Рішення № 58119494, 31.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9934/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1185/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Дузінкевич І. М.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Малєєва А.Ю., Меленко О.Є.,

секретаря: Яковин М.Я.,

з участю: відповідача ОСОБА_2 та його представника -

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 13 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ПАТ «Акцент-Банк» пред'явлено позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору від 18.03.2008 року, на суму 3000 грн, зі сплатою 24% на рік, утворилась заборгованість за відсотками нарахованими на прострочену заборгованість у розмірі 6 661,12 грн, яку з врахуванням уточнення позовних вимог й просили стягнути.

Рішенням Тисменицького районного суду від 13 квітня 2016 року позов ПАТ «Акцент-Банк» задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акцент-Банк» 6 661,12 грн заборгованості за договором кредиту, а також 243,60 грн судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність рішення нормам матеріального та процесуального права. Зокрема, судом першої інстанції не враховано його твердження, що він не укладав і не підписував жодного договору кредиту із вказаним Банком, безпідставно відмовлено у клопотанні про проведення почеркознавчої експертизи. Також , зазначає ОСОБА_2, суд першої інстанції не дослідив факт отримання ним коштів за кредитним договором та неправильно визначив початок перебігу строку позовної давності, оскільки, на думку апелянта, початок перебігу вказаного строку розпочався з моменту виникнення заборгованості. Крім того, ОСОБА_2 звертає увагу колегії суддів на те, що даний спір розглядався з порушенням розумних строків, передбачених ст.157 ЦПК України. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати.

Представник ПАТ «Акцент-Банк» в судове засідання не з'явився з невідомих причин, хоч судове повідомлення було вручено завчасно. Отже, є правові підстави для розгляду справи у його відсутності.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу з наведених вище мотивів підтримали.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно із ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини випливають із встановлених обставин, 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Акцент-Банк» та стягуючи із відповідача заборгованість за відсотками в межах трьохрічного строку позовної давності, суд першої інстанції свою позицію обґрунтував тим, що за умовами укладеного між сторонами договору кредиту нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості. Однак, погодитись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 відповідно до укладеного договору №б/н від 18.03.2008 року, який складається із Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, отримав кредит в розмірі 3000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.100).

ОСОБА_2 заперечив укладення вищевказаного кредитного договору та отримання коштів у розмірі 3000 грн. Однак, на думку колегії суддів, дане заперечення апелянта ОСОБА_2 не може бути прийнято до уваги, оскільки ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції посилання відповідача на те, що він кредитний договір не укладав і не підписував, а кошти не отримував, не було підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, договір кредиту сторони не оспорювали, і в судовому порядку цей договір недійсним не визнано.

Згідно розділу 3 «Умов і правил надання банківських послуг», які є складовою частиною згаданого кредитного договору, для надання послуг Банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту картки. Крім того, банк видає Пам'ятку клієнта про порядок користування картками і "Тарифи та порядок погашення по кредиту", які також є складовою частиною кредитного договору. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, вказаного в розділі «відмітки банку» заяви позичальника (а.с.8).

У п.9.12 названих вище «Умов» зазначено, що кредитний договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. В цьому ж пункті вказано, що у випадку коли протягом цього строку жодна із сторін не попередить другу сторону про припинення дії договору, він автоматично поновлюється на такий же строк (зворот а.с.9). Однак, у п.9.4 названих «Умов» вказано, що у випадку перевитрати платіжного ліміту по картці і непогашення його клієнтом на протязі 6 місяців, карта закривається, а відновлення дії карти можливо тільки після повного погашення заборгованості клієнтом. З цього випливає, що за умовами згаданого кредиту кредитна картка відповідача у зв'язку із невиконанням кредитних зобов'язань повинна була бути закрита 18.09.2008 року. А кредитний договір у зв'язку із наведеними обставинами не міг бути автоматично поновлений ще на один рік.

З матеріалів справи вбачається, що загальний залишок заборгованості відповідача за кредитом залишився 3000 грн, тобто із отриманої в якості кредитного ліміту суми нічого не погашалось, не сплачувались за цим кредитом і відсотки, хоча умовами кредитного договору визначено порядок погашення заборгованості шляхом внесення щомісячних платежів.

Згідно розрахунку наданому Банком, у ОСОБА_2 у зв'язку із невиконанням умов договору кредиту утворилась заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 6 661,12 грн за період з 08.07.2012 року по 08.07.2015 року (а.с.90-92). Однак, колегія суддів зауважує, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами за названий вище період поза строком дії кредитного договору (по 18.03.2009 року) законом не передбачено. Про це наголошується, зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.06.2015 року.

Згідно із ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.2 ст. 267 ЦК України).

Про застосування позовної давності відповідач ОСОБА_2 заявив 16 лютого 2016 року у запереченні проти позову (а.с.63).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року по справі №6-154цс15, яка згідно ч.1 статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Крім того, в ухвалі від 24 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України викладену в постанові від 19 березня 2014 року по справі №6-14цс14 дійшов висновку, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку; за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не після закінчення строку дії договору.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно із статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

З розрахунку заборгованості вбачається (а.с.4-6), що ОСОБА_2, починаючи з дня укладення договору кредиту, тобто з 18.03.2008 року не здійснював жодного платежу з погашення заборгованості, а банк звернувся до суду з позовом тільки 14 липня 2015 року, що свідчить про пропуск банком строку позовної давності як щодо основної заборгованості, так і щодо відсотків. Отже, суд першої інстанції помилково не застосував наслідки спливу позовної давності згідно із заявою відповідача.

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в даній справі рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому оскаржене рішення не може бути залишено в силі. По даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. ст. 307; 309; 313; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 13 квітня 2016 року в даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ПАТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: А.Ю. Малєєв

О.Є. Меленко