Ухвала суду № 58138501, 20.04.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22839/15-ц

Провадження № 4-с/761/118/2016

УХВАЛА

20 квітня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Мурга О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1, заінтересована особа: Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Германчук Роман Васильович про визнання дій неправомірними та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва зі скаргою на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Германчука Романа Васильовича, в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 21.06.2013 про арешт всього майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та її скасування. В обґрунтування скарги, заявник посилається на те, що державним виконавцем накладено арешт та оголошено в розшук майно, яке перебуває в заставі, а відтак, державним виконавцем порушено черговість стягнення. Також, заявником у скарзі поставлено питання щодо поновлення пропущеного строку на оскарження постанови, оскільки, той пропущено з поважних причин.

У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 скаргу підтримав з підстав, викладених в ній, просив з урахуванням заяви від 20.04.2016 про залишення без розгляду скарги в частині визнання дій державного виконавця неправомірними задовольнити. При цьому пояснив, що державним виконавцем неправомірно накладено арешт на автомобільмарки Mercedes-Benz GL 320 CDI, 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки він був переданий заявником в заставу для забезпечення умов виконання кредитного договору «Автопакет» №110/МБ -38 від 16.05.2008, укладеним між ПАТ АКБ «Надра» та заявником. Отже, стверджував, що державний виконавець накладенням арешту на майно, яке перебуває у заставі в іншому банку, порушив черговість стягнення.

Державний виконавець в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв. В матеріалах справи містяться його письмові заперечення на скаргу, в яких державний виконавець просить відмовити в задоволенні скарги з підстав її необґрунтованості та безпідставності. При цьому, пояснив, що за заявою стягувача арешт майна боржника був накладений з метою забезпечення реального виконання рішення суду відповідно до ч. 1 ст. 57 та ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе поновити пропущений процесуальний строк на подачу стороні заявника даної скарги на дії державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 1 ч. 2 цієї статті передбачено, що відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами.

Як убачається з матеріалів справи, та встановлено судом, 16.08.2012 Шевченківським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист у справі № 2-5328/11 (провадження № 2/2610/880/2012) за яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 3064761,93 грн.

На підставі заяви стягувача ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» від 15.05.2013 про відкриття виконавчого провадження, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Германчуком Р.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №38570115 з виконання виконавчого листа № 2-5328/11, виданого 16.08.2012 Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 3064761,93 грн. в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1

Оскільки у заяві стягувач просив, відповідно до ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» одночасно з відкриттям виконавчого провадження накласти арешт на майно та кошти боржника, одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, 21.06.2013 державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1

Відповідно до ч. ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Частиною 1, 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Зокрема, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Таким чином, оскільки заявник ОСОБА_1 є боржником ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», державний виконавець, ухвалюючи постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику з метою забезпечення реального виконання рішення, діяв в межах повноважень, наданих йому ст.ст. 25, 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак встановлено, що серед майна боржника, на яке накладено арешт є автомобіль марки Mercedes-Benz GL 320 CDI, 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, що перебуває у заставі ПАТ КБ «Надра» для забезпечення умов виконання кредитного договору «Автопакет» №110/МБ-38 від 16.05.2008, укладеним між ПАТ АКБ «Надра» та ОСОБА_1

Так, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача -заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет застави здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про заставу» (ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

Статтею 1 Закону України «Про заставу» визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами та відповідно частиною першою ст. 20 Закону України «Про заставу» за якою заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що застава як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Застава має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору застави (ст.3 Закону України «Про заставу»).

За змістом ч. 2 ст. 1 Закону України «Про заставу» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до застави заставодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета застави переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в заставу нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації застави.

Пріоритет права заставодержателя на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в заставу нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації застави. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Отже, звернення стягнення на предмет застави в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок предмета застави.

Згідно з ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Таким чином, заставодержатель має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Зазначений висновок відповідає аналогічній правовій позиції Верховного суду України, викладеній щодо іншого обтяження - іпотеки, у постанові Верховного суду України від 19.04.2014 №6-13цс14, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами. Зокрема, Верховний суд України дійшов висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання проведено державним виконавцем за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, та у порушення передбаченого частиною восьмою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» і частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (застави).

З наявних матеріалів справи установлено, що автомобіль марки Mercedes-Benz GL 320 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1, знаходиться у заставі в ПАТ КБ «Надра» для забезпечення умов виконання кредитного договору «Автопакет» №110/МБ-38 від 16.05.2008, укладеним між ПАТ АКБ «Надра» та ОСОБА_1

З довідки ПАТ КБ «Надра» від 03.07.2015 вбачається, що станом на 26.06.2015 року ОСОБА_1 має заборгованість перед банком за кредитним договором № 110/МБ-38 від 16.05.2008 у розмірі 590632.63 грн.

При цьому, як вбачається з листа ПАТ КБ «Надра» від 23.09.2014 № 49/8/2-4306, банк заперечує проти реалізації заставного майна для погашення заборгованості на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та просить звернути стягнення на інше майно, належне боржнику.

Таким чином, у державного виконавця були відсутні правові підстави для накладення арешту на автомобіль, який перебуває у заставі в ПАТ АКБ «Надра».

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 20.04.2016 у справі №761/22839/15-ц, на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України, скаргу ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Германчука Р.В. залишено без розгляду.

З огляду на вище викладене, а також, враховуючи те, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 20.04.2016 у справі №761/22839/15-ц, на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України, скаргу ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Германчука Р.В. залишено без розгляду, суд дійшов висновку про задоволення скарги заявника та скасування постанови державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 21.06.2013 в межах виконавчого провадження №38570115.

Керуючись ст.ст. 209, 210, 293, 294, 386, 387 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на подання скарги.

Скаргу ОСОБА_1, заінтересована особа: Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Германчук Роман Васильович про скасування постанови задовольнити.

Скасувати постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Германчука Романа Васильовича про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, винесену 21 червня 2013 року в межах виконавчого провадження №38570115.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду міста Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: