Постанова № 58157522, 30.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2016 р. Справа№ 910/933/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Пісний А.В. - представник, дов. № 2143/03 від 25.04.2016;

від відповідача 1: Шевчук А.С. - представник, дов. № б/н від 09.02.2016;

від відповідача 2: Шевчук А.С. - представник, № б/н від 14.01.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016

у справі № 910/933/16 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Акцепт",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Факторинг"

про застосування наслідків недійсності нікчемних договорів та визнання недійсними договорів

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судових засіданнях 25.04.2016 та 25.05.2016 оголошені перерви у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/933/16 до 25.05.2016 та до 30.05.2016, відповідно.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 910/933/16 у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що норми п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо нікчемності безоплатних правочинів банку, в даному випадку, не можуть бути застосовані як підстава нікчемності договорів відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2104, № 306-10/14-Ф від 30.10.2014, оскільки умовами зазначених договорів передбачено обов'язок нового кредитора (першого відповідача) здійснити перерахування на користь позивача грошових коштів за набуте право вимоги, отже, відчуження майнових прав банку за вказаними договорами відбулося не безоплатно; як відзначено судом; дослідження питання здійснення першим відповідачем повної часткової оплати за договорами про відступлення права вимоги від 30.10.2014 № 31-13/817/14-Ф та № 306-10/14-Ф не входить до предмету доказування у даній справі, оскільки позовні вимоги в частині даних договорів ґрунтуються на обставинах їх нікчемності через безоплатність таких договорів, однак, виключно у зв'язку з невиконанням першим відповідачем своїх обов'язків з оплати суми відшкодування відступлення права вимоги, що є обставинами невиконання контрагентом умов таких договорів, проте, обставини недійсності (нікчемності) правочинів перевіряються судом саме на момент їх укладення, водночас питання виконання сторонами погоджених умов договорів не пов'язано з недійсністю таких договорів; доводи позивача про невиконання першим відповідачем умов договорів про відступлення права вимоги №№ 31-13/817/14-Ф, 306-10/14-Ф не можуть свідчити і про фіктивність даних правочинів, з огляду на не доведення позивачем того, що обидві сторони при вчиненні вищевказаних правочинів не мали наміру на створення правових наслідків, що породжуються відповідними правочинами, та саме лише невиконання передбачених договорами зобов'язань не може свідчити про фіктивність таких договорів; оскільки спірний договір № 389-13/14-Ф від 30.10.2014, зокрема, станом на дату його укладення, самостійно не регулював жодних відносин, учасником яких є другий відповідач, та не створював для останнього будь-яких прав та обов'язків, такий договір, відповідно, самостійно не може і надавати другому відповідачу особливі переваги (пільги), про які йдеться у позові; викладені в позові доводи позивача не підтверджені жодними доказами; за відсутності доказів на підтвердження нікчемності договорів відступлення права вимоги №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф та відповідно встановлення судом відсутності підстав вважати відповідні договори нікчемними, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів у вигляді реституції; оскільки єдиною підставою недійсності договорів переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) №№ 31-13/817-Ф, 389-13-Ф, 306-10/14-Ф є нікчемність договорів відступлення права вимоги №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф, то за відсутності підстав вважати останні нікчемними в силу п.п.1, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відсутні і підстави для визнання недійсними договорів переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) від 17.07.2015 №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 910/933/16 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів у редакції, викладеній у заяві позивача про уточнення позовних вимог від 08.02.2016, поданій суду першої інстанції.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник стверджує, що судом безпідставно залишені без врахування доводи банку про те, що договори відступлення права вимоги від 30.10.2014 №№ 31-13/817/14-Ф, 306-10/14-Ф щодо відступлення права вимоги підпадають під критерії нікчемності, визначені п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки банк відмовився від власних майнових вимог до позичальника на користь третьої особи -фактора, передавши це право вимоги йому, натомість позбавивши цього права вимоги себе, зроблено це було безоплатно, оскільки коштів за відступлене право вимоги по зазначених договорах банк не одержав.

