Рішення № 58112093, 19.05.2016, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/21036/15-ц

Провадження №: 2/752/1592/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретаря судового засідання Лебедєва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

23.12.2015 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1

В обґрунтування заявлених вимог, позивачем зазначено, що рішенням Київської міської ради № 668/2737 від 29.10.2009 року ОСОБА_2 була надана земельна ділянка площею 0, 09 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На підставі зазначеного вище рішення на ім»я ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 (кадастровий номер НОМЕР_3), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2009 року за № 07-7-05138. 31.12.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки. 22.06.2010 року ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.06.2010 року за № 07-7-05574. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.08.2015 року по справі № 752/3948/13-ц частково задоволено позов заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, Ромашка Д.М., ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради № 668/2737 від 29.10.2009 року, визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, договір купівлі-продажу, з тих підстав, що спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, а тому не могла бути виділена для житлового будівництва, оспорюване рішення Київської міської ради прийнято з порушенням вимог законодавства, а виданий державний акт на право власності на земельну ділянку та укладений договір купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства. Рішення Київської міської ради № 668/2737 від 29.10.2009 року «Про передачу громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по Столичне шосе, 24 км (ділянка 7-а) у Голосіївському районі м. Києва», на підставі якого ОСОБА_2 було видано державний акт на землю скасоване рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.08.2015року та визнано протиправним. Посилаючись на те, що зазначеним судовим рішенням встановлено, що Київська міська рада незаконно розпорядилась землями комунальної власності й обмежила права територіальної громад, а також те, що правова підстава виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку скасована, він не є особою, яка в розумінні ч. 1 статті 117 ЦК України уповноважена виступати продавцем земельної ділянки. Оскільки скасоване рішення Київської міської ради є незаконним з моменту його прийняття, а виданий на підставі цього рішення державний акт на право власності на земельну ділянку є недійсним з моменту його видачі.

Просили витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,09 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_3.

У судовому засіданні представник позивача зазначила, що позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав підтримує у повному обсязі, просила витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,09 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_3.

Представник відповідача проти позову заперечувала. В обґрунтування своїх заперечень зазначила, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні в суд з позовом. Стверджувала, що строк позовної давності почав перебіг з моменту прийняття Київською міською радою рішення № 668/2737 від 29.10.2009 року, то право на звернення до суду у позивача закінчилося 29.10.2012 року. Крім того, стверджувала, що державний акт на землю було видано 22.06.2010 року, а тому право на звернення до суду закінчилося 22.06.2013 року. Також зазначила, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 року, задоволено позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, третя особа ТОВ «Мегатранс» про визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради «Про передачу земельних ділянок ТОВ «Мегатранс» для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (з комплексним інженерно-транспортним облаштуванням та благоустроєм території) та для житлової забудови на Столичному шосе, 24 км у Голосіївському районі міста Києва» за № 214/2283 від 17 вересня 2009 року, яким протиправно було переведено спірну земельну ділянку із земель зони зелених насаджень загального користування і території лугів (земель рекреаційного призначення) до земель житлової та громадської забудови. Таким чином, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2012 року набрала законної сили 06.12.2012 року, а позивач звернувся до суду з позовом 17.12.2015 року, через 11 днів після спливу строку позовної давності. Крім того, послалася на те, що позивач безпідставно посилається на ст. ст. 387, 388 ЦК України в обґрунтування вимог про витребування земельної ділянки від ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Києва площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Перспективна, 9-а в Голосіївському районі м. Києва з тих підстав, що добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Стверджувала, що за спірними правовідносинами відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України та виходячи зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, власником має бути доведено, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач - довести, що він придбав майно за відплатною угодою і що він не знав, і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження. Якщо майно вибуло з володіння власника за його волею, а земельну ділянку передано за рішенням Київської міської ради іншій особі, яка його відчужила, він не має право вимагати повернення майна від добросовісного набувача. З урахуванням того, що Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке є спеціально створеним органом, який виконував представницькі функції Київської міської ради в галузі земельних відносин, неодноразово оформляло свідоцтво про право власності на земельну ділянку, таким чином Київська міська рада не заперечувала, проти вибуття земельної ділянки з власності територіальної громади міста Києва та була передана у власність фізичним особам. Про зазначене свідчить неодноразове оформлення документації на зміну власників земельної ділянки. Крім того, з урахуванням того, що відповідач отримав спірну земельну ділянку за відплатним договором, на час укладення договору купівлі-продажу, не знав та не міг знати, що не дотримано процедури відведення цієї земельної ділянки ОСОБА_2, наявність прийнятого Київською міською радою рішення про передачу ОСОБА_2, спірної земельної ділянки та державного акта виданого ОСОБА_2, свідчило, що земельна ділянка вибула з володіння Київської міської ради з її волі, державні документи про право власності на земельну ділянку були виготовлені відповідно до закону та посвідчують право власності на земельну ділянку попереднього власника, дають всі підстави зробити висновок, що відповідач не знав і не міг знати, про те, що придбав майно у особи, яка не мала права на його відчуження. Крім того, на час укладання правочину про платне відчуження земельної ділянки, рішення, на підставі якого змінено власника земельної ділянки, рішення Київської міської ради від 29.10.2009 року Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) були чинними. Посилання позивача в позовній заяві на відсутність волевиявлення Київської міської ради на відчуження спірної земельної ділянки з підстав скасування рішення Київської міської ради про передачу спірної земельної ділянки фізичній особі з моменту його прийняття є безпідставним та не обгрунтованим. Усі дії Київської міської ради свідчили про характерний прояв волі, направлений на настання наслідків, визначених її рішенням від 29.10.2009 року «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки» за № 668/2737 та видачі державного акта на право власності на цю земельну ділянку. Таким чином, наявність у діях Київської міської ради волі на передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки, видача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 державних актів на право власності на цю ж земельну ділянку, виключає можливість витребування цього майна від добросовісного набувача ОСОБА_3 в порядку ст. ст. 387, 388 ЦК України. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наведених вище підстав.

Заслухавши думку учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до правил статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги, а правилами ст. 10 цього ж Кодексу визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись в суд з позовом, Київська міська рада просить витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,09 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_3 з тих підстав, що правова підстава для набуття ОСОБА_1 права власності на зазначену земельну ділянку скасована судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, судом встановлено, що за результатами судового розгляду справи за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, яке існувало до порушення 26.08.2015 року ухвалено рішення яким позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 29.10.2009 року № 668/2737 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1». Визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, зареєстрований 22.12.2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Киїівської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05138. Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 0882 га (кадастровий номер НОМЕР_3, вартістю 307 263, 60 грн., посвідчений 31.12.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 19015. Визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, зареєстрований 22.06.2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05574.

Як видно зі змісту зазначеного вище рішення, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог з тих підстав, що рішення Київської міської ради від 29.10.2009 року № 668/2737 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 суперечить актам цивільного законодавства і порушує інтереси суспільства, оскільки приймаючи рішення про передачу в приватну власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки, Київською міською радою порушено порядок встановлення та зміни цільового призначення землі встановлений Земельним кодексом України. Акти, що посвідчували право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку визнані недійсними, як такі, що видані з порушенням вимог ст. ст. 116, 118 ЗК України, а договір купівлі-продажу 31.12.2009 року ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 недійсним з тих підстав, що укладений з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу. При вирішенні заявленого спору суд також застосував практику Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року в якому Європейський суд з прав людини категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» та прийшов до висновку, що особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до правил ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

Відповідно до статей 328, 330, 388 ЦК України: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом; якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього; якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, зокрема, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Приймаючи до уваги, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.08.2015 року у справі №752/3948/13-ц за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, яке існувало до порушення, яке набрало законної сили 07.09.2015 року задоволено позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 29.10.2009 року № 668/2737 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1; визнання недійсними виданих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, серії НОМЕР_4; визнання недійсним укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 0882 га (кадастровий номер НОМЕР_3) встановлено, що Київська міська рада з порушенням чинного законодавства та за відсутності на те законних підстав передала у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, правові підстави для набуття ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку скасовані, відповідно зазначені обставини є підставою для висновку, що ОСОБА_1 незаконно володіє земельною ділянкою, яка є власністю територіальної громади м. Києва.

Отже, порушене Київською міською радою право власності територіальної громади м. Києва на земельну ділянку на АДРЕСА_1 підлягає захисту шляхом її витребування за правилами ст. 388 ЦК України від ОСОБА_1, оскільки Київська міська рада, реалізуючи право власності територіальної громади м. Києва діяла не у спосіб, передбачений чинним законодавством, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили

Твердження представника відповідача, що при вирішенні заявленого спору необхідно застосувати строки позовної давності також не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що ухвалюючи 26.08.2015 року рішення про у справі № 752/3948/13-ц за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення становища, яке існувало до порушення, яке набрало законної сили 07.09.2015 року, судом було визнано поважними причини пропущення позовної давності щодо визнання незаконним оспорюваного рішення від 29.10.2009 року, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та договору купівлі-продажу.

Наразі, зазначеним судовим рішенням відновлено право територіальної громади м. Києва на земельну ділянку з приводу якої заявлено спір 26.08.2015 року і з цього ж часу у останньої виникло право на його захист шляхом витребування земельної ділянки від особи, яка незаконно нею володіє.

Відтак, клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності при вирішенні заявленого справу задоволенню не підлягає.

З огляду на висновки суду про задоволення позовних вимог Київської ради, понесенні судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 608, 95 грн. підлягають відшкодуванню відповідачем ОСОБА_1 за правилами ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» , ст. 152 ЗК України, ст.ст. 328, 330, 388 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позові вимоги Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 (індивідуальний ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,09 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_3.

Стягнути зі ОСОБА_1 (індивідуальний ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Київської міської ради судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 608 (чотири тисячі шістсот вісім) грн.. 95 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем Апеляційному суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Плахотнюк К.Г.