Постанова № 58130491, 24.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2016 р. Справа№ 911/2351/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Власова Ю.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Корсакової Г.В.

за участю секретаря судового засідання Вага В.В.

за участю представників

від прокуратури: Івашин О.Є.,

від позивача: не з'явився,

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Бойко А.М.

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

від третьої особи 4: не з'явився;

від третьої особи 5: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 22.09.2015р. у справі №911/2351/15 (головуючий суддя Конюх О.В., судді Бабкіна В.М., Лилак Т.Д.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до відповідачів: 1) Ірпінської міської ради Київської області,

2) товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД",

за участю третіх осіб: 1)ОСОБА_4,

2) ОСОБА_5,

3) ОСОБА_6,

4) ОСОБА_7,

5) ОСОБА_8

про визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок з незаконного володіння

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ ЛТД",

до відповідачів: 1) Київської обласної державної адміністрації,

2) Ірпінської міської ради Київської області,

за участю третіх осіб:

1) ОСОБА_4,

2) ОСОБА_5,

3) ОСОБА_6,

4) ОСОБА_7,

5) ОСОБА_8,

про визнання права власності на земельні ділянки

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача про визнання недійсними рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010р. №№ 4763-90-V, 4776-90-V та 4765-90-V, в частині передачі Третій особі 1, Третій особі 2 та Третій особі 3 земельних ділянок площами по 0,10 га кожна; 2) визнання недійсними державних актів серії НОМЕР_1, серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 на право власності на земельні ділянки площами по 0,10 га кожна з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5 та НОМЕР_6, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, видані Третій особі 1, Третій особі 2 та Третій особі 3 з відмітками про відчуження вказаних земельних ділянок Третій особі 4, Третій особі 5, Відповідачу 2 та реєстрацію у відділі Держкомзему у місті Ірпінь Київської області; 3) витребування з незаконного володіння у Відповідача 2 на користь держави в особі Позивача земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5 та НОМЕР_6 загальною вартістю 361020 грн.; 4) визнання за державою в особі Позивача право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5 та НОМЕР_6.

30.06.2015р. Відповідач 2 звернувся до господарського суду із зустрічним позовом, у якому просив суд визнати за ним право власності на земельні ділянки кадастрові номери НОМЕР_4 (площею 0,10 га), НОМЕР_5 (площею 0,10 га) та НОМЕР_6 (площею 0,10 га).

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2015р. у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Позивача відмовлено. В задоволенні зустрічного позову Відповідача 2 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що Відповідач 1 при прийнятті рішень від 25.09.2010р. №4763-90-V, №4765-90-V, №4776-90-V вийшов за межі наданих повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, оскільки, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної власності з кадастровими номерами з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 належало до компетенції позивача. В зв'язку з невідповідністю чинному законодавству зазначених рішень Відповідача 1, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними державних актів про право власності на спірні земельні ділянки.

Разом з тим, оскільки Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Позивача. А тому, не підлягають задоволенню вимоги Прокурора в зв'язку зі спливом позовної давності.

Крім того, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову місцевий суд зазначив, що право власності на спірну земельну ділянку у разі оспорювання або невизнання іншою особою підлягає захисту шляхом визнання права власності на підставі ст.392 Цивільного кодексу України, а не ст.330 Цивільного кодексу України, як помилково вважає позивач за зустрічним позовом.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.09.2015р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом невірно застосовано ст.257 та ст.261 Цивільного кодексу України чим позбавлено прокурора як самостійного учасника процесу права здійснювати повноваження з представництва інтересів держави у суді.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2016р. апеляційну скаргу Прокурора прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 16.02.2016р.

25.01.2016р. Позивачем подано письмові пояснення, в яких просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора.

15.02.2016р. Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення місцевого суду залишити без змін.

16.02.2013р. було проведено автоматизовану заміну складу суду, відповідно до якої апеляційну скаргу у справі передано на розгляд колегії суддів у складі Власова Ю.Л. (головуючого), Корсакової Г.В., Куксова В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016р. апеляційну скаргу Прокурора прийнято до провадження визначеним складом суду, призначено до розгляду на 16.02.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016р. відкладено розгляд скарги на 01.03.2016р.

01.03.2013р. було проведено автоматизовану заміну складу суду, відповідно до якої апеляційну скаргу у справі передано на розгляд колегії суддів у складі Власова Ю.Л. (головуючого), Корсакової Г.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016р. апеляційну скаргу Прокурора прийнято до провадження визначеним складом суду, призначено до розгляду на 01.03.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2016р. відкладено розгляд скарги на 22.03.2016р.

22.03.2016р. розпорядженням Київського апеляційного господарського суду №09-52/384/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі Власова Ю.Л. (головуючого), Гончарова С.А., Куксова В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016р. апеляційну скаргу Прокурора прийнято до провадження визначеним складом суду, призначено до розгляду на 22.03.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016р. відкладено розгляд скарги на 05.04.2016р.

05.04.2016р. розпорядженням Київського апеляційного господарського суду №09-52/698/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі Власова Ю.Л. (головуючого), Гончарова С.А., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016р. апеляційну скаргу Прокурора прийнято до провадження визначеним складом суду, призначено до розгляду на 05.04.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016р. відкладено розгляд скарги на 17.05.2016р. У судовому засіданні 17.05.2016р. відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 24.05.2016р.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення Прокурора та Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив.

Рішенням Відповідача 1 від 25.06.2010р. №4763-90-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" затверджено Третій особі 1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передано Третій особі 1 в приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га в АДРЕСА_1

Рішенням Відповідача 1 від 25.06.2010р. №4765-90-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" затверджено Третій особі 3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передано Третій особі 3 в приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га в АДРЕСА_1

Рішенням Відповідача 1 від 25.06.2010р. №4776-90-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" затверджено Третій особі 2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передано Третій особі 2 в приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га в АДРЕСА_1

26.08.2010р. на підставі рішення Відповідача 1 №4763-90-V Третій особі 1 видано державний акт НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

26.08.2010р. на підставі рішення Відповідача 1 №4776-90-V Третій особі 2 видано державний акт НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

26.08.2010р. на підставі рішення Відповідача 1 №4765-90-V Третій особі 3 видано державний акт НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

19.10.2010р. між Третьою особою 1 та Третьою особою 4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого Третя особа 1 передала у власність Третьої особи 4 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_5, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

19.10.2010р. між Третьою особою 2 та Третьою особою 4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого Третя особа 1 передала у власність Третьої особи 4 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_6, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

19.10.2010р. між Третьою особою 3 та Третьою особою 4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого Третя особа 1 передала у власність Третьої особи 4 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

На підставі договорів купівлі-продажу від 18.02.2011р. Третя особа 4 відчужила земельні ділянки, кадастрові номери яких НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 Третій особі 5, про що у поземельній книзі та державних актах на право власності на земельну ділянку вчинено відповідні записи.

17.09.2012р. між Третьою особою 5 та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого Третя особа 5 передала у власність Відповідачу 2 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_5, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

17.09.2012р. між Третьою особою 5 та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого Третя особа 5 передала у власність Відповідачу 2 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_6, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

17.09.2012р. між Третьою особою 5 та Відповідачем 2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого Третя особа 5 передала у власність Відповідачу 2 земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Відповідно до листа Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 23.09.2014р. №01-04/1713 відповідно до проекту формування території і встановлення меж Відповідача 1 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_7 по НОМЕР_8, розташовані за межами населеного пункту міста Ірпінь та в межах Ірпінської міської ради.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно з ст.84 Земельний кодекс України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Згідно з ч.1 п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 13.05.2010р., чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п.2 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законів України щодо проведення робіт із землеустрою, пов'язаних із встановленням і зміною меж сіл, селищ, міст, районів" від 21.06.2012р. № 5003-VI визначено, що межі населених пунктів, не встановлені в натурі (на місцевості) на час набрання чинності цим Законом за проектами землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень, можуть бути встановлені без розроблення (зміни) генеральних планів населених пунктів. Площа населених пунктів у такому разі має відповідати тій, що зазначена у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, а у разі їх відсутності - у проектах формування територій сільських, селищних рад.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

З встановлених судом обставин вбачається, що рішеннями Відповідача 1 від 25.06.2010р. №4763-90-V, №4765-90-V та №4776-90-V затверджено Третім особам 1-3 проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано їм в приватну власність земельні ділянки, площею кожна з яких 0,1000 га, в АДРЕСА_1. На підставі зазначених рішень Відповідача 1 Третім особам 1-3 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

В подальшому Третя особа 1, Третя особа 2 та Третя особа 3, уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок з Третьою особою 4, за якими спірні земельні ділянки були передані у жалісність Третій особі 4, яка відчужила їх Третій особі 5, а Третя особа 5 згідно з договорами купівлі-продажу Відповідачу 2.

Разом з тим, як вбачається з листів Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 23.09.2014р. №01-04/1713 та Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24.09.2014р. №02-1-09/6065 відповідно до проекту формування території і встановлення меж Відповідача 1 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_7 по НОМЕР_8, в тому числі і три спірні земельні ділянки, розташовані за межами населеного пункту міста Ірпінь та в межах Ірпінської міської ради.

Згідно з ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що Відповідач 1 при прийнятті рішень від 25.09.2010р. №4763-90-V, №4765-90-V, №4776-90-V вийшов за межі наданих повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, оскільки, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної власності з кадастровими номерами з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 належало до компетенції Позивача, а тому вказані рішення прийняті в порушення вимог ч.2 ст.19 Конституції України, ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ст. ст.17, 20, 52, 84 п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Крім того, Прокурор просить суд також визнати недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки НОМЕР_1 від 26.09.2010р., НОМЕР_3 від 29.09.2010р. та НОМЕР_2 від 29.09.2010р., отримані Третьою особою 1, Третьою особою 2, Третьою особою 3 на підставі оскаржуваних рішень, відповідно до яких за Відповідачем 2 зареєстровано право власності на землю.

Відповідно до ч.2 ст.328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Оскільки державні акти про право власності на земельні ділянки НОМЕР_1 від 26.09.2010р., НОМЕР_3 від 29.09.2010р. та НОМЕР_2 від 29.09.2010р., були видані на підставі рішень Відповідача 1 від 25.09.2010р. №4763-90-V, №4765-90-V, №4776-90-V, то встановлення судом їх невідповідності на момент прийняття вимогам чинного законодавства України, свідчить про відсутність правових підстав для видання Третім особам відповідних актів на право власності на землю, а тому вимога прокурора про визнання недійсними такого акта є обґрунтованою.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 20.12.2011р. №4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства") позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України від 20.12.2011р. №4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", який набув чинності 15.01.2012р., вказана норма п.4 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу України була виключена.

При цьому, згідно з нормою п.5 Прикінцевих та перехідних положень Законом України від 20.12.2011р. №4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Отже, вказаними нормами Закону України від 20.12.2011р. №4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" на дану категорію позовних вимог був поширений загальний строк позовної давності у три роки. Щодо вже прийнятих правових актів органів державної влади або місцевого самоврядування, якими порушено право власності або інше речове право особи, даним Законом було встановлено право особи звернутись до суду з відповідним позовом протягом 3 років, який обчислюється від дня набрання чинності цим законом, тобто з 15.01.2012р.

Даний строк за своєю правовою природою не є строком позовної даності (який визначає строк протягом якого порушене право підлягає захисту судом), а являється строком, протягом якого у особи існує право звернення до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади або місцевого самоврядування, яким порушено її право власності або інше речове.

Як вірно встановлено місцевим судом встановлений законом трирічний строк закінчився 15.01.2015р., при цьому Прокурор звернувся з даним позовом 04.06.2015р., з пропущенням цього строку, хоча дізнався про спірні акти у 2014 році.

За вказаних обставин, оскільки встановлений Законом трирічний строк сплив на момент звернення Прокурора з цим позовом до суду, місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку.

Вимоги Прокурора про визнання права власності на спірні земельні ділянки за державою в особі Позивача та про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння Відповідача 2 є похідними від вимог про визнання недійсними рішень Відповідача 1 та державних актів на право власності на земельну ділянку, відповідно також не підлягають задоволенню.

Предметом зустрічного позову є вимоги про визнання за Відповідачем 2 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування зустрічного позову Відповідач 2 посилається на те, що в порядку ст.328, 330, 388 Цивільного кодексу України набув спірні земельні ділянки законним шляхом за відплатними договорами, а відтак витребувати земельні ділянки у Відповідача 2 як у добросовісного набувача неможливо, тому Відповідач набув право власності на ці ділянки.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Наведені норм визначають, що добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу таке майно не може бути витребуване у нього. При цьому, однією з таких підстав витребування майна у добросовісного набувача є обставина, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Місцевий суд вірно зазначив, що розпорядження спірними земельними ділянками від імені власника належало до повноважень Позивача, проте всупереч наведеним нормам права цими земельними ділянками розпорядився Відповідач 1, тобто дані земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею.

За таких обставин, Відповідач 2 не набуває права власності на спірні земельні ділянки згідно з нормами ст.330 Цивільного кодексу України, тому апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що зустрічний позов Відповідача 2, поданий з підстав ст.330, ст.388 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції згідно з ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.32-34, 36, 43, 49, 80, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 22.09.2015р. у справі №911/2351/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.09.2015р. у справі №911/2351/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02.06.2016р.

Головуючий суддя Ю.Л. Власов

Судді С.А. Гончаров

Г.В. Корсакова