Ухвала суду № 58150735, 02.06.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/6137/13-ц 02.06.2016 02.06.2016 02.06.2016

Провадження №22-ц/784/1387/16

Провадження № 22ц/784/1387/16 Суддя першої інстанції Андрощук В.В.

Справа№487/6137/13-ц

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

2 червня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю представника позивача - Баштової Я.А.,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2015 року за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (надалі - Банк, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

18 липня 2013 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 10 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 08-113-aisp-2008, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 12 530 дол. США строком до 9 квітня 2013 року.

В забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань того ж дня між Банком і ОСОБА_6 укладено договір поруки, а 9 січня 2009 року між Банком і ОСОБА_4 укладено договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість перед Банком.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 квітня 2012 року було стягнуто зі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь банку заборгованість, яка утворилась станом на 23 лютого 2011 року у сумі 63 057 грн. 40 коп.

Оскільки станом на 18 червня 2013 року ні позичальник, ні поручителі не погасили заборгованості за кредитом, то утворилась заборгованість у загальному розмірі 262 622 грн. 76 коп.

Посилаючись на викладене, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило суд стягнути з ОСОБА_4, як поручителя, цю заборгованість.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 10 квітня 2008 року у загальному розмірі 169 543 грн. 22 коп., з яких: поточна заборгованість за кредитом - 25 238 грн. 78 коп.; прострочена заборгованість за кредитом - 33 617 грн. 20 коп.; поточна заборгованість за процентами - 493 грн. 49 коп.; прострочена заборгованість за процентами 25 422 грн. 14 коп.; пеня за прострочення заборгованості за кредитом та процентами - 84 771 грн. 61 коп.

Розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд не врахував, що позов підписано особою, яка не мала відповідних повноважень, пояснень позичальника про не підписання нею договору кредиту, збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв'язку з не ознайомленням його з трьома додатковими угодами, договір кредиту не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та відсутня письмова згода дружини поручителя на укладення договору.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 2 грудня 2015 року апеляційна скарга була задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано та в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 2 грудня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10 квітня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальність «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 08-113-aisp-2008, згідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 12 530 дол. США на придбання автомобіля «Mitsubishi Colt» зі сплатою процентів у розмірі, передбаченому розділом 4 договору та з кінцевим терміном повернення 9 квітня 2013 року ( т. 1 а.с. 6-15).

Крім того, між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено додаткові угоди до вказаного кредитного договору, а саме від 9 січня 2009 року № 1; від 23 січня 2009 року № 2; від 19 лютого 2009 року № 3; від 11 серпня 2009 року № 4.

За цими угодами зменшено розмір щомісячних ануїтентних платежів і розмір процентної ставки за кожен рік користування кредитними коштами, але відстрочене виконання основного зобов'язання, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами ( т. 1 а. с.21-36).

Останньою угодою внесено зміни до п. 3.3. кредитного договору, а саме: позичальник зобов'язався щомісячно в термін з 1 до 10 числа здійснювати погашення заборгованості за кредитом у розмірі 97,81 дол. США та нарахованими процентами відповідно до графіка зниження розміру заборгованості; повне виконання зобов'язань не пізніше 9 квітня 2016 року.

9 січня 2009 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладено договір поруки, відповідно до якого останній у випадку невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором відповідає перед кредитором солідарно з боржником (т. 1 а.с. 37-39).

При цьому п. 6.2 договору визначено дату набрання договором чинності - 10 квітня 2013 року.

У зв'язку з невиконанням належним чином позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань станом на 23 лютого 2011 року утворилась заборгованість( т. 1 а.с. 18-20).

7 травня 2013 року ОСОБА_4 Банк направив письмову вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, де вимагалося достроково повернути кредитні кошти протягом десяти днів з моменту отримання вимоги. Цю вимогу відповідач отримав 13 травня 2013 року, однак залишив її поза увагою ( т. 1 а.с. 16-17).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 квітня 2012 року зі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стягнуто солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 08-113-aisp-2008 в розмірі 63 057 грн. 40 коп. Вказане рішення станом на час розгляду справи у суді не виконано (т. 1 а.с.61-62,76-81).

Рішенням того ж суду від 11 лютого 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2014 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору поруки недійсним ( т. 1 а.с. 211-214).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 ЦПК України в разі, прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Порука є одним із засобів забезпечення виконання зобов'язання відповідно до ст. 546 ЦК України.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Правові наслідки порушення зобов'язання забезпеченого порукою встановлено ст. 554 ЦК України, так у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.

Оскільки місцевим судом встановлено факт укладання між Банком

та ОСОБА_5 кредитного договору, а також факти неналежного виконання позичальником і поручителем - відповідачем умов договору кредиту щодо зобов'язань погашення кредиту, то суд першої інстанції, виходячи з наведених правових норм, дійшов правильного висновку про можливість стягнення заборгованості за цим договором.

При цьому розмір та розрахунок заборгованості відповідачем не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги про припинення поруки у зв'язку зі зміною процентної ставки внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя з тих підстав, що відповідач не був ознайомлений з трьома додатковими угодами, укладеними до кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.

За положеннями ст.ст. 553, 554 ЦК України порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до зміни умов щодо предмету, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

З роз'яснень, що містяться в п.22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вбачається, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, якими визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зі змісту рішення районного суду від 11 лютого 2014 року, ухваленого за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_6 і ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним, вбачається, що під час розгляду справи судом досліджувалися обставини щодо збільшення обсягу відповідальності відповідача як поручителя, внаслідок збільшення відсоткової ставки. При цьому суд дійшов висновку, що додатковими угодами до кредитного договору не було внесено змін та

доповнень до основного договору, за якими б збільшувався обсяг відповідальності ОСОБА_4

Отже зазначені обставини з огляду на приписи ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню у цивільній справі, що розглядається, щодо стягнення боргу з поручителя за договором поруки.

У справі встановлено, що вказаними додатковими угодами зменшено розмір щомісячних ануїтентних платежів, розміри процентної ставки за кожний рік користування кредитними коштами та періоди його сплати

З огляду на наведені правові норми та встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що зміна розмірів ануїтетного платежу і розмірів процентної ставки за основним зобов'язанням в залежності від періодів часу його сплати без згоди на це поручителя не призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Твердження заявника про те, що суд не перевірив повноважень особи, яка підписала позовну заяву та, на думку відповідача, не мала повноважень на ведення справи не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи представники позивача підтвердили повноваження цієї особи, підтримавши позовні вимоги.

Обставини щодо заперечення позичальником свого підпису на кредитному договорі, на які посилається заявник, підставно районним судом не прийняті до уваги, оскільки зі ОСОБА_5 та іншого поручителя за рішенням суду першої інстанції від 4 квітня 2012 року, яке виконується примусово державною виконавчою службою, за вказаним договором кредиту стягнута заборгованість на користь Банку.

Крім того, презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним.

Доводи апеляційної скарги про не ознайомлення відповідача, як позичальника з договором кредиту та відсутність письмової згоди дружини поручителя на укладення договору поруки, не мають правового значення, оскільки законодавством не передбачено обов'язок кредитора ознайомлювати поручителя з кредитним договором та вимагати згоду дружини поручителя на укладення договору поруки її чоловіком.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні підстави, передбачені ст. 309 ЦПК України, для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2015 року

залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

О.Я. Мурлигіна