Рішення № 58160891, 30.05.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" травня 2016 р.Справа № 916/3599/15

За позовом: ОСОБА_1

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Автотюнінг"

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2

про стягнення 40 225,36 грн.

Головуючий суддя Цісельський О.В.

Судді Рога Н.В.

Степанова Л.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (особисто)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

Суть спору: позивач, ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Одеської області з позовної заявою, в якій просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Автотюнінг" 40 225,36 грн., де 29 127,71 грн. вартість майна відповідно до його участі у товаристві, 8 476,16 грн. індекс приросту споживчих цін за весь час після виходу з учасників ТОВ фірми "Автотюнінг", 2 621,49 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.08.2015р. позовну заяву (вх.№3783/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, ОСОБА_2 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

28.08.2015р. позивач звернуся до суду із клопотанням про витребування документів (вх.№2-4733/15), яке судом було задоволено частково.

З врахуванням забезпечення повноти та всебічності дослідження всіх обставин справи, суд призначив у справі №916/3599/15 судову економічну експертизу, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

На вирішення експерта поставлено наступне питання:

1) Яка вартість частки майна ОСОБА_1 в товаристві з обмеженою відповідальністю фірмі "Автотюнінг" пропорційно його внеску у статутний фонд, станом на момент його виходу зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Автотюнінг"?

Витрати по оплаті судової експертизи було покладено на ОСОБА_1.

З підстав призначення судової експертизи, провадження у справі №916/3599/15 було зупинено.

02.12.2015р. на адресу господарського суду Одеської області надійшли клопотання судового експерта про надання додаткових документів (вх.№2-6635/15) та про оплату рахунку щодо оплати судової експертизи (вх.№30208/16), у зв'язку з чим, провадження у справі №916/3599/15 було поновлено, витребувано додаткові документи, необхідні для проведення судової експертизи та надано позивачу для проведення оплати.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.12.2015р. позивача було вдруге зобов'язано надати докази оплати судової експертизи, а також витребувані документи для проведення експертизи.

З підстав ненадання позивачем доказів оплати експертизи а також документів необхідних для проведення такої експертизи, на адресу господарського суду Одеської області надійшло повідомлення судового експерта №6860/6861 про неможливість проведення дачі висновку судово-економічної експертизи, у зв'язку з чим, провадження у справі №916/3599/15 було поновлено.

Приймаючи до уваги категорію та складність справи №916/3599/15, ухвалою господарського суду Одеської області від 29.03.2016р. справу №916/3599/15 було призначено до колегіального розгляду.

Розпорядженням керівника апарату суду №436 від 29.03.2016р. справу №916/3599/15 було призначено до автоматичного розподілу.

Згідно протоколу автоматичного визначення колегії суддів від 29.03.2016р., справу №916/3599/15 було передано на розгляд колегії суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючий суддя О.В. Цісельський, судді Н.В. Рога, Л.В. Степанова.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.03.2016р. колегія суддів у складі: головуючий суддя О.В. Цісельський, судді Н.В. Рога, Л.В. Степанова. прийняла справу №916/3599/15 до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

08.04.2016р. позивач вдруге звернувся до суду із клопотанням про витребування додаткових документів (вх.№2-1847/16), яке судом було задоволено.

26.04.2016р. позивач втретє звернувся до суду із клопотанням про витребування додаткових документів (вх.№2-2234/16), яке судом було задоволено частково.

29.04.2016р. позивач вчетверте звернувся до суду із клопотанням про витребування додаткових документів (вх.№2-1847/16), яке судом було задоволено частково.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про невручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, правом на захист своїх інтересів не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник третьої особи в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про невручення останньому поштової кореспонденції, свою позицію щодо позову суду не надав.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

14 серпня 2001 року, відповідно до протоколу №1 загальних зборів учасників було прийнято рішення про створення ТОВ фірми "Автотюнінг".

Відповідно до зазначеного рішення було затверджено статут ТОВ фірми

"Автотюнінг", який було зареєстровано 03 вересня 2001 року під реєстраційним №0405678210001016.

Відповідно до п.1.2. статті 1, Статуту засновниками та учасниками товариства були дві особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які заснували відповідну фірму на підставі Установчого договору за рахунок об'єднання майнових вкладів його засновників для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Відповідно до статті 4 зазначеного Статуту пункт 4.2 джерелами формування майна Товариства є грошові та матеріальні внески засновників, прибутки отримані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також інших видів господарської діяльності та інші відображені на балансі товариства, відповідно до п.4.1. статті 4 Статуту.

Відповідно до статті №4 пункту 4.3 Статуту засновники та учасники Товариства сформували статутний фонд у розмірі 15 000 гривень, який було сформовано за рахунок внесків учасників у розмірі 7 500 грн. кожним, тобто внески були рівними та кожним з учасників було передано майно або грошові внески у розмірі 50%.

Відповідно до статті №1 пункту 1.8 Статуту Товариства, ТОВ фірма "Автотюнінг" відповідає за обов'язками усім своїм майном на яке може бути накладено стягнення.

