Рішення № 58163458, 28.04.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8290/15-ц

Провадження № 2/369/475/16

РІШЕННЯ

Іменем України

28.04.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Дуплій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2015 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 14 червня 2014 року. З 04 червня 2015 року не проживають разом. До реєстрації шлюбу вони проживали з 07 вересня 2012 року разом як одна сім'я. У даний час вона подала до суду позов про розірвання шлюбу. За час сумісного життя за спільні кошти ними придбано майно: у квітні 2015троку - квартира АДРЕСА_1, вартістю 643 179 грн.; у квітні 2015 року автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 68 200 грн.; збудували починаючи з квітня 2013 року фундамент на земельній ділянці по АДРЕСА_2, вартістю 154 000 грн.; в липні-серпні 2013 року автомобіль Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2, який був проданий ОСОБА_2 без її згоди та відому за 154 000 грн.

Дійти згоди щодо поділу даного майна в добровільному порядку вони не можуть. При поділі майна просила врахувати неприязні стосунки, які склались між ними, неможливість спільного користування, дане майно є неподільним. В спірній квартирі вона зареєстрована та бажає там проживати, компенсацію вартості частки відповідача в квартирі вона компенсує шляхом внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду та вартістю іншого майна.

Просила суд поділити спільне майно шляхом виділення ОСОБА_2 у власність автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, фундамент (будівельні матеріали витрачені на будівництво фундаменту та роботи); стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 77 000 грн. за проданий автомобіль Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2; шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог припинити право власності ОСОБА_2 на 1\2 частку в квартирі, виділити їй у власність квартиру АДРЕСА_1 зі сплатою ОСОБА_2 вартості частки в розмірі 133 489,50 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

При розгляді справи позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги (т.1 а.с. 67-70, т.2 а.с. 77-79). Вимоги обґрунтовувала уточненням вартості та наявності спільного майна. Вказала також, що з врахуванням вимог ст.ст. 365, 368 ЦК України частка відповідача може бути припинена та визнано за нею право власності на дану кватиру. До судових витрат просила віднести також і витрати за проведення оцінки майна.

Остаточно просила суд здійснити поділ майна, набутого за час перебування в зареєстрованому шлюбу та за час проживання в цивільному шлюбі (проживання однією сім'єю до реєстрації шлюбу): кватира АДРЕСА_1 вартістю 643 179 грн.; автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 91 762 грн.; автомобіль Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 160 264 грн.; незавершене будівництво житлового будинку - фундамент по АДРЕСА_2 вартістю 175 938 грн.

Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог про стягнення з ОСОБА_2 50% компенсації вартості спільного сумісного майна: Виділити ОСОБА_2 у власність автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, автомобіль Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2, фундамент (будівельні матеріали витрачені на будівництво фундаменту та роботи) - всього майна на загальну суму 213 982 грн. та вартість ? частки квартири АДРЕСА_1 - 321 589,50 грн.; припинити право власності ОСОБА_2 на 1\2 частки квартири та виділити ОСОБА_1 у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 вартістю 643 179 грн. зі сплатою ОСОБА_2 вартості його частки квартири шляхом зарахування здійснити взаємне зарахування вартості ? частини квартири вартістю 321 589,50 грн. та зустрічних однорідних вимог про стягнення з ОСОБА_2 213 982 грн. на її користь. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю розміру зустрічних однорідних вимог при поділі майна подружжя, що становить в сумі 107 607,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на її користь майнову шкоду (збитки), заподіяні у зв'язку з спором та подачею позову, витрати по оцінці майна - судові витрати: оцінка квартири - 500 грн., оцінка транспортних засобів - 800 грн., оцінка фундаменту - 1060 грн., проведення рецензій на оцінку транспортних засобів - 1000 грн.; стягнути з відповідача судові витрати по оплаті судового збору.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Суду пояснили, що у серпні 2012 року вона познайомилась з ОСОБА_2 А вже з 07 вересня 2012 року вони почали проживати разом. Вказала, що це вже була сім'я, з своїм розподілом обов'язків, вона познайомилась з його родичами, він з її родичами, всі свята святкували разом, проводили вільний час разом. Разом працювали. Ще з самого початку відповідач стверджував, що вони одна сім'я, представляв її як свою майбутню дружину, обіцяв одружитись. За час спільного проживання вони придбали три автомобілі. Автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, який залишився в користуванні відповідача, - придбали у травні 2015 року. Автомобіль Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2 - придбали у серпні 2013 року, без її відомо та згоди відповідач продав автомобіль у квітні 2015 року, її частину коштів не повернув. При оцінці автомобілі не оглядались спеціалістами. Також у 2013 році вони почали будівництво фундаменту на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 на праві власності та придбана ним до їхнього спільного проживання. Будівництво розпочали навесні 2013 року, залили весна-літо. У будівництві їм допомагали також і її батьки, давали кошти. Також її батьки дали їм в борг на купівлю квартири 105 000 грн. Оскільки вона не має іншого житла, має, в спірній квартирі зареєстрована, тому має право там проживати та користуватись. З відповідачем в неї склались неприязні стосунки, тому спільне користування майном є неможливим. На виконання вимог закону внесла кошти на депозитний рахунок суду в розмірі 107 607,50 грн. Дану суму визначала з урахуванням того спільного майна, що виділяється ОСОБА_2 Просила суд задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги визнали частково, а саме те, що квартира та автомобіль Peugeot Partner є спільним майном подружжя. Суду пояснили, що він та ОСОБА_1 почали проживати як сім'я лише після реєстрації шлюбу, тобто з 14 червня 2014 року. До цього часу вони хоч і проживали разом, але це не були відносини дружини та чоловіка. Вони просто зустрічались, збирали кошти на весілля. При укладенні шлюбу вони також підписали шлюбний договір. Квартира придбавалась та реєструвалась одразу на них обох, по ? частині кожний. Автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, дійсно придбаний в період зареєстрованого шлюбу та є спільним майном. Не заперечує проти виділу йому даного автомобіля, але за оцінкою, яку він зробив, оскільки при цьому спеціаліст оглядав автомобіль. Вказав, що автомобіль Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2, він придбав до шлюбу і це є його майно. Дійсно даний автомобіль був проданий у квітні 2015 року в період, коли вони проживали разом. Спірний фундамент він побудував на своїй земельній ділянці ще в 2012 році, до знайомства з позивачкою. У подальшому не міг будувати через відсутність коштів. Щодо припинення його частки в квартирі заперечував, оскільки також не має де проживати. В кватиру вклав близько 250 000 грн. особистих коштів, тому заперечує щодо виділу позивачу квартири та сплату нею компенсації. Також вказав, що вони також придбавали побутову техніку, сантехніку, тощо для нової квартири на загальну суму 34 296,25 грн., яку при поділі майна слід виділити ОСОБА_1 Просив відмовити в задоволенні позову

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково, виходячи з наступного.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При розгляді справи судом встановлено, що 14 червня 2014 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві, актовий запис №841.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають обставини визнані сторонами.

Так, з матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом до 04 червня 2015 року, після припинення спільного проживання між ними склались неприязні стосунки щодо поділу майна.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Разом із тим, згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також якщо вони проживають однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

За ст. 256 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення фактів проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

При розгляді справи відповідач заперечував щодо тверджень ОСОБА_1 про проживання ними з 07 вересня 2012 року саме як подружжя, оскільки до реєстрації шлюбу вони зустрічались, усталених та притаманних подружжю відносин між ними не було на той час та набуття ними майна саме як спільне сумісне майно подружжя. Доказів встановленого факту, що має юридичне значення, а саме проживання однією сім'єю позивачем суду не надано.

Встановлено, що 21 серпня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2.

13 квітня 2015 року ОСОБА_2 видав довіреність на ОСОБА_3 на розпорядження та користування автомобілем Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2.

