Постанова № 58126670, 01.06.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року №813/1346/16

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання незаконною та скасування постанови від 06.04.2016 року ВП №50743436 про відкриття виконавчого провадження, -

В С Т А Н О В И В :

19 квітня 2016 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції із вимогою визнати незаконною, а також скасувати постанову старшого державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 від 06.04.2016 року ВП №50743436 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови №ПС2 716028 від 21.01.2016 року, виданої УПС у м.Львові про стягнення з ОСОБА_1 850 грн. штрафу.

Ухвалами судді від 20.04.2016 у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06.04.2016 року старшим державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 було відкрите виконавче провадження №50743436 з виконання постанови №ПС2 716028 від 21.01.2016 року, винесеної УПС у м.Львові, про стягнення з позивача 850 грн. штрафу.

Про відкриття вказаного виконавчого провадження державним виконавцем було прийнято відповідну постанову №50743436 від 06.04.2016 року.

Проте, на переконання позивача, виносячи вказану постанову державний виконавець не керувався приписами закону, що свідчить про протиправність такої.

Так, позивач зазначає, що у виконавчому документі як орган, що його видав, вказано УПС, однак за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань такого органу не зареєстровано. Окрім цього, у виконавчому документі відсутній ідентифікаційний номер боржника. А також, позивач указує на те, що хоча постанову про накладення штрафу виніс працівник Департаменту патрульної поліції, проте такий документ скріплений гербовою печаткою іншого органу Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України.

Відтак, постанова №ПС2 716028 від 21.01.2016 року не відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим ст.18 Закону України «Про виконавче провадження». У звязку з чим, державний виконавець був зобовязаний відмовити у відкритті виконавчого провадження з виконання постанови № ПС2 716028 від 21.01.2016 року за п.6 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження».

Окрім того, позивач звертає увагу на те, що виконавчий документ (постанова №ПС2 716028 від 21.01.2016 року) була скерована для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби без достатніх для цього правових підстав, оскільки строк виконання постанови про накладення штрафу ще не розпочався і не сплив, позаяк така постанова була оскаржена до суду.

Таким чином позивач вважає, що державний виконавець при прийняті рішення про відкриття виконавчого провадження не керувався нормами чинного законодавства України, що вказує на незаконність відповідної постанови від 06.04.2016 року ВП №50743436, а тому її слід визнати протиправною та скасувати.

Окремо позивачем було подано до суду клопотання від 24.04.2016 року про постановлення окремих ухвал, а саме:

-щодо порушення Управлінням патрульної поліції у м.Львові Департаменту патрульної поліції вимог ст.ст.307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.22 Закону України «Про виконавче провадження», яку слід направити в Департамент патрульної поліції для розгляду та вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню;

-щодо порушення старшим державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 вимог ст.ст.25, 26 Закону України «Про виконавче провадження», яку слід направити в Головне територіальне управління юстиції у Львівській області для розгляду та притягнення державного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, позивачем було подано до суду клопотання від 22.04.2016 року про розгляд даної справи у його відсутності.

Відповідач заперечень чи пояснень по суті позовних вимог не подав, явки повноважного представника в судові засідання із невідомих суду причин не забезпечив.

Розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як установлено судом, старшим державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 було прийнято постанову ВП №50743436 від 06.04.2016 року про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення з ОСОБА_1 штрафу, накладеного постановою №ПС2 716028 від 21.01.2016 року за порушення правил дорожнього руху, відповідно до ч.2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Проте, ОСОБА_1 не погоджується з таким рішенням державного виконавця та оскаржив його до суду за цим позовом, із підстав, які викладені в позовній заяві та наведені вище.

Відтак, беручи до уваги встановлену ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України засаду змагальності при розгляді й вирішенні адміністративних справ, суд бере до уваги доводи позивача, на яких ґрунтується його правова позиція, проте оцінює їх критично.

Так, позивач стверджує, що виконавчий документ, за яким було відкрито виконавче провадження, згідно з оскаржуваною постановою, не відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в частині найменування органу, що його видав, указано неіснуючу юридичну особу УПС.

Проте, як вбачається з копії постанови №ПС2 716028 від 21.01.2016 року, вона була винесена інспектором роти №5 батальйону №4 УПП у місті Львові лейтенантом поліції ОСОБА_3, тобто ця особа видала відповідний виконавчий документ.

Суд відзначає, що ч.2 ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, у виконавчому документі вказана інформація про особу, яка його видала, така особа є працівником поліції, що відповідає їх компетенції, відтак, доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Окрім того, позивач стверджує, що виконавчий документ, за яким було відкрито виконавче провадження, згідно з оскаржуваною постановою, не відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в ньому відсутня гербова печатка відповідного підрозділу Національної поліції, а наявна лише печатка Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України.

З огляду на вказане, суд відзначає, що п.18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до 31 грудня 2016 року поліції дозволяється використання службових посвідчень, бланків, печаток, штампів, логотипів та емблем міліції та Міністерства внутрішніх справ України.

Таким чином, використання Національною поліцією у постанові про накладення штрафу, винесеної у січні 2016 року, гербової печатки Міністерства внутрішніх справ України є правомірним.

Окрім того, позивач покликається також на те, що виконавчий документ, за яким було відкрито виконавче провадження, згідно з оскаржуваною постановою, не відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в ньому відсутній індивідуальний ідентифікаційний номер боржника.

Водночас, суд вважає за необхідне відзначити, що індивідуальний ідентифікаційний номер боржника покликаний сприяти здійсненню виконавчого провадження та не впливає на суть і чинність виконавчого документа як такого. Наявність даних щодо ідентифікаційного номера у виконавчому документі є формальною характеристикою такого документа, а не визначальною. Більш того, згідно з п.3 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець має право при здійсненні виконавчого провадження одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну. Тобто, відомості про ідентифікаційний номер боржника можуть здобуватися вже в процесі виконавчого провадження.

Зазначене відповідає актуальній практиці судів касаційної інстанції, а також і правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, в постанові від 25.06.2014 року в справі №6-62цс14.

Таким чином, відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Окремо позивач вказує на те, що ним було оскаржено до суду постанову про накладення штрафу, за якою було відкрито виконавче провадження, згідно з оскаржуваною постановою, й на цей час рішення з приводу даної скарги судом не прийнято, що з урахуванням норм ст.ст.307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказує на безпідставність звернення постанови до примусового виконання.

У звязку з чим, суд відзначає, що ч.1 ст.307 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через пятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених ст.300-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через пятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Частиною 1 ст.308 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було оскаржено постанову №ПС2 716028 від 21.01.2016 року до Франківського районного суду м.Львова. Як свідчить копія відповідного адміністративного позову, він був одержаний судом 26.01.2016 року.

У той же час, матеріали справи не містять відомостей ані про належне повідомлення про факт оскарження до суду постанови №ПС2 716028 від 21.01.2016 року органів Національної поліції, ані про доведення до відома підрозділу державної виконавчої служби про це.

Таким чином, позивачем не доводиться того, що старшому державному виконавцю Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 на час прийняття оскаржуваної постанови ВП №50743436 було відомо про оскарження виконавчого документа.

Суд також звертає увагу на те, що чинним законодавством України не покладається на працівників державної виконавчої служби обовязку з попереднього зясування факту оскарження чи не оскарження виконавчих документів й їм не надано відповідних прав.

Отже, державний виконавець у даному випадку діяв правомірно, відповідно до своїх повноважень, виконуючи свій обовязок з примусового виконання виконавчих документів, які йому скеровуються.

Суд не вважає, що доводи, які викладені ОСОБА_1 в позовній заяві, є такими, що вказують на порушення державним виконавцем норм чинного законодавства України при винесенні оскаржуваної постанови від 06.04.2016 року ВП №50743436 про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, із урахуванням підстав позовних вимог, наведених позивачем доводів і аргументів, встановлених дійсних обставин справи, суд приходить до переконання, що в позові слід відмовити.

Щодо заявленого позивачем клопотання про постановлення судом окремих ухвал щодо Управління патрульної поліції у м.Львові Департаменту патрульної поліції та щодо старшого державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 суд відзначає наступне.

Так, оскільки при розгляді цієї справи суд прийшов до висновку про правомірність оспорюваного рішення старшого державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження, це виключає підставність постановлення окремої ухвали щодо її дій та рішень. У частині ж Управління патрульної поліції у м.Львові Департаменту патрульної поліції, постановлення окремої ухвали могло би обумовлюватися підтвердженням того, що Управлінню на час скерування постанови №ПС2 716028 від 21.01.2016 року до органу державної виконавчої служби було достеменно відомо про її оскарження до суду та відсутність судового рішення в такій справі. Проте, як уже зазначено вище, позивач не довів таких обставин, що виключає підставність постановлення окремої ухвали і щодо Управління патрульної поліції у м.Львові.

Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки такі витрати відповідачем не підтверджені, вони на позивача не покладаються.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 24, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 червня 2016 року.