На думку скаржника, суд помилково ототожнив передбачену в договорах умову щодо оплати відступлення із власне самою оплатою, враховуючи той факт, що наслідком невиконання умов договорів щодо оплати відступлення стала саме безоплатна відмова банку від власних майнових вимог на користь фактора.

Скаржник вказує на надання суду виписки по рахунку платника, з якої вбачається, що операцій щодо переведення коштів за відступлення за договором відступлення-1 та договором відступлення-3 не відбувалося; матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення оплати по договорах відступлення -1, -3 та вказаний факт несплати ціни відступлення відповідачами не заперечувався.

Скаржник наполягає на тому, що сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочини оплатними.

Як зауважує скаржник, досліджуючи наявність ознак фіктивності у договорах відступлення та наявність у кредитних договорах, укладених між банком та позичальником, обмежень щодо можливості відступлення прав вимоги, суд допустив вихід за межі позовних вимог за відсутності відповідних клопотань учасників процесу та за відсутності такої необхідності.

Як стверджує скаржник, зважаючи на те, що платник був кредитором банку на час оплати договору відступлення-2; умови договору відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф передбачають передачу фактору майна (а саме - майнових прав вимоги); метою договору відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф стало надання переваг перед іншими кредиторами - юридичними особами шляхом заміни боржника (з банку на позичальника банку) та уникнення ризиків незадоволення вимог платника як кредитора - юридичної особи; такі переваги перед іншими кредиторами не встановлені ані законом ані внутрішніми документами банку; цей договір відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф має усі ознаки, визначені нормою закону, а саме, п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відтак, як зазначає скаржник, фактору було передано майно (майнові права) банку, через що окремими кредиторами банку отримано переваги, не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що зазначено у п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", як ознака нікчемності правочину.

На думку скаржника, судом залишено поза увагою те, що невідповідність договору вимогам закону є ознакою недійсності правочину за приписом ст.215 ЦК України.

Скаржник наполягає на тому, що факти, встановлені наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання нікчемними договорів про відступлення, зокрема, на підставі п.п.1, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", мали обов'язково враховуватися судом, як беззаперечні докази недійсності вищевказаних договорів відступлення, з огляду на презумпцію правомірності рішень уповноваженої особи Фонду.

Як стверджує скаржник, судом не враховано припис, зокрема, постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" про те, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

У письмових переченнях на апеляційну скаргу відповідачі посилаються на те, що між першим відповідачем та позивачем укладені договори відступлення права вимоги за кредитними договорами, відповідно до яких перший відповідач набув права за кредитними договорами на оплатній основі, з дисконтом не більше ніж 1% від номінальної вартості заборгованості, за таких обставин, жодна з ознак нікчемності, які зазначені уповноваженою особою, не може бути застосована до цих договорів; що нікчемність правочинів неплатоспроможного банку закон пов'язує виключно з наявністю причинно-наслідкового зв'язку між зобов'язаннями банку за такими правочинами та неплатоспроможністю банку, що настала внаслідок прийняття таких зобов'язань, а у спірних правовідносинах даний причинно-наслідковий зв'язок відсутній; що внаслідок укладення договорів відступлення права вимоги не виникли жодні зобов'язання щодо забезпечення вимог, прийняті банком перед першим відповідачем у вигляді застави, поруки, гарантії, притримання, факторингу тощо; що банк не укладав з першим відповідачем правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання першому відповідачу, як кредитору, переваг (пільг) прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; наведене свідчить про відсутність ознак нікчемності, передбачених п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які посилається скаржник; що правова ознака нікчемного правочину полягає в тому, що він є недійсним в силу закону, а не внаслідок будь-яких рішень, у тому числі суду або уповноважених осіб.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи письмового заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подана до суду першої інстанції позовна заява, у якій позивач просив застосувати наслідки недійсних правочинів, зазначені у позовній заяві, та визнати недійсними договори про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) від 17.07.2015 за №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф, укладені між позивачем та першим і другим відповідачами; стягнути з першого та другого відповідачів на користь позивача суму сплаченого при подачі позову судового збору.

08.02.2016 позивачем до суду першої інстанції подано уточнення до позовних вимог, у якому позивач просив застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, укладених між позивачем та першим відповідачем, а саме: договорів відступлення права вимоги від 30.10.2014 №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф, зобов'язати першого відповідача повернути позивачу документи, отримані згідно із актами приймання-передачі документації від 30.10.2014, а саме: оригінал кредитного договору № 31-13/817 від 05.02.2013, оригінали додаткових угод № 1-9 до кредитного договору № 31-13/817 від 05.02.2013, балансові виписки по рахунках № 220355103070, 220805103070, оригінал кредитного договору № 389-13 від 11.12.2014, оригінал додаткової угоди № 1 від 30.12.2013 до кредитного договору № 389-13 від 11.12.2014, оригінал додаткової угоди № 2 від 11.03.2014 до кредитного договору № 389-13 від 11.12.2014, оригінал додаткової угоди № 3 від 30.04.2014 до кредитного договору № 389-13 від 11.12.2013, оригінал договору іпотеки № 1041 від 30.04.2014, балансові виписки по рахунках № 220275140896, 220835140896, оригінал кредитного договору № 306-10 від 29.07.2010, оригінал додаткових угод № 1-№ 16 до кредитного договору № 306-10 від 29.07.2010, балансові виписки по рахунках № 220265073070, 220825073070; визнати недійсними договори про переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) від 17.07.2015, укладені між позивачем та першим і другим відповідачами: № 31-13/817/14-Ф, № 389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф; стягнути з першого та другого відповідачів на користь позивача суму сплаченого при подачі позову судового збору.

В рішенні Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 910/933/16 зазначено, що дані уточнення за своїм змістом не є зміною підстав чи предмету позову, з огляду на посилання позивача на нікчемність вказаних у заяві про уточнення позовних вимог правочинів у самому позові.

Перевіривши, колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.10.2014 між позивачем та першим відповідачем укладено договір про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф (далі - договір № 31-13/817/14-Ф), згідно із п.п.1.2, 1.4, 1.5 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач, за договором первісний кредитор, передає першому відповідачу, за договором новому кредитору, належне первісному кредитору право вимоги за наступним договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_4, (надалі "Боржник" у відповідних відмінках): кредитний договір № 31-13/817 від 05.02.2013; загальна сума заборгованості за кредитним договором на день укладення цього договору складає: 40 597 282,00 грн. - основної суми кредиту, 4 048 602,69 грн. нарахованих відсотків на суму кредиту; загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 44 199 425,85 грн.; права вимоги, що передається за цим договором, переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання цього договору.

В пп.2.1.1 п.2.1 договору № 31-13/817/14-Ф передбачено, що новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору, після набрання чинності цього договору, в строк до 15.01.2015 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 44 199 425,85 грн.

30.10.2014 сторонами за договором № 31-13/817/14-Ф підписано акт приймання-передачі документації, який є додатком до згаданого договору.

15.01.2014 сторонами за договором № 31-13/817/14-Ф укладено угоду № 1 про внесення змін та доповнення до договору відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, згідно із п.1 якої п.2.1 договору викладено у редакції, згідно із якою перший відповідач зобов'язаний: переказати позивачу, після набрання чинності цього договору, в строк до 14.01.2016 відшкодування за відступлення права вимоги за "договором" в сумі: 44 199 425,85 грн.

17.07.2015 між позивачем, першим та другим відповідачами укладено договір № 31-13/817/14-Ф про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) (далі - договір № 31-13/817/14-Ф від 17.07.2015), згідно із п.п.1, 2, 3 якого цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) - першого відповідача, у зобов'язанні, що виникає із договору відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф, укладеного між первісним боржником та кредитором; перший відповідач, за договором первісний боржник, переводить борг за договором відступлення права вимоги, а другий відповідач, за договором новий боржник, приймає на себе зобов'язання за договором відступлення права вимоги; позивач, за договором кредитор, не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в договорі відступлення права вимоги і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

30.10.2014 укладено договір про відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф (далі - договір № 389-13/14-Ф) згідно із яким відповідно до п.п.1.2, 1.3, 1.4, 1.5 у порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач, за договором первісний кредитор, передає першому відповідачу, за договором новому кредитору, належне первісному кредитору право вимоги за договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_5, за договором боржником, за кредитним договором № 389-13 від 11.12.2013; за цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання наступної частини обов'язків: повернення грошового зобов'язання в розмірі 23 590 886,44 грн., повернення нарахованих відсотків на суму кредиту у розмірі 260 614,06 грн.; загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 23 612 985,50 грн.; права вимоги, що передаються за цим договором, переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання цього договору.

Згідно із пп.2.1.1 п.2.1 договору № 389-13/14-Ф новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору, після набрання чинності цього договору, в строк до 15.01.2015 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 23 612 985,50 грн.

30.10.2014 між сторонами за договором № 389-13/14-Ф підписано акт приймання-передачі документації.

Угодою № 1 від 15.01.2015 сторонами п.2.1 договору № 389-13/14-Ф викладено у новій редакції, відповідно до якої новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору, після набрання чинності цього договору, в строк до 14.01.2016 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 23 612 985,50 грн.

17.07.2015 укладено договір № 389-13/14-Ф про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) (далі - договір № 389-13/14-Ф від 17.07.2015) відповідно до п.п.1 - 3 якого цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони першого відповідача, за договором первісного боржника у зобов'язанні, що виникає із договору відступлення права вимоги № 289-13/14-Ф, укладеним між первісним боржником та позивачем, за договором кредитором; первісний боржник переводить борг за договором відступлення права вимоги, а другий відповідач, за договором новий боржник, приймає на себе зобов'язання за договором відступлення права вимоги; кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в договорі відступлення права вимоги і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

30.10.2014 укладено договір відступлення права вимоги № 306-10/14-Ф (далі - договір № 306-10/14-Ф), згідно із п.п.1.2, 1.3, 1.4, 1.5 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач, за договором первісний кредитор, передає першому відповідачу, за договором новому кредитору, належне первісному кредитору право вимоги за договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_4, за договором боржником - кредитним договором № 306-10 від 29.07.2010; за цим договором до нового кредитора переходить право вимоги, замість первісного кредитора, від боржника належного та реального виконання наступної частини обов'язків: повернення грошового зобов'язання в розмірі 32 400 000,00 грн.; повернення нарахованих відсотків на суму кредиту у розмірі 181 993,29 грн.; загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 32 256 173,36 грн.; права вимоги, що передаються за цим договором, переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання цього договору.

Відповідно до пп.2.1.1 п.2.1 договору № 306-10/14-Ф новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору, після набрання чинності цим договором, в строк до 15.01.2015 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 32 256 173,36 грн.

30.10.2014 сторонами за договором № 306-10/14-Ф складено акт приймання-передачі документації.

Згідно із укладеною сторонами угодою № 1 від 15.01.2015 п.2.1 договору № 306-10/14-Ф викладено у новій редакції, відповідно до якої новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору, після набрання чинності цього договору, в строк до 14.01.2016 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 32 256 173,36 грн.

17.07.2015 між позивачем, першим та другим відповідачами укладено договір № 306-10/14-Ф про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) (далі - договір № 306-10/14-Ф від 17.07.2015) згідно із п.п.1 - 3 якого цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони першого відповідача, за договором первісного боржника, у зобов'язанні, що виникає із договору відступлення права вимоги № 306-10/14-Ф, укладеним між первісним боржником та позивачем, за договором кредитором,; первісний боржник переводить борг за договором відступлення права вимоги, а другий відповідач, за договором новий боржник, приймає на себе зобов'язання за договором відступлення права вимоги; кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в договорі відступлення права вимоги, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

17.09.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 172 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким, відповідно до п.2 ч.5 ст.12, ст.ст.34 - 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 613 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних", вирішено розпочати процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 (включно); призначити уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делегувати всі повноваження тимчасового адміністратора АТ "Банк "Національні інвестиції", визначені Законом, зокрема, ст.ст.37-39 Закону начальнику відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощуку І.Г. строком на три місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 (включно).

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.10.2015 № 51-ос "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)", із посиланням на ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та протокол від 16.10.2015 Комісії з перевірки правочинів (інших договорів), укладених ПАТ "Банк "Національні інвестиції", за період з 18.09.2014 до 18.09.2015, створеною згідно з наказом № 32 від 22.09.2015 (зі змінами та доповненнями), визнано нікчемними правочини (договори) відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, у тому числі, договори відступлення права вимоги, укладені 30.10.2014 між позивачем та першим відповідачем № 31-13/817/14-Ф, № 306-10/14-Ф, № 389-13/14-Ф.

Першому відповідачу направлено повідомлення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.10.2015 № 3929/03 про нікчемність згаданих договорів відступлення права вимоги, з посиланням на те, що відповідно до п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з наведених у повідомленні підстав.

Відповідно до п.п.1, 3 рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.12.2015 № 214 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень ліквідатора банку" припинено здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні інвестиції" з 03.12.2015; розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Національні інвестиції" з 03.12.2015 по 02.12.2017 включно, з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб.

Згідно із п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452, в редакції, станом на дату укладення вищезгаданих договорів відступлення права вимоги (далі - Закон № 4452) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до п.1 ч.1ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як вже зазначалось, в п.2.1 договорів відступлення права вимоги (переведення боргу) №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф , в тому числі в редакції п.2.1 угоди № 1, сторонами за цими договорами погоджено умови про обов'язок нового кредитора переказати банку, за договорами первісному кредитору, зазначені у цих договорах суми відшкодування за відступлення права вимоги та погоджено строк здійснення такого відшкодування.

Таким чином, зміст згаданих договорів свідчить про відсутність такої обставини, як здійснення банком безоплатного відчуження майна, прийняття на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмова від власних майнових вимог (п.1 ч.3 ст.38 Закону № 4452).

Так само, умови договорів відступлення права вимоги (переведення боргу) №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф із додатковою угодою № 1, не свідчать про наявність у них ознак вчинення банком дій, які передбачені пунктами 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону № 4452, які встановлені цією статтею підставами встановлення правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними.

В ч.2 ст.215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Отже, нікчемність правочину встановлюється законом.

Нормою частини 3 ст.38 Закону № 4452 встановлені підстави, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.

Таким чином, відповідно до ч.3 ст.38 Закону № 4452 нікчемними договори можуть бути лише правочини (договори) за умови наявності у них ознак, які складають підстави, вказані в ч.3 ст.38 Закону № 4452.

У договорах №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф підстави, за наявності яких ці договори згідно із ч.3 ст.38 Закону № 4452 є нікчемними, відсутні.

Оскільки договори за №№ 31-31/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф немає підстав віднести до нікчемних правочинів, то, відповідно, відсутні підстави для застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів.

Відповідно до ст.520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено договором.

Згідно із п.3 договорів від 17.07.2015 №№ : 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в договорі відступлення права вимоги і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

В ч.1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1 - 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із матеріалів справи не вбачається того, що при укладенні договорів від 17.07.2015 за №№: 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф були допущені порушення вимог, встановлених в ч.ч.1 - 5 ст.203 ЦК України.

Отже, підстави для визнання недійсними договорів від 17.07.2015 №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф відсутні.

Доводи апеляційної скарги не є такими, що відповідають нормам законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Така обставина, як невиконання зобов'язання за договорами №№ 31-13/817/14-Ф, 389-13/14-Ф, 306-10/14-Ф щодо сплати відшкодування за відступлення права вимоги стороною за згаданими договорами не встановлено законом як підстава для визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги (переведення боргу).

Як роз'яснено в п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним; у такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Із врахуванням оплатності вищезгаданих договорів відступлення права вимоги, відсутні підстави для висновку про надання укладенням цих договорів переваг перед іншими кредиторами банку.

Закон № 4452 не містить положення щодо звільнення від доказування у суді фактів, встановлених наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у тому числі про визнання нікчемними правочинів (у тому числі договорів).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 910/933/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" залишити без задоволення.

2. Справу № 910/933/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 07.06.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха