Ухвала суду № 58128318, 30.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 р.Справа № 820/12/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача Биковченко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016р. по справі № 820/12/16

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Харківській області

третя особа Голова ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області генерал-майор міліції Дмитрієв Анатолій Анатолійович

про поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Харківській області, 3-тя особа: Голова ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області генерал-майор міліції Дмитрієв Анатолій Анатолійович, в якому, підля уточнення позовних вимог, просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 06 листопада 2015 року № 622 о/с в частині її звільнення; поновити її на посаді інспектора сектору охорони громадського порядку Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 30.08.2006 року проходила службу в органах внутрішніх справ. З квітня 2014 року позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 - річного віку. Наказом від 06.11.2015 року №622 о/с відповідно до п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів. Позивач вказала, що вона, знаходячись у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, була незаконно та необґрунтовано звільнена, у зв'язку із скороченням штату, і тому остання вважає, що відповідачем порушені її трудові права та свободи.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України «Про національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Третя особа в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за його відсутності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_3, реалізувала своє право на працю не шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, а вільно обрав саме проходження служби в органах внутрішніх справ, яка має свої особливості.

Наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388 було скорочено всі посади у ГУМВС України в Харківський області.

Наказом начальника ГУМВС України в Харківський області генерала-майора міліції А.А. Дмитрієва від 06.11.2015 року №622 о/с відповідно до п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 інспектора сектору охорону громадського порядку Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів (а.с. 55).

Не погодившись із зазначеним наказом, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наказ від 06 листопада 2015 року №622 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 не відповідає вимогам трудового законодавства, а отже позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Управління МВС України на Південній залізниці від 06 листопада 2015 року № 622 о/с в частині звільнення та поновлення на посаді ОСОБА_3 інспектора сектору охорону громадського порядку Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області або на рівноцінній посаді в органах МВС України, підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правову основу служби в органах внутрішніх справ становлять Конституція України, закони та інші нормативно - правові акти, у тому числі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, акти органів місцевого самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Звільнення зі служби працівників ОВС повинно здійснюватись лише на підставах, передбачених законом, під якими вбачаються такі життєві обставини, що законодавчо визначаються як юридичні факти для припинення служби. Звільнення може здійснюватись виключно з дотриманням певних процедурних вимог, що мають різний зміст за кожною підставою звільнення. Недотримання цих вимог розцінюється як незаконне звільнення з відновленням особи на службі в ОВС на колишній посаді.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_3, реалізувала своє право на працю не шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, а вільно обрав саме проходження служби в органах внутрішніх справ, яка має свої особливості.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114.

Отже, правовідносини з приводу проходження позивачем служби унормовані спеціальним актом законодавства - Положенням, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Підпунктом "є" п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням відпустки. Крім того, п. 61 Положення № 114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Згідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971 року, КЗпП регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Як встановлено судом, на момент видання спірного наказу - 06.11.2015 року, позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею три річного віку.

Підпунктом "з" п. 63 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного Кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною 2 статті 104 Цивільного Кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч. 3 ст. 105 Цивільного Кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивача звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, і тому є достатні правові підстави для скасування наказу та поновлення позивача на посаді.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається та підтверджено представником відповідача в судовому засіданні, що 05.11.2015 р. відповідачем на адресу ОСОБА_3 було направлено лист, в якому зазначено про те, що у разі наявності бажання в подальшому проходити службу в поліції, їй необхідно з'явитись у зручний для неї час (з 9.00 до 18.00) за місцем проходження служби для подання відповідного рапорту (заяви). При цьому, позивача попереджено, що її неявка у встановлені строки буде розцінюватись як небажання проходити службу (працювати) в органах поліції /а.с. 57/. Проте, даний лист не містить посилань на те, у які саме строки позивачу потрібно було з'явитися для написання рапорту (заяви) /а.с. 57/. Зазначений лист було направлено на адресу позивача простою кореспонденцією, що підтвердив представник відповідача в судовому засіданні. Докази про те, чи отримала позивач зазначений лист в матеріалах справи відсутні. Таких доказів не надав і представник відповідача. При цьому, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що до позивача такий лист не надходив.

Вже 06.11.2015 р., тобто на наступний день, завідувачем канцелярії на адресу начальника Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області було повідомлено, що старший лейтенант міліції ОСОБА_3 в канцелярію райвідділу з 04.11.2015 р. по теперішній час будь-які рапорти щодо переміщення її по службі, тим паче звільнення з ОВС України не реєструвала /а.с. 58/.

Крім того згідно акту, складеного 06.11.2015 р. в присутності начальника СКЗ Дзержинського РВ майора міліції ОСОБА_6, дільничого інспектора міліції СДІМ Дзержинського РВ лейтенанта міліції ОСОБА_7, старшого психолога СКЗ Дзержинського РВ майора міліції ОСОБА_8, 05.11.2005 р. та 06.11.2015 р., у зв'язку з виконанням Дзержинським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Закону України "Про національну поліцію" особовому складу райвідділу було запропоновано написати особисті рапорти за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) або за пунктом 64 "з" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) /а.с. 56/.

Відповідно до статей 21-24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належним чином не створено умов для повного здійснення позивачем права на працю та не гарантовано захист від незаконного звільнення, чим порушено конституційне право ОСОБА_3 на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Таким чином, колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що відповідач, незважаючи на те, що приписами Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що всі особи РНС вважаються попередженими про звільнення та скорочення штатів, ГУМВС України в Харківській області вживались заходи щодо збереження прав позивача, так 05.11.2015 р. за вих. № 60/05.11.2015 р. позивачці направлявся лист та повідомлялось про необхідність прибуття на службу для подання рапорту, проте позивач на службу не прибула та ніяких рапортів щодо прийняття до Національної поліції не надала, оскільки такі твердження спростовано встановленими вище обставинами.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду доказів правомірності свого рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наказ від 06 листопада 2015 року №622 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 не відповідає вимогам трудового законодавства, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Управління МВС України на Південній залізниці від 06 листопада 2015 року № 622 о/с в частині звільнення та поновлення на посаді ОСОБА_3 інспектора сектору охорону громадського порядку Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області або на рівноцінній посаді в органах МВС України є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки дублюють заперечення на позов, які подавались суду першої інстанції, були враховані ним при вирішення справи по суті, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016 року по справі № 820/12/16 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2016р. по справі № 820/12/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Філатов Ю.М. Повний текст ухвали виготовлений 06.06.2016 р.