Рішення № 58137247, 17.03.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/19885/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р. м. Київ Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого - судді Астахової О.О.

при секретарі: Рудь Р.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів,-

в с т а н о в и в :

29 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про стягнення з відповідача на її користь заборгованості по аліментах на утримання дітей - ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 74 816,60 грн., неустойки за несплату аліментів у сумі 22 762,50 грн. та понесених судових витрат по оплаті судового збору у розмірі 243,60 грн.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначила, що перебувала із відповідачем у шлюбі, який розірвано 31 серпня 2000 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей - дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 і сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після розлучення залишились проживати із нею.

На підставі виконавчого листа №2-478 виданого 30.08.2000 року Дніпровським районним судом м. Києва, ОСОБА_2 зобов'язаний був сплачувати аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 26.01.2000 року, але не менше 1/4 частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян на користь гр. ОСОБА_1, на утримання дітей до їх повноліття. Проте, в порушення вимог ст. ст.180, 199 Сімейного Кодексу України відповідач злісно ухилявся від сплати аліментів. Вина ОСОБА_2 була доведена в повному обсязі і його дії кваліфіковані за ст. 164 ч. 1 Кримінального Кодексу У країни, як злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів). Але відповідних висновків для себе відповідач не зробив, оскільки має заборгованість - про що зазначено у вироці Дніпровського районного суду м. Києва від 27.06.2007 року по справі №1-484/07 та Довідці-розрахунку заборгованості по аліментам виданої Головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби, що змушує позивача звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року в якості третіх осіб залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Під час судового розгляду справи позивач збільшила позовні вимоги та надала до суду заяву про їх уточнення, зі змісту якої вбачається, що позивач просить стягнути із відповідача на її користь заборгованість по аліментах на утримання дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 75 844,10 грн., неустойку за несплату аліментів у сумі 22 762,50 грн., додаткові витрати на обох дітей у розмірі 19 427,89 грн. та понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 243,60 грн. Мотивуючи заяву про збільшення позовних вимог позивач зазначила, що для розвитку здібностей дітей, вони продовжили навчання у Вищих навчальних закладах на денній формі навчання, не мали ніякого джерела доходів і знаходились на її утриманні, хоча сім'я мала скрутне матеріальне становище. Посилаючись на норму ст. 185 СК України, просила стягнути із відповідача додаткові витрати на утримання дітей, пов»язані із проходженням навчання за період з 2006 року по 2011 рік доньки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у Київському Славістичному університеті на денній формі навчання на контрактній основі та за період з 2013 року по 2014 рік сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій на денній формі навчання на контрактній основі.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити, виходячи з доводів, якими обґрунтовується позовна заява.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні 29.02.2016 року позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення в повному обсязі про що надав письмові заперечення. Зазначив, що не здійснював сплату аліментів у зв»язку із скрутним матеріальним становищем, так як протягом останніх років він офіційно не працює, заробітну плату не отримує, утримує нову сім»ю яка складається із дружини, з якою він перебуває у фактичних шлюбних відносинах, її доньки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 та їхнього спільного сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6. Проте, на прохання своїх дітей він завжди з урахуванням своїх матеріальних можливостей надавав їм грошові кошти, частіше сину - ОСОБА_4. З урахуванням даних обставин у задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_7 також заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на відсутність належних доказів заборгованості відповідача перед позивачем по виплаті аліментів, вважав даний розмір завищеним. Крім того, повідомив, що на утриманні відповідача перебуває малолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6 та у 2012 - 2013 роках померли батьки відповідача, що з урахуванням його не працевлаштованості поставило його у скрутне матеріальне становище. Щодо позовних вимог про стягнення пені за несплату аліментів, просив суд про застосування наслідків спливу строку позовної давності визначеного ч. 2 ст. 258 ЦК України з урахуванням чого просив відмовити у задоволенні даної вимоги. Відносно додаткових витрат пов»язаних із навчанням дітей у Вищих навчальних закладах, зазначив, що місце їх навчання із відповідачем не узгоджувалось, позивачем не доведено необхідності навчання дітей на контрактній основі зі сплатою за навчання у вказаному нею розмірі. З огляду на означене, а також виходячи із письмових заперечень відповідача, у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_3 підтримала заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та просила суд про їх задоволення. Додатково пояснила, що з 2000 року відповідач не надає жодної матеріальної допомоги, не приймає участі у її вихованні та витратах пов»язаних із навчанням, протягом останніх шести років взагалі не цікавиться її життям, хоча за законом зобов»язаний її утримувати до досягнення повноліття, а також нести витрати по оплаті її навчання з 2006 року по 2011 рік у Київському Славістичному університеті.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з»явився направив до суду заяву з проханням проводити розгляд справи у його відсутність. Надавати будь-які пояснення у даній справі відмовився.

Представник третьої особи: Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києвіу судове засідання не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Документів, що підтверджують поважність причин його відсутності, клопотань про відкладення розгляду справи, заяв з проханням проводити розгляд справи у його відсутність, або заперечень проти позову суду не надано.

Суд, заслухавши позивача, відповідача, представника відповідача, третю особу ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 і сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується даними свідоцтва про народження (а.с.7,8). Шлюб між сторонами було розірвано 31 серпня 2000 року про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Ватутінського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво про розірвання шлюбу та зроблено запис в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу - 937. (а.с.10). Діти проживають з позивачем.

У Відділі державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві на виконанні знаходився виконавчий лист № 2-478 виданий 30.08.2000 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 27.06.2007 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України ( злісне ухилення від сплати аліментів встановлених рішенням суду на утримання дітей у справі № 2-478.)

02.02.2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-478 виданим 30.08.2000 року Дніпровським районним судом м. Києва у зв»язку із досягненням дитиною вісімнадцяти років.

Проте, аліменти на утримання дітей відповідач сплачував нерегулярно, у зв»язку із чим станом на 07.12.2015 року у нього виникла заборгованість в сумі 75 844,10 грн., що підтверджується даними довідки - розрахунку заборгованості по аліментах (а.с.32).

Як вбачається з даних квитанції ОСОБА_2 23.02.2016 року здійснив електронний переказ позивачу в рахунок сплати аліментів у розмірі 126,50 грн.

Інших доказів погашення заборгованості відповідачем перед позивачем по сплаті аліментів суду не надано.

Згідно із ч. 4 ст. 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 195 СК України ,якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

У судовому засіданні достеменно встановлено, що відповідач офіційно не працював на момент виникнення заборгованості по аліментам та не працює на час визначення розміру такої заборгованості, рішення суду про звільнення його від обов»язку утримувати дітей не має, із заявами про зменшення розміру аліментів він також не звертався. Вказані обставини визнаються також і відповідачем.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про неналежність доказів на підтвердження заборгованості по сплаті аліментів, та завищений їх розмір оскільки такі посилання спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема довідкою - розрахунком заборгованості по аліментах виданою Державною виконавчою службою Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 16.12.2015 року № 151/2 (а.с.32). Правильність даного розрахунку перевірена судом.

Суд враховує матеріальний та сімейний стан ОСОБА_2, а також здійснену ним сплату аліментів, після подання даного позову до суду, у розмірі 126,50 грн., та обставину того, що виконавчий лист до виконання було своєчасно пред»явлено позивачем до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління м. Києва, що заборгованість по аліментам у відповідача виникла починаючи із 2000 року, та приходить до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості по аліментах у розмірі 75 717,60 грн. (75 844,10 грн. - 126,50 грн.).

Згідно зі ст. 196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності передбачених ст. 258 ЦК України, оскільки в розрізі даного спору пеня за несплату аліментів не обмежується будь-яким строком.

Виходячи зі змісту ст. 196 СК України суд, відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, повинен встановити факт заборгованості за аліментами і наявність або відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність або відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки.

При цьому право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 СК України, не пов'язується з дотриманням державним виконавцем норм Закону України "Про виконавче провадження" стосовно примусового виконання рішення суду з урахуванням того, що відповідач знав про необхідність сплати аліментів.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України» при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Під ухиленням від сплати аліментів закон розуміє як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів; приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплати аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов'язків щодо утримання.

Судом встановлено, що заборгованість по аліментам у відповідача виникла з 2000 року, вина ОСОБА_2 у виникненні такої заборгованості встановлено вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 27.06.2007 року. Як вбачається з даних довідки розрахунку-заборгованості по аліментах виданої Відділом державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ в м. Києві від 15.03.2007 року за період із лютого місяця 2000 року по 01 березня 2007 року ОСОБА_2 не здійснив жодного відрахування по оплаті аліментів.

19.07.2007 року ОСОБА_3 досягла повноліття.

15.12.2011 року повноліття досяг ОСОБА_4 .

За даними розрахунку пені, правильність якого перевірена судом пеня за період з лютого місяця 2000 року по грудень місяць 2011 року становить 22 762,50 грн.

Згідно із ч. 8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись із максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім»ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Суд не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки як заборгованість по аліментам так і пеня за прострочення їх сплати виникла з вини відповідача, який не мав об'єктивних перешкод для своєчасної сплати аліментів. Із заявами про зміну розміру аліментів відповідач не звертався. Малолітня дитина відповідача - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, при тому як розрахунок заборгованості неустойки за прострочення сплати аліментів розрахована позивачем за період з лютого місяця 2000 року по грудень місяць 2011 року, тобто до появи у відповідача малолітнього сина. Смерть батьків відповідача у 2012 та 2013 роках, на що він посилається як на підставу свого тяжкого матеріального становища, що слугувало перешкодою у сплаті аліментів також відбулась після виникнення заборгованості по аліментах та неустойки.

Оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватись щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі ч.1 ст.196 СК України пені від суми несплачених аліментів судом з'ясовано розмір несплачених аліментів по кожному з періодичних платежів, визначено строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано та з урахуванням встановленого, суд приходить до висновку про правильність розрахунку в обчисленні розміру пені наданого позивачем виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до досягнення другою дитиною повноліття (виходячи із меж заявлених позовних вимог), підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму у розмірі 22 762,50 грн., що узгоджується із засадами розумності і справедливості, з огляду на матеріальний і сімейний стан платника аліментів.

Щодо позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання обох дітей, то суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

За змістом ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Як вбачається із змісту заявлених вимог та наданих позивачем пояснень, додаткові витрати у розмірі 19 427,89 грн. про стягнення яких заявляє позивач складаються із витрат пов»язаних із навчанням ОСОБА_3 уКиївському Славістичному університеті на денній формі навчання на контрактній основі за період з 2006 року по 2011 рік та сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій на денній формі навчання на контрактній основі за період навчання з 2013 року по 2014 рік.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надані позивачем квитанції на підтвердження обставин факту навчання дітей у означених вищих навчальних закладах та розміру такого навчання, не являються належними доказами, оскільки виходячи із положень ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.Факт навчання на контрактній основі ОСОБА_4 у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій за період 2013-2014 навчального року не підтверджується належними доказами, зокрема відсутня довідка про зарахування його на денну форму навчання у вказаний вищий навчальний заклад на відповідний навчальний рік. Надана позивачем розписка № КіСТ-28 (а.с.69) не підтверджує обставин того, що ОСОБА_3 був зарахований на денну форму навчання у даний навчальний заклад. Також, відсутня довідка Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій про розмір вартості такого навчання.

Крім того, як було з»ясовано у судовому засіданні вибір навчальних закладів не узгоджувався із відповідачем, вимоги про стягнення із відповідача аліментів на навчання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не заявлялись у період їх навчання, строк позовної давності у вимогах про стягнення додаткових витрат встановлено у три роки, при цьому ОСОБА_3 закінчила навчання у Київському Славістичному університеті у 2011 році, а з даним позовом позивач звернулась тільки у жовтні 2015 року, тобто з пропуском звернення до суду з даними позовними вимогами.

Згідно із ч.1, 2 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Судом достеменно встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 закінчили навчання у вищому навчальному закладі на денній формі навчання у 2011 та 2014 роках.

З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення додаткових витрат на утримання обох дітей пов»язаних із їх навчанням у вищому навчальному закладі.

Вирішуючи питання судових витрат які підлягають стягненню, суд виходить з положень ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір» та приходить до висновку, що судовий збір у сумі 243,60 грн. сплачений позивачем за подання даного позову до суду підлягає відшкодуванню відповідачем. Крім того, з відповідача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223, 293, 294 367 ЦПК України, ст.ст.7, , 150, 180 -183, 185, 191, 196, 199 Сімейного Кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця с. Залишани, Поліського району, Київської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментам на утримання дітей - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 75 717,60 грн., пеню за несплату аліментів - 22 762,50 грн. та 243,60 грн. судового збору, а всього 98 723, (дев»яносто вісім тисяч сімсот двадцять три) грн. 70 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 551 (п»ятсот п»ятдесят одна) грн. 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

В іншій частині - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: