Ухвала суду № 58160047, 01.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року м. Київ К/800/57929/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергорішення»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року

у справі № 826/16621/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергорішення»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «Енергорішення» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 серпня 2013 року № 0001762208 та від 09 вересня 2013 року № 0003612208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ТОВ «Енергорішення» не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі актів перевірки від 22 липня 2013 року № 54/1-22-08/35431071 та від 23 серпня 2013 року № 146/1-22-08-35431071, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 05 серпня 2013 року №0001762208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 542 038 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 108 408 грн.;

- від 09 вересня 2013 року № 0003612208, яким збільшено суму грошового зобов'язання року за платежем податок на додану вартість на загальну суму 703 142 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 234 381 грн., відповідно.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Люті Скай Мост» укладене договори №05/02 від 05 лютого 2013 року, №1412/МПН від 14 грудня 2012 року та №9/01 від 09 січня 2013 року; між позивачем та ТОВ «Регіонметал-Захід» - договори №910/МПН від 09 жовтня 2012 року та №511/МПН від 05 листопада 2012 року), між позивачем та ПП «Унісон Дизайн» - договори №1007/ПНМ від 10 липня 2012 року, №1607/ПНМ від 16 липня 2012 року, №708/ПНМ від 07 серпня 2012 року та №509/ПНМ від 05 вересня 2012 року.

Предметом зазначених договорів є виконання підрядником робіт на об'єктах замовника обсяг яких визначений кошторисом складеним відповідно до кожного договору та є його невід'ємною частиною. Роботи вважаються виконаними належним чином, якщо вони виконані у встановлений договором строк, і оформлені відповідним актом приймання виконаних робіт і виконавчою документацією, передбаченою чинними нормами і правилами.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано копії наступних документів: локальних кошторисів, договірних цін, довідок за формою КБ-3 (довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати), актів приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в, та податкових накладних.

Разом з тим, як досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, надані копії не підтверджують факту надання зазначених у них послуг саме працівниками виконавців.

Так, з Локальних кошторисів, договірних цін, довідок за формою КБ-3 " та актів приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в, наданих позивачем, відсутні реквізити сторін та посилання на договір за яким їх було складено. Локальні кошториси в графах «Склав» та «Перевірив» міститься підпис та печатка лише одного підприємства без зазначення посади та даних особи, яка вчинила підпис в графі «Склав».

При цьому, на вимогу судів попередніх інстанцій, позивачем не було надано виконавчої документації на підтвердження фактів отримання послуг за зазначеними договорами, доказів на підтвердження здійснення оплати за роботи, які за твердженням позивача були виконані за договорами №05/02 від 05 лютого 2013 року, №1412/МПН від 14 грудня 2012 року, №9/01 від 09 січня 2013 року, №910/МПН від 09 жовтня 2012 року, №511/МПН від 05 листопада 2012 року, №1007/ПНМ від 10 липня 2012 року, №1607/ПНМ від 16 липня 2012 року, №708/ПНМ від 07 серпня 2012 року та №509/ПНМ від 05 вересня 2012 року, а також доказів на підтвердження використання зазначених робіт у власній господарській діяльності та наявності у нього об'єктів на яких виконувались роботи.

Таким чином, окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої про недоведеність з боку позивача реального характеру здійснених ним господарських операцій з ТОВ «Люті Скай Мост» (за договорами №05/02 від 05 лютого 2013 року, №1412/МПН від 14 грудня 2012 року та №9/01 від 09 січня 2013 року), з ТОВ «Регіонметал-Захід» (за договорами №910/МПН від 09 жовтня 2012 року та №511/МПН від 05 листопада 2012 року), з ПП «Унісон Дизайн» (за договорами №1007/ПНМ від 10 липня 2012 року, №1607/ПНМ від 16 липня 2012 року, №708/ПНМ від 07 серпня 2012 року та №509/ПНМ від 05 вересня 2012 року), а також використання придбаних робіт в межах господарської діяльності або їх придбання з такою метою.

І відповідно, наведене свідчить про правомірність дій ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в частині прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень від 05 серпня 2013 року № 0001762208 та від 09 вересня 2013 року № 0003612208.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергорішення» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев