Ухвала суду № 58104052, 31.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2016 р. К/800/2750/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Галичина»на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014у справі № 803/771/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Галичина»доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Галичина» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2014 за №0000192210, №0000202010.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000192210 від 04.03.2014 в частині збільшення грошового зобов'язання за основним платежем на 39 447,52 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 10 031,38 грн., в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, за результатом якої складено акт №782/22-01/33513052 від 18.02.2014;

- названим актом перевірки встановлено заниження позивачем грошового зобов'язання з плати за землю у 2012 році на 33814,95 грн., а за січень-березень 2013 року на 8453,73 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000192210 від 04.03.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з плати за землю на 42 270 грн. за основним платежем та 10 737 грн. за штрафними санкціями;

2) податкове повідомлення-рішення №0000202210 від 04.03.2014, яким до позивача застосовано фінансову санкцію за неподання податкової декларації в 2012 році у розмірі 340 грн.

Позиція відповідача полягає в тому, що внаслідок придбання позивачем автозаправної станції, яка розташована за адресою м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 192а, на підставі договору купівлі-продажу, за умовами якого до позивача разом з будівлею АЗС перейшло право користування відповідною земельною ділянкою, об'єктом оподаткування є вся земельна ділянка, яка перейшла позивачу в користування.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є землекористувачем не всієї земельної ділянки площею 2 203 кв.м, як помилково стверджує податковий орган, а лише земельної ділянки, на якій розміщено приміщення АЗС площею 147,1 кв.м, з дати державної реєстрації права власності на будівлю АЗС.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому, відсутність оформлення позивачем, як новим власником нерухомого майна, права користування земельною ділянкою, на якій розміщено таке нерухоме майно, не впливає на його зобов'язання у сфері оподаткування.

Суд касаційної інстанції вважає висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.09.2006 між ТОВ «Поларі» та ТОВ «Завод «Галичина» укладено договір купівлі-продажу будівлі АЗС літ. «А-1» загальною площею 147,1 кв.м, яка розміщена за адресою м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 192а, за умовами пункту 6.1 якого сторони визначили, що право користування земельною ділянкою, на якій розміщено приміщення, переходить до покупця у відповідності до вимог статті 120 Земельного кодексу України.

Згідно пп.269.1.1, пп.269.1.2 п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

За змістом пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 названого Кодексу об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 287.6 статті 287 названого Кодексу визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення названого договору купівлі-продажу будівлі) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Судова колегія зазначає, що за встановлених судом першої інстанції обставин справи про те, що земельна ділянка, на якій знаходиться придбана позивачем будівля, орендована у Львівської міської ради на підставі договору оренди від 08.04.2003 строком на 10 років, суди попередніх інстанцій помилково не дослідили вищезазначений договір оренди та, як наслідок, не встановили, яким чином вказаним договором оренди врегульовано перехід права користування земельної ділянку при відчуженні будівель, які на ній розташовані.

Крім того, згідно ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення вищеназваного договору купівлі-продажу будівлі від 29.09.2006) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій не врахували вищенаведені положення законодавства, чинного на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу будівлі АЗС, та не встановили, яка частина земельної ділянки, що перебуває в оренді, необхідна для обслуговування придбаної позивачем будівлі, що на ній знаходиться. Проте, вказані обставини та фактичні дані мають важливе значення для визначення дійсного об'єкта оподаткування плати на землю, наявного у позивача.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Галичина» задовольнити частково.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний