржник) та Публічним Акціонерним Товариством "Укргазпромбанк" (надалі - позивач/банк/кредитодавець) укладено Договір банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27 лютого 2006 року (надалі - Кредитний договір).

Згідно з умовами Кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з граничним лімітом заборгованості в розмірі 800000,00 євро, Кредит може бути надано у доларах США (надалі - Кредит) зі сплатою процентів, виходячи із розміру процентної ставки 12 % річних при наданні кредиту в євро, та 13 % річних при наданні кредиту у доларах США із кінцевим терміном погашення кредиту - 26.02.2007 року.

В подальшому до Кредитного договору було укладено додаткові угоди, якими змінювались окремі умови, зокрема розмір процентної ставки та кінцевий термін погашення кредиту. Так, згідно додаткової угоди № 4 від 26.02.2008р. до Кредитного договору встановлено, що сума ліміту загальної заборгованості за кредитом становить 1566446, 36 евро, в тому числі ліміт заборгованості за кредитом в євро- 800 000,00 євро, ліміт заборгованості за кредитом в доларах США -700000,00 доларів США, ліміт заборгованості за кредитом в гривні - 2200000,00 грн. Додатковою угодою №5 від 10.10.2008р. було змінено процентну ставку при наданні кредиту у гривні, а саме з дати отримання кредиту по 14 жовтня 2008 року - 18%; з 15 жовтня 2008 року - 19%. Умовами додаткової угоди №7 від 18.03.2010 року було змінено процентну ставку при наданні кредиту у гривні і встановлено на рівні 25% річних. 29.09.2011 року було укладено додаткову угоду № 11, якою встановлено процентну ставку при наданні кредиту у гривні у розмірі 19% річних. Додатковою угодою №13 від 28.12.2012 року процентну ставку при наданні кредиту у гривні встановлено - 21% річних. Додатковою угодою № 14 від 22.02.2013 року процентна ставка при наданні кредиту у гривні змінена та встановлена на рівні 21,5% річних. 24.12.2013 року було укладено додаткову угоду №15, умовами якої було визначено кінцевий термін користування кредитом - 20 лютого 2015 року. Додатковою угодою №22 укладено 30 грудня 2014 року встановлено наступні строки сплати процентів за користування кредитом: в національній валюті - щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, що йде за місяцем користування кредитом, а за останній місяць одночасно із погашенням кредиту, але не пізніше кінцевого терміну; в іноземній валюті (у доларах США та євро) за період користування з березня 2014 року по січень 2015 року включно - до 20 лютого 2015 року. Також в подальшому до договору поруки сторони укладали додаткові угоди про зміну окремих умов, зокрема додатковою угодою №5 від 24.12.2013 року до Договору поруки №74-П/09 від 14.07.2009 року було зокрема встановлено кінцевий строк повернення кредиту до 20.02.2015 року за Кредитним договором.

Пунктом 5.1. Кредитного договору відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,2% від неодержаної суми за кожен день прострочення. Водночас у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення боргу.

За умовами Кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит вчасно та сплатити проценти за користування ним.

Як свідчать матеріали справи, 14.07.2009р. між Публічним Акціонерним Товариством "Укргазпромбанк" (надалі - позивач/банк/кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові технології" (поручитель/відповідач) було укладено Договір поруки № 74-П/09, за яким поручитель поручається перед банком за виконання Дочірнім підприємством "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" Договору банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27 лютого 2006 р.

Згідно з умовами Договору поруки відповідач зобов'язувався перед позивачем відповідати за виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором у повному обсязі, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій пені штрафних санкцій, інших платежів, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків (згідно умов договорів порук).

У відповідності до п.1. Договору поруки № 74-П/09 від 14.07.2009 р. поручитель поручається перед банком за виконання Дочірнім підприємством "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" Договору банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27 лютого 2006 року та будь-якими додатковими угодами до нього, що будуть укладені у т.ч., які збільшують розмір /змінюють порядок виконання зобов'язання.

Згідно п. 4. Договору поруки TOB "Компанія "Харчові технології", як поручитель, відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених Кредитним договором.

Позивач свої зобов'язання по видачі кредиту виконав, що підтверджується меморіальними ордерами: № 62 від 01.03.2006 року; № 25 від 17.04.2007 року; № 12 від 27.02.2008 року; № 611 від 26.02.2008 року.

Станом на 28.04.2015року позичальник не виконав свої зобов'язання передбачені п. 2.2.2., п. 2.2.1. Кредитного договору, а саме: не сплатив відсотки за користування кредитними коштами та не повернув кредитні кошти, строк повернення яких передбачений Кредитним договором та додатковими угодами до нього.

У зв'язку із утворенням заборгованості позичальника 05.03.2015 року банком було направлено повідомлення TOB "Компанія "Харчові технології" про усунення порушення - перерахування грошових кошті в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором протягом 30 днів днів з дня його отримання поручителем. Станом на дату складання позовної заяви порушення не усунено - заборгованість не погашено.

Отже, станом на 28.04.2015 року прострочені зобов'язання позичальника по Кредитному договору становлять 775261,11 долар США; 905066,67 євро та 3914 699,11 грн., в тому числі:

- прострочена заборгованість за сумою кредиту - 800 000,00 євро; 700000,00 доларів США; та 51908,41 грн.;

- прострочена заборгованість за процентами за користування Кредитом - 75261,11 доларів США (за період користування кредитом з березня 2014 року по березень 2015 року включно), 973,63 грн. (за користування кредитом за березень 2015 року) та 105066,67 євро (за період користування кредитом з червня 2014 року по березень 2015 року включно);

- пеня за прострочення виконання зобов'язань за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006 року - 3861817,07 грн.

Зазначена сума заборгованості за Кредитним договором, і стала підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач та третя особа - Дочірнє підприємство "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ", зокрема, зазначають наступне.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2015р. порушено провадження в господарській справі № 910/12614/15 за позовом ПАТ Укргазпромбанк до Дочірнього підприємства "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" (Позичальник) про стягнення суми заборгованості, яка виникла за договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006 року, судовий розгляд якої на сьогоднішній день не закінчений.

Таким чином, на думку відповідача та третьої особи, звернення ПАТ "Укргазпромбанк" до ДП "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ", у справі №910/12614/15 із позовом про стягнення заборгованості, яка виникла за договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006 року, означає що за умови задоволення позовних вимог позивача по справі № 910/12614/15 та по справі № 922/3176/15, може призвести до безпідставного подвоєння суми заборгованості, оскільки така заборгованість буде стягнута двома судами одночасно і обидва судові рішення підлягатимуть обов'язковому виконанню згідно із Законом України "Про виконавче провадження".

Також відповідач та третя особа вважають договір банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006р. недійсним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки позивач не мав права надавати кредит в іноземній валюті, а отже і не має права стягувати заборгованість в іноземній валюті. Наявний у позивача ОСОБА_5 до Дозволу Національного банку України N 24-1 від 04.12.2001 року, у якому вказано перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ АБ Укргазпромбанк, не містить такої операції з валютними цінностями, як інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України, а містить лише таку операцію з валютними цінностями, як інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

Відповідно до відомостей, які опубліковані на офіційному сайті Національного банку України на сайті ПАТ "Укргазпромбанк" Національний банк України 14 вересня 2015 року прийняв постанову № 602 про ліквідацію та відкликання банківської ліцензії ПАТ "Укргазпромбанк". Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14.09.2015р. № 168 про початок процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк". А, отже, з посилання на Постанову Верховного Суду України № 6-190цс15 від 16.09.2015р., позичальник (третя особа) вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості, що виникла за договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899- КЛ/06 від 27 лютого 2006 року, в іноземній валюті є незаконними та безпідставними.

Окрім цього, відповідач та третя особа зауважують на тому, що ДП "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" до ПАТ "Укргазпромбанк" була направлена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за вих. № 16/02/25-01 від 25.02.2016р., яка була отримана позивачем 25.02.2016 р.

На підставі вказаної заяви ДП "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" просить ПАТ "Укргазпромбанк" зарахувати грошові кошти у сумі 294000,00 грн. на погашення заборгованості у національній валюті гривні за договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899- КЛ/06 від 27 лютого 2006 року.

Таким чином, на думку відповідача та третьої особи, стягнення суми заборгованості, вказаної у позовній заяві без врахування зарахованих зустрічних однорідних вимог, призведе до збільшення розміру відповідальності відповідача та третьої особи, чим самим будуть порушені їх законні права та інтереси.

Надаючи правову кваліфікацію викладеними обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Матеріалами справи підтверджується, що між Дочірнім підприємством "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" (надалі - позичальник/боржник) та Публічним Акціонерним Товариством "Укргазпромбанк" (надалі - позивач/банк/кредитодавець) укладено Договір банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27 лютого 2006 року (надалі - Кредитний договір).

Згідно з умовами Кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з граничним лімітом заборгованості в розмірі 800000,00 євро, Кредит може бути надано у доларах США (надалі - Кредит) зі сплатою процентів, виходячи із розміру процентної ставки 12 % річних при наданні кредиту в євро, та 13 % річних при наданні кредиту у доларах США із кінцевим терміном погашення кредиту - 26.02.2007 року.

В подальшому до Кредитного договору було укладено додаткові угоди, якими змінювались окремі умови, зокрема розмір процентної ставки та кінцевий термін погашення кредиту.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обовязкового виконання сторонами зобовязань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за обєктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 ГК України та ст. 525 ЦК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Позивач свої зобов'язання по видачі кредиту виконав, що підтверджується меморіальними ордерами: № 62 від 01.03.2006 року; № 25 від 17.04.2007 року; № 12 від 27.02.2008 року; № 611 від 26.02.2008 року.

За умовами Кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит вчасно та сплатити проценти за користування ним.

Станом на 28.04.2015року позичальник не виконав свої зобов'язання передбачені п. 2.2.2., п. 2.2.1. Кредитного договору, а саме: не сплатив відсотки за користування кредитними коштами та не повернув кредитні кошти, строк повернення яких передбачений Кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Як свідчать матеріали справи, 14.07.2009р. між Публічним Акціонерним Товариством "Укргазпромбанк" (надалі - позивач/банк/кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові технології" (поручитель/відповідач) було укладено Договір поруки № 74-П/09, за яким поручитель поручається перед банком за виконання Дочірнім підприємством "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" Договору банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27 лютого 2006 р.

Згідно з умовами Договору поруки відповідач зобов'язувався перед позивачем відповідати за виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором у повному обсязі, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій пені штрафних санкцій, інших платежів, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків (згідно умов договорів порук).

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно п. 4. Договору поруки TOB "Компанія "Харчові технології", як поручитель, відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених Кредитним договором.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, в разі солідарного обовязку боржників, кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до п. 5 договору поруки, у разі невиконання зобов"язань за кредитним договором, поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.

З зазначеного вбачається, що банк (позивач), на підставі ч 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України та п. п. 4, 5 договору поруки, правомірно предявив вимогу до відповідача щодо повернення кредиту та процентів за кредитним договором.

Як вбачається із розрахунку позивача, наданого до господарського суду, станом на 28.04.2015 року прострочені зобов'язання позичальника по Кредитному договору становлять 775261,11 долар США; 905066,67 євро та 3914 699,11 грн., в тому числі:

- прострочена заборгованість за сумою кредиту - 800 000,00 євро; 700000,00 доларів США; та 51908,41 грн.;

- прострочена заборгованість за процентами за користування Кредитом - 75261,11 доларів США (за період користування кредитом з березня 2014 року по березень 2015 року включно), 973,63 грн. (за користування кредитом за березень 2015 року) та 105066,67 євро (за період користування кредитом з червня 2014 року по березень 2015 року включно);

- пеня за прострочення виконання зобов'язань за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006 року - 3861817,07 грн.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач та третя особа не надали суду жодного документу, який б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині стягнення заборгованості за кредитним договором , яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту - 800 000,00 євро; 700000,00 доларів США; та 51908,41 грн.; простроченої заборгованості за процентами за користування Кредитом - 75261,11 доларів США (за період користування кредитом з березня 2014 року по березень 2015 року включно), 973,63 грн. (за користування кредитом за березень 2015 року) та 105066,67 євро (за період користування кредитом з червня 2014 року по березень 2015 року включно) правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та третьою особою, підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 5.1. Кредитного договору відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,2% від неодержаної суми за кожен день прострочення. Водночас у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення боргу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені за прострочення виконання зобов'язань за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006 року в розмірі 3861817,07 грн.

Щодо тверджень відповідача та третьої особи про неможливість подання окремих позовів до боржника та поручителя без вказівки на солідарне стягнення колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Водночас, норми ст. 543 ЦК України встановляють, що у разі солідарного обовязку боржників кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі, як від усіх боржників разом, так і будь-кого з них окремо.

При цьому, зміст норми закону про солідарний обовязок боржників спрямований на встановлення найвищого рівня захисту прав та інтересів кредитора. Таким чином, приписи ст. 543 ЦК України не можуть тлумачитись таким чином який би обмежував право кредитора звернутися з відповідною вимогою до кількох боржників, як в частині зобовязання, так і повністю, як до всіх боржників, так і до кожного окремо, а в останньому випадку також одночасно чи в певному розриві у часі.

Зазначена позиція висловлена також у Постанові ВСУ у справі №6-745ц15 від 01.07.2015р., якою визнано необхідність звернення кредитора до кожного поручителя з окремим позовом.

З цих же підстав колегія суддів оцінює критично та відхиляє посилання відповідача та третьої особи про залишення позовних вимог без розгляду, з причин наявності в провадженні господарського суду м. Києва господарської справи за № 910/12614/15.

Щодо заперечень проти позовних вимог щодо незаявлення позивачем вимоги про сплату процентів за користування кредитом за період після настання терміну його повернення, колегія суддів зазначає, що прострочення позичальником виконання зобовязань за повернення кредиту не звільняє його від обовязку сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

В частині заперечень проти позовних вимог щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частина 2 цієї ж статті закріплює, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Ч. 2 зазначеної статті допускає можливість зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Водночас колегія суддів відзначає, що правове тлумачення однорідності вимог було визначено у Постанові Верховного Суду України від 09.12.2008р., де вказується, що однорідність вимог походить з їхнього матеріального змісту та юридичної природи і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобовязань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобовязання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, до того ж підстави таких зобовязань можуть бути різними.

Ч. 2 ст. 602 ЦК України передбачено можливість направлення однією із сторін зобовязань заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог. За своєю природою така заява є одностороннім правочином, який не потребує волевиявлення іншої сторони. У випадку, якщо інша сторона зустрічних зобовязань заперечує проти зарахування вимог, вона може оскаржити таку заяву лише у судовому порядку.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобовязань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобовязання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобовязань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Водночас, судом встановлено, що заява третьої особи за № 1602/02/25-01 від 25.02.2016р. про зарахування зустрічних однорідних вимог подана позивачу щодо грошових коштів у сумі 294000,00 грн., які перебувають (обліковувуються) на поточному рахунку НОМЕР_1 в ПАТ «Укргазпромбанк» .

За змістом положень ст. 1066 ЦК України клієнт (володілець рахунку) є кредитором банку в розмірі суми грошових коштів клієнта, розміщених на поточному рахунку.

Саме така правова позиція була висловлена у Постанові ВСУ від 01.04.2015р. у справі № 910/9231/14.

Враховуючи викладене, право клієнта (володільця рахунку) на розміщення на цьому рахунку грошових коштів є за своєю природою зобовязальним правом клієнту до банку.

Відтак, зазначене право вимоги може бути відступлене кредитором на користь іншої особи відповідно до ст. 512 ЦК України.

Позивачем не доведене, що відповідні грошові кошти не перебували на поточному рахунку НОМЕР_1 на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Також матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідний залік не міг бути проведений на підставі обмежень, що містяться у п.8 ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, оскільки за змістом ч.2 ст.601 ЦК України зарахування не вимагає згоди іншої сторони зобовязання, вимога позивача в частині сум зарахування вважається такою, що припинена з 25.02.2016р.

При цьому, відповідно до ст. 534 ЦК України на суму зарахування (294000,00 грн.) має зменшуватися саме сума неустойки (пені), яка розрахована позивачем в розмірі 3861817,07 грн.

З приводу заперечень відповідача та третьої особи-2 щодо стягнення коштів в іноземній валюті, як це заявлено позивачем, колегія суддів відзначає, що, згідно з постановою ВСУ від 24 вересня 2014 року № 6-145цс14 сформульовано таку правову позицію: «У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті».

Також, згідно з постановою ВСУ від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15 сформульовано таку правову позицію: «У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті».

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває в стадії ліквідації, а банківська ліцензія позивача на поточний момент є такою, що відкликана. Враховуючи це, колегія суддів наголошує на неможливості стягнення боргу в іноземній валюті через що сума боргу підлягає перерахуванню та стягненню в національній валюті України (гривні), що не є виходом за межі позовних вимог в порядку п.1ч.1 ст.83 ГПК України, адже, позовні вимоги стосуються саме стягнення заборгованості за кредитним договором, а відповідні курси іноземних валют до гривні вказав у розрахунку до суми позову сам позивач.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27 лютого 2006 року у сумі 35905565,51 грн., процентів за користування кредитом у сумі 4327984,02 грн., а також в частині пені в сумі 3567817,07 грн.

В частині стягнення пені у сумі 294000,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 69, 79, 80, 82-85 ГПК України, колегія суддів, одностайно -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові технології" (62203, Харківська область, смт. Золочів, вул. Привокзальна, 2, код ЄДРПОУ 32870204) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" (02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 13, код ЄДРПОУ 24262992) як з поручителя, згідно договору поруки №74-П/09 від 14.07.2007р. за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27 лютого 2006 року: прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 35905565,51 грн., прострочену заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 4327984,02 грн., пеню в розмірі 3567817,07 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Харчові технології" (62203, Харківська область, смт. Золочів, вул. Привокзальна, 2, код ЄДРПОУ 32870204) на користь Держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код платника 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) - 73080,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.06.2016 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8

справа № 922/3176/15