Відповідно до статей Статуту, які регулюють вихід одного з учасників-засновників Товариства - засновник-учасник Товариства має право при виході з підприємства отримати вартість у майні підприємства, прибутку від його діяльності та вартість від іншого наявного майна якщо воно не збереглося, у натурі або не може бути поділеним та не може бути переданим у відповідності до розміру свого внеску до майна Товариства, тобто у розмірі 50% від усього майна та коштів, які існували на час його виходу з Товариства.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що 15.12.2011р. звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до ТОВ фірми "Автотюнінг" щодо виходу з учасників Товариства та виплати частки майна Товариства.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.02.2012р. у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

З метою виходу з учасників Товариства ОСОБА_1 17 лютого 2012р. подав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., зареєстровану за №802 про вихід зі складу засновників (учасників) Товариства, якою мною також було надано згоду на внесення змін до Статуту та виключення мене з числа засновників.

Однак, 03.07.2012р. позивач свою заяву про вихід з числа засновників відкликав, у зв'язку з чим Державним реєстратором було призупинено реєстрацію змін до Статуту про виключення позивача з числа учасників Товариства та заяву ТОВ фірми "Автотюнінг" про внесення змін до Статуту залишено без розгляду.

14.01.2013р. постановою Приморського районного суду м. Одеси задоволено позовні вимоги ТОВ фірми "Автотюнінг" до Державної реєстраційної служби управління юстиції та зобов'язано реєстраційну службу внести відповідні зміни та ОСОБА_1 з учасників Товариства було виключено та зміни до Статуту зареєстровані.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014р. зазначена постанова Приморського районного суду м. Одеси була залишена без змін.

Таким чином, ОСОБА_1 було виключено з числа засновників (учасників) Товариства на підставі його первісної нотаріально посвідченої заяви від 17.02.2012р.

Проте, відповідач не вчинив будь-яких дій спрямованих на сплатити позивачу вартості майна та доходів і прибутків від діяльності підприємства відповідно до розміру участі позивача у Товаристві від усього майна та прибутків, які існували на час його виходу з Товариства та протягом одного року після виключення його з числа засновників не повідомив про наслідки господарської діяльності підприємства на розрахунковий період.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією, яка була надіслана засобами поштового зв'язку, листом з повідомленням про вручення та описом документів відповідно до квитанції від 16.12.2014р., яку було повернуто позивачу, у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Надалі, 19.01.2015р., 21.01.2015р., 22.01.2015р. позивач надсилав на адресу ТОВ фірми "Автотюнінг" зазначену кур'єрською поштою, про що свідчать відповідні квитанції кур'єра та у яких кур'єром позначено, що директор Товариства відмовився отримувати від мене поштову кореспонденцію.

З врахуванням вищенаведеного, позивач був змушений звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав:

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства.

Аналогічні положення містяться в п.3 ч.1 ст. 116 Цивільного кодексу України, відповідно до якого учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.

Статтею 148 Цивільного кодексу України визначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Згідно зі ст.54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. У частині першій статті 66 та у статті 139 ГК України визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосувати відповідні положення установчих документів товариства.

У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення).

Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Відповідно до ст.41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно абз.4, 5 п.3.7. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007р. №04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а тому господарським судом може бути задоволено клопотання учасника, який вийшов з товариства, про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості об'єктів для обчислення вартості частини майна, належної до сплати такому учаснику.

Експертиза, призначена судом з метою встановлення вартості частки майна ОСОБА_1 в товаристві з обмеженою відповідальністю фірмі "Автотюнінг" пропорційно його внеску у статутний фонд, станом на момент його виходу зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Автотюнінг", залишено позивачем без оплати.

При цьому, про наслідки несплати вартості проведення судової експертизи позивач був повідомлений належним чином.

Відповідно до п.30 Постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. №13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів": при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства.

У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення).

Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

У разі, якщо учасник не повністю вніс (не повністю оплатив) свій вклад до статутного капіталу товариства, йому виплачується дійсна вартість частки пропорційно внесеній (оплаченій) частині вкладу.

Статтею 12 Закону України „Про господарські товариства" передбачено, що товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу, продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Майно підприємства становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (п.1 ст. 66 ГК України).

Згідно з ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наявних в матеріалах справи документів самостійно, визначити розмір належних позивачу виплат вартості частки майна є неможливим.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що „акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства".

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 29 127,71 грн. вартості частки в майні ТОВ фірмі "Автотюнінг" не підтверджені належними доказами, обґрунтованими розрахунками заявленої до стягнення суми та не відповідає вимогами чинного законодавства.

З врахуванням наведеного та відсутності документального підтвердження вартості частки ОСОБА_1 в майні ТОВ фірмі "Автотюнінг", у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості частки в майні ТОВ фірмі "Автотюнінг" в сумі 29 127,71 грн., суд відмовляє.

Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 476,16 грн. індексу приросту споживчих цін за весь час після виходу з учасників ТОВ фірми "Автотюнінг" та 2 621,49 грн. - 3% річних, є похідними позовними вимогами від первинної позовної вимоги про стягнення з відповідача 29 127,71 грн. вартості частки в майні ТОВ фірмі "Автотюнінг", у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 8 476,16 грн. індексу приросту споживчих цін за весь час після виходу з учасників ТОВ фірми "Автотюнінг" та 2 621,49 грн. - 3% річних, суд відмовляє.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Повний текст рішення складено 06 червня 2016 р.

Головуючий суддя О.В. Цісельський

Судді Н.В. Рога

Л.В. Степанова