Оскільки дана довіреність видана ще під час спільного проживання сторін, тому суд критично оцінює пояснення ОСОБА_1 про те, що даний автомобіль був відчужений без її згоди, зважаючи на її детальні пояснення щодо відносин між нею та відповідачем. Mitsubishi Lanser, 2004 року виписку, державний номерний знак НОМЕР_2.

Встановлено, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,101 га в АДРЕСА_2.

З пояснень сторін встановлено, що в даний час на даній земельній ділянці збудовано фундамент.

У судовому засіданні позивачем не подано доказів того, що даний фундамент був збудований за час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі. Натомість, з супутникових знімків вбачається, що станом на 14 червня 2014 року даний фундамент був вже збудований.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що даний автомобіль був придбаний та фундамент був збудований до реєстрації шлюбу, тому не може бути віднесений до спільної сумісної власності. Посилання позивача на заяву ОСОБА_2 від 10 березня 2015 року (а.с. 9 т.1) як підтвердження спільної сумісної власності суд оцінює критично, оскільки дана заява містить лише посилання на придбання майна за спільні кошти, що у разі доведеності є підтвердженням виникнення спільної часткової власності. В даній заяві не міститься посилань про спільне проживання як одна сім'я, набуття майна саме як подружжя. Зважаючи, що ОСОБА_1 просила поділити дане майно саме як придбане за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому в задоволенні вимог в цій частині суд відмовляє.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Також встановлено, що 12 травня 2015 року був придбаний автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

З листа Регіонального сервісного центру в м. Києві №ВН-79 від 23 грудня 2015 року вбачається, що автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_2

Оскільки автомобіль придбаний в зареєстрованому шлюбі, тому суд приходить до висновку, що даний автомобіль є спільним майном подружжя.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, вв тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У судовому засіданні відповідно до ст. 10 ЦПК України судом роз'яснювалось право на уточнення позовних вимог, право подачі зустрічного позову, право на призначення експертизи для визначення вартості майна, тощо. Відповідних клопотань сторони не заявляли.

При розгляді справи, відповідач не заперечував щодо виділу у власність йому автомобіля та сплати ним компенсації його вартості з врахуванням придбаних інших побутових речей. Зважаючи на те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів придбання побутових речей, сторонами не погоджена вартість спірної машини, сторонами подані суперечливі висновки спеціалістів, не заявлено клопотань про їх допит, тому суд визнає право власність на автомобіль Peugeot Partner 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, по ? частині за кожним.

Встановлено, що 23 квітня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Право власності зареєстроване за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по ? частині за кожним.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оскільки чинним законодавством не передбачено підтвердження в судовому порядку права власності на нерухоме майно , тому суд відмовляє у задоволенні позову в частині визнання квартири спільним сумісним майном та його поділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Невиконання позивачем цієї умови є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, з обов'язковою умовою, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім'ї, та попереднє внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідні правові висновки зробив Верховний Суд України при розгляді справ № 6-4цс14 від 19 лютого 2014 року та 6-2915цс15 від 13 січня 2016 року, предметом яких був спір про стягнення компенсації (ст.364 ЦК) за частку у спільному майні. При розгляді цих справ Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого з урахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст.364 ЦК України компенсація частки у спільному майні проводиться виходячи із дійсної вартості нерухомого майна. Відповідно до роз'яснень, викладених у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

При розгляді справи ОСОБА_1 просила суд припинити частку ОСОБА_2 у спільній квартирі. При цьому посилалась, що квартира коштує 643 179 грн., а на депозитиний рахунок суду внесла лише 107 607,50 грн. При цьому також просила зарахувати зустрічні однорідні вимоги в рахунок вартості квартири. Разом з тим, такого способу захисту при припиненні частки чинним законодавством не передбачено.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, право власності на ? частину автомобіля Peugeot Partner, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, право власності на ? частину автомобіля Peugeot Partner, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич