Ухвала суду № 58128302, 30.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 р.Справа № 820/345/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016р. по справі № 820/345/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області, в якому просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.03.2015 року по 19.08.2015 року.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав у повному обсязі та зазначив, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2015 року у справі № 820/5016/15 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України № 193-о від 16.03.2015 року та поновлено позивачку на посаді заступника начальника головного управління Міндоходів у Харківській області, отже їй з урахуванням положень КЗоТ має бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте наказом відповідача, який прийнятий на виконання постанови суду вказане питання не вирішено.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 233, 235 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 8, 99, 100, 156, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.03.15 № 193-0 звільнено 16 березня 2015 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ГУ Міндоходів у Харківській області) з підстави, передбаченої п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) та ч. 3 ст. 4 Закону України "Про очищення влади", а саме з підстав, що у встановлений ч.2 ст.4 Закону України "Про очищення влади" позивачка у 10-ти денний термін не подала заяву у якій повідомити про те, що до неї застосовуються заборони, визначені ч. 3 або 4 ст. 1 цього Закону, або повідомити про те, що до неї не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (а.с. 56).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2015 року у справі № 820/5016/15 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України № 193-о від 16.03.2015 року та поновлено позивачку на посаді заступника начальника головного управління Міндоходів у Харківській області. Постанова набула законної сили (а.с.59-62).

На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2015 року Міністерством доходів і зборів України 31.08.2015 року винесено наказ за № 905-о (а.с.63), яким позивачку поновлено на посаді з 17.03.2015 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у період з 16.03.2015 року по 19.08.2015 року мав місце вимушений прогул, тобто позбавлення працівника змоги працювати з вини уповноваженого органу і відповідно саме за вказаний період позивачу має бути відшкодований середньомісячний заробіток.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2015 року Міністерством доходів і зборів України 31.08.2015 року винесено наказ за № 905-о (а.с.63), яким позивачку поновлено на посаді з 17.03.2015 року.

Таким чином, у період з 16.03.2015 року по 19.08.2015 року мав місце вимушений прогул, тобто позбавлення працівника змоги працювати з вини уповноваженого органу і відповідно саме за вказаний період йому має бути відшкодований середньомісячний заробіток.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Згідно довідки відповідача про розмір середньоденної заробітної плати (а.с.79) розмір останньої складає 316,93 грн.

Отже з урахуванням розрахунків норм тривалості робочого часу на 2015 рік, визначений листом Мінсоцполітики від 09.09.2014 року N10196/0/14-14/13, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачці середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 16.03.15 р. по 19.08.15 року у розмірі - 30425.28 грн. (96 р.д. х 316,93 грн. середньоденна заробітна плата).

Разом з тим, судом встановлено, що в період вимушеного прогулу позивачка набула статусу безробітного та їй виплачена допомога по безробіттю у розмірі 18598,62 грн. (а.с. 64).

За змістом частини другої ст. 235 КЗпП України при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю тощо), який працівник мав в цей час.

Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що отримана допомога по безробіттю у розмірі 18598,62 грн. підлягає зарахуванню при присудженні позивачу заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, на користь позивачки слід стягнути всього 11826,66 грн. (30425,28 грн. - 18598,62 грн.)

Відповідно до ст.ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Натомість відповідач належних доказів в обгрунтування своєї позиції суду не надав.

Враховуючи викладе вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 11826,66 грн. за період з 16.03.2015 року по 19.08.2015 року.

Колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції ст.ст. 99, 100 КАС України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Водночас частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Колегія суддів зазначає, що в даній справі розглядається позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а отже позивач мав право звернутись до суду з даним позовом без обмеження будь-яким строком.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У Рішенні у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 ЄСПЛ констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у справі "Іліан проти Туреччини" зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 року по справі № 820/345/16 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016р. по справі № 820/345/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Філатов Ю.М. Повний текст ухвали виготовлений 06.06.2016 р.