Ухвала суду № 58103853, 31.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2016 р. К/800/3936/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуОСОБА_4на постанову та ухвалуОдеського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015у справі № 815/4644/14за позовомОСОБА_4доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення №5541-15 від 13.06.2014.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з названими судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- 12.07.2014 позивачем отримано податкове повідомлення-рішення №5541-15 від 13.06.2014, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з плати на землю у розмірі 8 759,42 грн.;

- позивач, згідно договору дарування №1999 від 02.07.2009 та договору купівлі- продажу № 3187 від 12.11.2010, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав на нерухоме майно, є власником 1/3 частки нежитлового приміщення підвалу та приміщення першого поверху №415 за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,029467 га, та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Київському районі м. Одеси, як платник земельного податку з фізичних осіб з 01.01.2013.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач, як співвласник нежитлових приміщень, має обов'язок сплачувати земельний податок за площі під такими приміщеннями, пропорційно належній частці.

Суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій прийняті без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

Статтею 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 ст.287 Податкового кодексу України).

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території (п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України).

З огляду на зміст наведених положень податкового законодавства та за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що у позивача, як співвласника нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, виникає обов'язок щодо нарахування та сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовані такі нежитлові приміщення.

Однак, згідно висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Так, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що матеріалами справи не підтверджено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що сума податкового зобов'язання за спірним податковим повідомленням-рішенням №5541-15 від 13.06.2014, яка визначена позивачу за користування земельною ділянкою під нежитловими приміщеннями, що знаходяться у його спільній частковій власності, нарахована відповідачем з урахуванням пропорційної частки, якою володіє позивач.

Таким чином, під час нового розгляду справи судами на підставі належних доказів необхідно встановити дійсний об'єкт оподаткування податком на землю, який виникає у позивача, в результаті чого перевірити правильність визначення контролюючим органом позивачу податкового зобов'язання за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на неповноту встановлення судами попередніх інстанцій усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний