Рішення № 58139971, 01.06.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 229/327/16-ц Номер провадження 22-ц/775/931/2016

Єдиний унікальний номер 229/327/16-ц Головуючий у 1 інстанції Гонтар А.Л.

Номер провадження 22-ц/775/931/2016 Доповідач Дундар І.О.

Категорія 05

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів Будулуци М.С., Корчистої О.І..

за участю секретаря Чуряєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дружківського відділення поліції Артемівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на транспортний засіб

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 березня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому вказав, що 11 червня 2013 року зареєстрував право власності на автомобіль ЗАЗ LANOS TF69YP реєстраційний номер НОМЕР_2. У вересні 2014 року він передав автомобіль знайомому ОСОБА_3, який продав та перереєстрував його. За заявою від 12 жовтня 2015 року відкрито кримінальне провадження за ст.289 ч.3 КК України, під час розслідування якого було встановлено, що 27 січня 2015 року він нібито надав довіреність на ім'я ОСОБА_4, яка через ТОВ «Вента-Ком» продала автомобіль ОСОБА_5, який продав його невідомій особі, яка в свою чергу продала його ОСОБА_2. На підставі ст.387, 388 ЦК України просив витребувати у ОСОБА_2 належний йому автомобіль, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 березня 2015 року, укладений між ТОВ «Вент-Ком», що діяло в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнати за ним право власності на автомобіль, зобов'язати відділення поліції віддати йому автомобіль на відповідальне зберігання з метою відновлення втраченого права власності.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 22 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу № А-230/657140 від 13 березня 2015 року автомобіля LANOS TF69YP, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об'єм двигуна 1498 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_2, укладений між ТОВ «ВЕНТ-КОМ», що діяло в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5; витребувано у ОСОБА_2 автомобіль LANOS TF69YP, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об'єм двигуна 1498 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_2; визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль LANOS TF69YP, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об'єм двигуна 1498 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_2. У задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов'язання Відділу поліції Дружківського відділення поліції Артемівського відділу поліції ГУ Національної поліції в Донецькій області передати автомобіль LANOS TF69YP, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об'єм двигуна 1498 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, просив скасувати рішення, ухвалите нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки суд застосував норми, які не підлягали застосуванню, доводи позову не доведені належними та допустимими доказами, порушено норми процесуального права, а саме: суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ст.388 ЦК України, оскільки з пояснень позивача виходить, що автомобіль вибув з його володіння добровільно, шляхом передачі його у володіння іншій особі. Суд першої інстанції, визнавши недійсною угоду купівлі-продажу, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, порушив їх процесуальні права, оскільки вони не брали участь у справі, а рішення впливає на їх права. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що добросовісність набувача презюмується, а позивач обґрунтовував недобросовісність дій відповідача доказами, які повинні перевірятися та вирішуватись за правилами іншого судочинства, тобто є неналежними у цивільній справі.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення скарги.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить його особистий підпис на розписці про явку до суду (арк..спр.124).

Представник Головного управління Національної поліції в Донецькій області до суду не з`явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що довіреністю ВРА № 796079 від 27 січня 2015 року позивач уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси з питань пов'язаних з експлуатацією та розпорядженням належного йому автомобіля LANOS TF69YP реєстраційний номер НОМЕР_2, 13 березня 2015 року ОСОБА_4 на підставі довіреності уклала договір доручення з ТОВ «ВЕНТА-КОМ» на надання послуг в оформленні документів для укладання угоди купівлі-продажу автомобіля та договір купівлі - продажу даного автомобіля з ОСОБА_5, станом на 18 березня 2015 року автомобіль зареєстрований за ОСОБА_7, станом на 22 березня 2016 року автомобіль LANOS TF69YP зареєстровано за ОСОБА_2, в Єдиному Реєстрі довіреностей довіреність ВРА № 796079 відсутня, постановою слідчого ВП Дружківського ВП Артемівського ВП ГУ НП в Донецькій області автомобіль LANOS TF69YP реєстраційний номер НОМЕР_2 визнаний речовим доказом.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Виходячи зі змісту апеляційної скарги відповідачем рішення суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги в частині витребування майна, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів своє право власності на автомобіль, що знаходиться у володінні ОСОБА_2, він вибув з його власності поза його волею зі встановленням факту поновлення його законних прав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, суд виходив зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 41 Конституції України.

Але таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Звертаючись до суду з позовом про витребування майна (арк..спр.2-5), ОСОБА_1 посилався на положення ст. 387, 388 ЦК України та вказував, що належний йому автомобіль LANOS TF69YP реєстраційний номер НОМЕР_2 він передав в оренду своєму знайомому ОСОБА_3, який продав його та перереєстрував без його відома.

На підставі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" передбачено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Вирішуючи питання, пов'язані з розмежуванням добросовісного та недобросовісного набувача, слід враховувати положення статті 330 ЦК, відповідно до якої на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, набуває право власності добросовісний набувач, якщо відповідно до статті 388 ЦК майно не може бути витребуване у нього.

Зокрема, відповідно до статті 388 ЦК набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

Навпаки, набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (стаття 390 ЦК). Таким чином, набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.

За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві його витрат на придбання майна. Такі витрати мають бути стягнуті зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною у недійсності правочину.

Власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупної наявності трьох умов:

а) набувач має бути добросовісним набувачем він не повинен знати, що купує майно не у власника;

б) майно має бути придбане за гроші, тобто повинно бути саме купленим;

в) власник має втратити володіння цим майном із власної волі, тобто майно має бути передане власником за договором (схову, майнового найму) іншій особі, яка б продала його добросовісному набувачеві.

Під поняттям "знав" слід розуміти не лише безпосередню обізнаність особи у тому, що вона набуває майно у суб'єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи.

Поняття "повинен був знати" характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг та зобов'язаний був про це знати (наприклад, особа набувала майно у незнайомого відчужувача поза межами магазину чи ринку у сумнівній ситуації).

У будь-якому разі недобросовісними мають вважатися особи, які заволоділи майном або одержали майно в результаті скоєння злочину (наприклад, крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства), що встановлено в порядку, передбаченому законом. При цьому ці особи завжди мають вважатися такими, що знали про незаконність свого володіння.

З матеріалів справи виходить, що позивач з власної волі передав спірний автомобіль ОСОБА_3, дана обставина ніким не оспорюється.

В той же час ОСОБА_1 стверджував, що автомобіль вибув з його володіння поза його волею, оскільки він не уповноважував нікого на його продаж.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, надавши докази

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року N 14 при ухваленні рішення суд відповідно до ст. 212 ЦПК України оцінює докази з урахуванням вимог ст. ст. 58 та 59 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).

В матеріалах справи відсутні докази щодо наявності в діях ОСОБА_3 ознак шахрайських дій, оскільки на підставі ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Такий вирок суду відсутній, триває розслідування. Крім того, сам ОСОБА_3, прав якого стосується предмет позову, не був залучений до участі у справі.

Так само не може вважатися недійсною довіреність, складена 27 січня 2015 року від імені позивача, за якою ОСОБА_4 уповноважена представляти його інтереси в органах Державтоінспекції, на станціях, підприємствах технічного обслуговування та ремонту автомобілів на інших підприємствах, установах, організаціях з питань, пов'язаних з експлуатацією та розпорядженням (продаж) належного йому транспортного засобу ЗАЗ LANOS TF69YP реєстраційний номер НОМЕР_2 (арк.спр.10) лише з підстав того, що вона відсутня в Єдиному реєстрі довіреностей (арк..спр.29), оскільки на підставі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а дана довіреність у встановленому законом порядку не оспорена, недійсною судом не визнана.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про те, що автомобіль вибув з володіння позивача поза його волею та про наявність підстав для витребування його у добросовісного набувача.

Так само є передчасними висновки суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу виходячи з наступного.

На підставі п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір купівлі-продажу №А-230/657140 від 13 березня 2015 року був укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Вента-Ком» (арк..спр.14).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним даної угоди, ОСОБА_1 жодну з цих сторін не вказав в якості відповідача (арк..спр.2-5).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, установлених цим кодексом.

На підставі ч.1 ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Виходячи з положень п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин (наприклад, при розгляді справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі зі своєї ініціативи (статті 32, 33 ЦПК)). Мотиви, з яких суд визнав неможливим розгляд справи без зазначених осіб, повинні бути зазначені в ухвалі, копія якої разом з копією позовної заяви невідкладно надсилається залученим особам.

В порушення даних вимог закону, під час вирішення спору, суд першої інстанції, не обговорив питання про залучення сторін за спірним договором до участі у справі, задовольнив дані позовні вимоги, обмежившись лише посиланням на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 41 Конституції України., тобто судовим рішенням вирішені питання про права і обов'язки, осіб, які не брали участь у справі, що є порушенням вимог процесуального закону.

В частині задоволення позовних вимог про визнання права власності висновки суду також є невірними, оскільки дані вимоги є похідними від позовних вимог про витребування майна та визнання договору недійсним.

Згідно ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судом при розгляді справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленим, не доведені, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Отже, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на транспортний засіб підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні даних позовних вимог.

Керуючись ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 березня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дружківського відділення поліції Артемівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на транспортний засіб.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дружківського відділення поліції Артемівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на транспортний засіб відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: