Постанова № 58157663, 01.06.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2016 р. Справа №920/169/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №14-94 від 18.04.2014р.,

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №29 від 11.01.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх.№1186С/1-41 від 25.04.2016р.), на рішення господарського суду Сумської області від 23.03.2016р. у справі №920/169/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт", м. Шостка, Сумська обл.,

про стягнення 2353752,96 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.03.2016р. (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 67984,13 грн. пені, 99203,19 грн. 3 % річних, 366199,82 грн. інфляційних збитків, 8000,94 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.03.2016р. у справі №920/169/16 в частині відмови у стягненні 631902,35 грн. пені та 1035013,55 грн. 7% штрафу; прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з відповідача на користь позивача 631902,35 грн. пені та 1035013,55 грн. 7% штрафу; в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та при неповному зясуванні обставин справи.

На думку апелянта, судом неправомірно не зазначено будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені та штрафу, не викладено доводи, на підставі яких відхилено докази позивача. Також, апелянт зазначає, що судом не було зясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобовязання, а також не було оцінено розмір таких збитків. Апелянт вказує, що місцевий господарський суд при винесенні рішення не врахував особливі обставини щодо діяльності позивача, ступінь виконання зобовязання відповідачем та того, що заявлена до стягнення неустойка не компенсує всіх збитків, яких зазнає позивач.

Відповідач надавав відзив на апеляційну скаргу (вх.№5584 від 01.06.2016р.), в якому зазначив, що проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про зменшення розміру пені та відмови у стягненні 1035013,55 грн. як необґрунтованої позивачем вимоги, а скаржник, всупереч положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав доказів, які спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.

В судовому засідання Харківського апеляційного господарського суду 01.06.2016р. представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.04.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" (покупцем) укладено договір №226/14-ПР(Р) на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Продавець передає покупцеві у квітні-травні 2014 року газ в обсязі 8372,640 тис. куб. м, спожитий покупцем у березні 2014 року.

Згідно пункту 3.2. приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ, що передається згідно з п.2.1. цього договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 15 банківських днів з дати підписання акту приймання передачі природного газу.

Згідно п. 9.1. договору, у разі виникнення спорів (розбіжностей) за цим договором спір передається на вирішення в господарські суди України і розглядається в установленому порядку згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 9.2 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у пять років.

Цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє у частині передачі газу до 31.05.2014р. включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач поставив у березні 2014 року, а відповідач прийняв у власність природний газ обсягом 8372,640 тис. куб. м на загальну суму 34785907,89 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2014р., підписаного повноважними представниками обох сторін.

За даними позивача - ТОВ "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт", невчасно та не в повному обсязі проводились розрахунки за поставлений природний газ, чим було порушено умови укладеного між сторонами договору, що підтверджується сальдо підприємства та випискою по операціях по підприємству.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2353752,96 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу, а саме вказав: 207,89 грн. основного боргу, 519441,85 грн. інфляційних втрат, 99203,19 грн. 3% річних, 699886,48 грн. пені.

Відповідач надав суду першої інстанції відзив на позов від 09.03.2016р., в якому зазначив, що проти позову заперечує частково, визнає позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 679841,27 грн., інфляційних в розмірі 366199,82 грн., 3% річних в розмірі 99203,19 грн. та просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 99% в порядку п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (клопотання вх.№845 від 23.03.2016р.).

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку, що клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню, на підставі чого задовольнив позовні вимоги про стягнення 67984,13 грн. пені, 99203,19 грн. 3% річних, 366199,82 грн. інфляційних збитків, в іншій частині позовних вимог відмовив.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно статті 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України отриманий від позивача природний газ оплатив з порушенням встановлених строків. Дана обставина відповідачем визнається.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Щодо посилань позивача на те, що відповідач свої зобовязання по договору в частині розрахунків за отриманий товар виконав не повністю, у звязку з чим за останнім станом на дату подання позову до суду (18.02.2016р.) утворилась заборгованість у розмірі 207,89 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що до подання позовної заяви до суду у відповідача була відсутня заборгованість по оплаті за отриманий товар у розмірі 207,89 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7772 від 28.01.2016р.

Беручи до уваги те, що матеріали справи підтверджують факт сплати позивачем основного боргу у розмірі 207,89 грн. до подання позову до суду, господарський суд Сумської області дійшов вірного висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача зазначеної суми є неправомірними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобовязань 3% річних у розмірі 99203,19 грн. та інфляційних витрат у розмірі 519441,85 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами перерахунку розміру 3% річних, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.5", колегія суддів встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо їх стягнення в заявленому розмірі (99203,19 грн.).

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, заявлених у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру інфляційних втрат, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.5", встановила, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 366199,82 грн., а в іншій частині (153242,03 грн.) відмовив.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 699886,48 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із статтею 3 Закону України від 22.11.1996р. №543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіряючи періоди та суми, які нараховані позивачем, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні пені у розмірі 20045,21 грн., оскільки наданий позивачем розрахунок здійснено із порушенням вимог чинного законодавства, а саме безпідставно враховано день фактичної оплати в період, за який здійснюється стягнення пені. Таким чином, вірним розміром пені, що підлягає до стягнення є - 679841,27 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем було надано клопотання в порядку пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України про зменшення пені, що підлягає стягненню на 99%.

В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на те, що несвоєчасне проведення розрахунків по договору №226/14-ПР(Р) від 30.04.2014р. спричинено незалежними від волі товариства причинами, а саме зі значною дебіторською заборгованістю споживачів теплової енергії, до яких відносяться 82% населення, 15% бюджетних організацій , а госпрозрахункові підприємства складають лише 3%. У клопотанні відповідач зазначає, що стягнення вищезазначеної суми пені з ТОВ "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" є для відповідача надмірно великою і стане фінансовою катастрофою для останнього та причиною погіршення теплопостачання у споживачів населення житлових будинків та бюджетних організацій, які не можуть бути відключені від мереж теплопостачання. Стягнення штрафних санкцій може призвести, навіть, і до банкрутства підприємства.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

За приписами частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Отже, розглядаючи вказане клопотання, колегія суддів враховує специфіку діяльності Товариства з обмеженою діяльністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт", зважаючи на те, що останній не є власником коштів, які надходять на рахунки товариства за послуги з централізованого теплопостачання для опалення та підігріву питної води та не розпоряджається ними на 100%, ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, а саме той факт, що відповідачем повністю здійснено оплату за поставлений газ, а також те, що несвоєчасній оплаті сприяла наявність значної заборгованості відповідача перед позивачем.

Матеріалами справи підтверджується, що боржник здійснив повне виконання зобов'язань за договором, забезпечивши повне погашення заборгованості за рахунок власних коштів. Судом першої інстанції правомірно враховано, що відповідачем доведено факт скрутного фінансового становища підприємства відповідача, а дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р., наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Тобто, штрафні санкції є додатковим надходженням (прибутком) для ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", які б воно не отримало за умови належного виконання ТОВ "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" умов договору.

Виникнення прострочення з оплати основної заборгованості було спричинено об'єктивними обставинами, які не залежать від волі відповідача і на які він не в змозі впливати. Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено позивачу повну вартість отриманого ним природного газу.

Колегія суддів вважає, що засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань та в той час, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника буде зменшення розміру стягуваної пені не на 90%, як це здійснив суд першої інстанції, а на 50%. Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 339920,63 грн. (50% від 679841,27 грн.).

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача про наявність судової практики щодо зменшення розміру штрафних санкції, оскільки при розгляді справ та прийнятті судових рішень, суд, перш за все, керується приписами чинного законодавства, а не судовою практикою. Можливість використання судом положень статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України залежить від конкретних обставин справи, які суд оцінює самостійно у відповідності до норм статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 2353752,96 грн. заборгованості з яких: 207,89 грн. основного боргу, 519441,85 грн. інфляційних втрат, 99203,19 грн. 3% річних, 699886,48 грн. пені. При цьому суму до стягнення у розмірі 1035013,55 грн. позивач не обґрунтував ані в тексті позовної заяви, ані зазначив її в прохальній частині позовної заяви, у звязку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив в стягненні вказаної суми як необґрунтованої.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду Сумської області від 23.03.2016р. у справі №920/169/16 - зміні.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 4 ст. 103, п.1 ч.1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 23.03.2016р. у справі №920/169/16 змінити в частині суми пені, що підлягає стягненню з відповідача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Шостка, Сумська область, 41100, код 34113412) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 339920,63 грн. пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Шостка, Сумська область, 41100, код 34113412) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 12044,15 грн. судового збору за подання позовної заяви та 6330,42 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 06 червня 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий