Постанова № 58157533, 02.06.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2016 р. Справа № 914/4331/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Давид Л.Л.

Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради за № 2302-вих.-429 від 03.03.16

на рішення господарського суду Львівської області від 17.02.16

у справі № 914/4331/15

за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: ФОП ОСОБА_2, м. Львів

про: розірвання договору оренди, виселення та стягнення 5132,36 грн.

За участю представників :

від позивача - Рубель С.П. - представник;

від відповідача - ОСОБА_3. - представник;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/4331/15 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.16 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 31.03.16.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.16 розгляду справи за клопотанням відповідача відкладено на 05.05.16.

Розпорядженням керівника апарату суду №185 від 04.05.16 у зв'язку з відпусткою суддів - членів колегії Гриців В.М. призначено проведення автоматичної заміни судді Гриців В.М.

Відповідно до протоколу автоматичної заміни судді - члена колегії Гриців В.М., до складу судової колегії введено суддю Орищин Г.В.

Ухвалою Львівского апеляційного господарського суду від 05.05.16 розгляд справи відкладено на 19.05.16.

Призначене на 19.05.2016 року судове засідання не відбулося у зв'язку із відпусткою судді - члена колегії Давид Л.Л.

Ухвалою Львівськог апеляційного господарського суду від 26.05.16 розгляд справи призначено на 02.06.16.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.16 у справі №914/4331/15 (Король М.Р.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 5132,36 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 1218,00 грн. судового збору.

При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що станом на момент прийняття рішення, заборгованість по орендних платежах відсутня. Відтак, як зазначено місцевим господарським судом, станом на момент прийняття рішення судом, відсутній такий критерій істотного порушення умов договору, як розмір завданої шкоди. А тому за відсутності вказаного критерію, на думку суду першої інстанції, відсутніми є правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.16 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо розірвання договору та виселення задоволити.

При цьому, скаржник вказує на те, що погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення спору, оскільки законодавець, як зазначає апелянт, пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

18 травня 2016 року до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає про відсутність порушень місцевим господарським судом норм ст.782 ЦК України, тому вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а відтак просить в задоволенні апеляційної скари відмовити.

Заслухавши у судовових засіданням пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27 червня 2014 року між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди №Л-9071-14 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) (а.с.15-16).

Відповідно до п.1 укладеного договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП " 500" (балансоутримувач).

Об'єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1, загальною площею 46,0 кв.м., у тому числі підвал, перший поверх та мансарда з індексом приміщення 13-2, 14-1, ІІІ, ІV, відповідно до даних паспорта ЛКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 25.01.2012 року, інвентарний №309.

Вартість об'єкта оренди, відповідно до звіту про оцінку майна, затвердженого наказом управління комунальної власності від 23.01.2014 року №1055-е, станом на 31.12.2013 року становить 94 720,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п.2.1. договору, об'єкт оренди орендар буде використовувати для підприємницької діяльності.

Відповідно до п.4.1 договору, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 27.06.2014 року до 26.06.2017 року.

Пунктом 4.3 договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктом 5.1 договору визначено, що розмір орендної плати за об'єкт оренди становить 1500,00 грн. без ПДВ за перший місяць оренди згідно із запропонованою переможцем конкурсу сумою.

Відповідно до п. 5.6 договору, орендар сплачує орендну плату не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця.

Посилаючись на несплату відповідачем орендної плати за період з 01.06.2014 року до 01.07.2014 року, а також за період з 07.07.2015 року до 01.09.2015 року, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулося з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення орендної плати за спірний період, розірвання договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Л-9071-14 від 27.06.2014 року та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Між сторонами у справі виникло зобовязання з приводу оренди на підставі договору оренди № Л-9071-14 в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 283 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України.

Порушенням зобов'язання згідно статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Неналежним виконанням, виходячи з установлених господарськими судами обставин, є несплата відповідачем орендної плати протягом значного періоду часу, що також тягне за собою правові наслідки, передбачені частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України.

В силу приписів ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ч. 3 ст. 760 ЦК України).

Зважаючи на перебування орендованого майна у комунальній власності, у даному випадку підлягають застосуванню положнення Закону України «Про оренду державного і комунального майна».

Так, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України (ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Згідно з приписами статті 782 Цивільного кодексу України орендодавець має право відмовитися від договору найма і вимагати повернення речі, якщо орендар не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Підстави розірвання договору найму встановлені ст.783,784 ЦК України. Ці статті передбачають розірвання договору за погодженням сторін, а у разі недосягнення згоди - за рішенням суду.

У ст.782 ЦК України, також йдеться про розірвання договору, але в інший спосіб - шляхом вчинення наймодавцем одностороннього правочину - відмови від договору.

Підставою відмови наймодавця від договору є неоплата користування річчю впродовж трьох місяців підряд (коментар до ст.782 ЦК України під редакцією проф. Ротань В.Г.).

Момент, з якого договір вважається розірваним (припиненим), у зв'язку з відмовою від нього визначений у ч.2 ст.782 ЦК України, а саме з моменту одержання наймачем повідомлення про відмову від договору.

Як вбачається з позовної заяви, позивач покликається на те, що наймач не вносив орендну плату протягом періоду з 01.06.14 по 01.07.14, а також за період з 01.07.15 по 01.09.15. А тому покликаючись на ст.782 ЦК України, та ч.2 ст.651 ЦК України, просить розірвати договір оренди та зобов'язати наймача повернути майно.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, доказів отримання наймачем повідомлення про відмову від договору в силу ч.2 ст.782 ЦК України, матеріали справи не містять. А тому апеляційна інстанція вважає, що такий не є розірваним в спосіб, що передбачений ч.1 ст.782 ЦК України, отже не настали наслідки для наймача визначені ст. 785 ЦК України, тобто повернення речі.

Однак, наявність спеціальних правил, що формулюють підстави виникнення у сторін права вимагати розірвання договору найму, не виключає застосування до цих правовідносин загального правила ч.2 ст.651 ЦК України, на яку покликається позивач у позовній заяві.

Крім того, підстави розірвання договору та такі способи, які визначені в ч.2 ст.651 та в ч.1 ст.782 ЦК України не є тотожними.

Так, статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (аналогічна позиція міститься у постанові ВСУ від18.09.13 у справі №6-75цс13).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, укладаючи Договір оренди, позивач мав на меті передати відповідачу об'єкт оренди та своєчасно одержувати орендну плату, в розмірі, визначеному договором. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду справи в суді першої інстанції, заборгованість по оренді в розмірі 5 132, 36 грн. була погашена повністю, що підтверджується квитанцією від 31.12.15 (а.с.23).

Таким чином, важаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції, погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що у даному випадку відсутнє істотне порушення умов договору, зважаючи на повну оплату відповідачем орендних платежів, а тому відсутні підстави вважати, що позивач не отримав того на що розраховував при укладені договору оренди, також у зв'язку з оплатою заборгованості відсутній критерій істотного порушення умов договору, такий як розмір завданої шкоди.

Наведеним спростовуються доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, щодо під ставності розірвання договору у даному випадку у зв'язку з несплатою орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Апеляційна інстанція погоджується з доводами позивача про те, що право наймодавця на відмову від договору не є перешкодою для звернення до суду з вимогою про його розірвання, якщо має місце істотне порушення умов договору.

Однак, як встановлено апеляційним господарським судом, істотне порушення умов договору відсутне.

Крім того, апеляційна інстанція погоджується з поясненнями позивача стосовно того, що згідно постанови Пленуму ВГС України віж 29.05.13 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду", погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Однак, дана обставина є важливою при реалізації наймодавцем його права встановленого ч.1 ст.782 ЦК України та обов'язку встановленого ч.2 цієї статті, щодо повідомлення наймача про таку відмову.

Також, в застосуванні ч.2 ст.651 ЦК України Верховний Суд України звернув увагу на те, що важливе значення має встановлення факуту співвідношення завданої шкоди з тим на, що очікувала сторона від виконання договору.

Відтак, оцінивши все вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди №Л-9071-14, а відтак відсутні підстави для повернення орендованого майна.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами у справі обставини на які він посилається в апеляційній скарзі, а відтак вони не спростовують правомірної позиції суду першої інстанції.

Зважаючи на все вищенаведене, рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02.16 у справі №914/4331/15 належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.16 у справі №914/4331/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.06.16

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Орищин Г.В.