Рішення № 58168019, 30.05.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/4146/16-ц

провадження № 2/760/3028/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю представника позивача Побережець К. А., представника відповідача-1 ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 (відповідач-1), ОСОБА_4 (відповідач-2) про стягнення заборгованості, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

02.03.2015 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (відповідач-1), ОСОБА_4 (відповідач-2) про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 27.07.2007 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 (відповідач-1) уклали договір про надання споживчого кредиту № 11190279000. За умовами цього договору банк надав відповідачу-1 кредит у розмірі 20 500 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі 13,2% річних.

Крім цього, з 05.08.2010 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 (відповідач-1) уклали додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до якої відповідач-1 з дати підписання угоди зобов'язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів.

З метою забезпечення виконання кредитного договору 05.08.2010 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 (відповідач-2) уклали договір поруки. За умовами цього договору відповідач-2 зобов'язався перед позивачем відповідати за виконання відповідачем-1, усіх його зобов'язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Відповідачі порушили свої зобов'язання в частині повернення кредиту та сплати процентів, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 18.02.2016 за кредитом та процентами складає 12 348,11 дол. США та розмір заборгованості за пенею - 22 549,47 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні визнала позов в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 10 694,56 дол. США, однак заперечувала проти стягнення заборгованості за процентами у розмірі 1 653,55 дол. США, оскільки позивач нараховував процентну ставку у розмірі 13,2 % річних, що не передбачена умовами додаткової угоди № 3 від 05.08.2010, якою було встановлено ануїтетний платіж.

Крім цього, у зв'язку з тяжким матеріальним становищем ОСОБА_3, представник відповідача-1 просила суд відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 22 549,47 грн.

Відповідач-2 у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином (а.с. 67).

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

27.07.2007 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 (відповідач-1) уклали договір про надання споживчого кредиту № 11190279000. За умовами цього договору банк надав відповідачу-1 кредит у розмірі 20 500 дол., зі сплатою процентів у розмірі 13,2% річних (а.с. 18-22).

27.07.2007 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 (відповідач-1) уклали додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до якої внесли зміни до деяких пунктів та додали до нього документи, а саме: додаток № 2 (Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту) та додаток № 3 (Тарифи банку) (а.с. 76).

24.04.2009 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 (відповідач-1) уклали додаткову угоду № 2 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до якої змінили графік погашення кредиту за договором (а.с. 23-24).

05.08.2010 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 (відповідач-1) уклали додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до якої встановили, що з дати підписання додаткової угоди відповідач-1 зобов'язується повернути та сплачувати плату за кредит, шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 258,05 дол. США (а.с. 25).

З метою забезпечення виконання кредитного договору 05.08.2010 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 (відповідач-2) уклали договір поруки. За умовами цього договору відповідач-2 зобов'язався перед позивачем відповідати за виконання відповідачем-1, усіх його зобов'язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (а.с. 26-27).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 18.02.2016 у відповідачів виникла заборгованість за кредитним договором, яка складає з:

10 694,56 дол. США - заборгованість за кредитом;

1 653, 55 дол. США - заборгованість за процентами;

12 233,85 грн. - заборгованість за пенею, за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом;

10 315,62 грн. - заборгованість за пенею, за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково з таких підстав.

Частина перша статті 1054 ЦК передбачає, що «за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».

Суд встановив факт укладення кредитного договору.

Згідно з статтею 526 ЦК «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином, зокрема, надав відповідачу-1 кредит у розмірі 20 500 дол. США. Цей факт встановлений на підставі виписки по особовому рахунку ОСОБА_3 (а.с. 42).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК «боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту».

Згідно з частиною першою статті 61 ЦПК «обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню».

У судовому засіданні представник відповідача-1 визнала позов в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 10 694,56 дол. США.

Однак, заперечувала проти стягнення заборгованості за процентами у період з 01.01.2015 до 25.01.2016 у розмірі 1 653,55 дол. США, оскільки відповідач-1 на підставі додаткової угоди №3 від 05.08.2010 зобов'язався щомісячно сплачувати ануїтетні платежі у розмірі 258,05 дол. США, але позивач нараховував процентну ставку у розмірі 13,2 % річних, яка не передбачена умовами такої угоди.

При вирішенні цього спору суд виходить з того, що відповідно до пункту 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами становить 13, 2 % річних.

Згідно з підпунктом «а» пункту 5.2. договору про надання споживчого кредиту сторони погодили, що банк згідно умов пункту 1.3.1. договору, може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі порушення відповідачем-1 кредитної дисципліни (зокрема, неналежного виконання умов договору та/або умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов'язань позивальника за договором).

27.07.2007 УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 (відповідач-1) уклали додаткову угоду №1, відповідно до якої пункт 5.2. договору про надання споживчого кредиту доповнили новим абзацом, у якому визначили, що випадках настання обставин передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2. договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що відповідає пункту 1.3.1. договору (а.с. 76).

Cуд встановив, що 05.08.2010 АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 (відповідач-1) уклали додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до якої встановили, що з дати підписання додаткової угоди відповідач-1 зобов'язується повернути та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 258,05 дол. США.

Сторони визначили, що ануїтетний платіж - це сума грошових коштів, що складається з строкових процентів і строкової суми основного боргу і підлягає сплаті на умовах і в строки, встановлені додатковою угодою. Розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки відповідно до умов договору.

Таким чином, суд констатує, що ануїтетний платіж включає в себе основну суму заборгованості за кредитом та процентну ставку у розмірі 13,2 % річних.

Отже, відповідач-1 помилково вважає, що процентна ставка у розмірі 13,2 % за користування грошовими коштами не передбачена умовами додаткової угоди № 3 від 05.08.2010, оскільки вона є складовою частиною ануїтетного платежу та її розмір передбачений пунктом 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту.

Крім цього, з наданого позивачем розрахунку випливає, що відповідач-1 порушувала кредитну дисципліну, зокрема несвоєчасно повертала суму грошових коштів, а тому позивач правомірно в період прострочення виконання зобов'язань здійснював нарахування процентів за користування кредитними коштами в розмірі подвійної ставки, а саме у розмірі 26,4% річних.

Враховуючи вищезазначені обставини в сукупності, суд констатує, що позивач не змінював умови договору, так як сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, у якому чітко визначили розмір та порядок нарахування процентної ставки за користування кредитними коштами та розмір та порядок сплати ануїтетних платежів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач-1 порушив свої зобов'язання за договором щодо повернення кредиту, сплати процентів, внаслідок чого виникала заборгованість у розмірі 12 348,11 дол. США (а.с. 35-41).

Суд зауважує, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у доларах США ґрунтуються на вимогах закону. Так, згідно з статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію № 75 від 24.12.2001 на здійснення валютних операцій та письмовий дозвіл № 75-2 від 19.11.2002 на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» роз'яснив, що «у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК» (пункт 12).

Суд зазначає, що положення частини другої статті 192 ЦК, частини третьої статті 533 ЦК, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення процентів за користування валютним кредитом.

Тому нарахування позивачем процентів у іноземній валюті - доларах США, а пені у гривнях також є правомірним.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК «неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання».

Стаття 610 ЦК встановлює, що «порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)».

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК «боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом».

З наданого позивачем розрахунку випливає, що розмір пені складає 22 549,47 грн., з яких 12 233,85 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 10 315,62 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за пенею, посилаючись на тяжке матеріальне становище.

Частина третя статті 551 ЦК України передбачає, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Суд у судовому засіданні на підставі пояснень представника відповідача-1 та наявних доказів в матеріалах справи встановив, ОСОБА_3 на даний час перебуває у скрутному матеріальному становищі, оскільки офіційно не працює, на її утриманні перебуває неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та вона має статус одинокої матері.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає дії позивача щодо нарахування значного розміру неустойки можуть тлумачитися як виявлення ознак недобросовісності. Тому у світлі вищезазначених міркувань та з огляду на усі наявні матеріали суд вважає за потрібне ухвалити рішення на засадах справедливості, зменшивши розмір неустойки до 10 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК «виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком».

Частина перша статті 553 ЦК передбачає, що «за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником».

Відповідно до статті 554 ЦК «у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки».

Солідарний обов'язок боржників передбачений статтею 543 ЦК, згідно з якою «у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі».

Отже, суд констатує, що відповідач-2 також є зобов'язаним перед позивачем, як солідарний боржник.

З урахуванням викладеного суд робить висновок про необхідність захистити порушені права позивача в обраний ним спосіб судового захисту, що відповідає статті 16 ЦК.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Розподіляючи судові витрати відповідно до статті 88 ЦПК, суд зазначає, що з відповідачів в рівних частинах належить стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 5 288,05 грн.

Керуючись статтями 16, 526, 527, 546, 549, 551, 553, 554, 610, 612, 1054 ЦК, статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 74, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК, суд

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) та ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ: 09807750, юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Мечнікова, 11) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11190279000 від 27 липня 2007 року у сумі 12 348,11 дол. США (дванадцять тисяч триста сорок вісім доларів США 11 центів) та 10 000 грн. ( десять тисяч гривень) пені.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) та ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ: 09807750, юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Мечнікова, 11) судовий збір у розмірі 5 288,05 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко