Ухвала суду № 58103556, 26.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2016 р. м. Київ К/800/3206/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Кагарлицькому районі Київської області про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кагарлицькому районі Київської області про визнання неправомірними дій відповідача щодо зменшення суми нарахованої індексації пенсії, яка нарахована та виплачується згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р., та зобов'язати провести перерахунок і виплачувати пенсію з врахуванням суми індексації, визначеної виходячи з базового місяця грудня 2013 року та індексу споживчих цін за період з січня 2014 року в сумі 179,36грн., починаючи з лютого 2015 року; визнання неправомірною бездіяльності Управління Пенсійною фонду України у Кагарлицькому районі щодо ненарахування та невиплати позивачці як інваліду війни П групи щомісячної цільової грошової допомоги в розмірі 50,00грн. згідно із Законом України «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» і зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату їй такої допомоги, починаючи з листопада 2013 року.

Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 23.11.2015р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2016р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивачка звернулась до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом п.3 ч.1 ст.163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Згідно з ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №7 "Про судове рішення в адміністративній справі").

Також в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf. "Дюлоранс проти Франції", п. 34553/97, п. 33, від 21.03.2000р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп. 32 et 35, від 07.03.2006р.).

Крім того, Європейський суд з прав людини у пунктах 23 та 25 Рішення "Проніна проти України" від 18.07.2006р. вказав, що суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

Судами встановлено, що позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі, отримуючи пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013р. Управління праці та соціального захисту населення Кагарлицької РДА було зобов'язано встановити ОСОБА_4 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Зазначене посвідчення Управлінням праці та соціального захисту населення Кагарлицької РДА було оформлено 29.12.2014р., проте фактично видано у січні 2015 року.

23.01.2015р. позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі з заявою щодо призначення їй щомісячної цільової допомоги на прожиття як інваліду війни в розмірі 50,00грн. й на підставі вказаної заяви відповідачем проведено перерахунок її пенсії, що підтверджується розпорядженням №127097 від 26.01.2015р.

При цьому, внаслідок здійсненого перерахунку позивачці було зменшено розмір індексації з 179,36грн. до 129,36грн.

Не погоджуючись зі зменшенням розміру індексації; крім того, вважаючи, що цільова допомога на прожиття як інваліду війни мала нараховуватись їй починаючи з листопада 2013 року, ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом у даній справі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, враховуючи положення пунктів 1.7 та 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005р. №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846, прийшли до висновку, що оскільки з заявою про призначення їй щомісячної цільової допомоги на прожиття як інваліду війни позивачка звернулась лише 23.01.2015р., то відповідачем нарахування та виплата їй такої допомоги правомірно здійснювались саме починаючи з січня 2015 року.

Також, суди зазначили, що оскільки позивачці була призначена щомісячна цільова грошова допомога на прожиття як інваліду війни в сумі 50,00грн., тобто сума доплати є меншою за суму можливої індексації, то встановлюється фіксована сума індексації, яка визначається як різниця між можливою поточною індексацією у місяці перерахунку та сумою підвищення пенсії таким чином, щоб сума призначеної пенсійної виплати з урахуванням фіксованої індексації не перевищувала загального доходу до підвищення у місяці перерахунку.

Проте, при цьому, не навели жодних законодавчих приписів, на підставі яких вони прийшли до висновку щодо правильності визначеного позивачці розміру індексації пенсії й, у тому числі, у фіксованому розмірі.

Крім того, суди вказали, що з 01.01.2015р. індексація пенсій не проводиться в зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76 від 28.12.2014р., однак, зазначеним законом ст.5 Закону №1282 лише було доповнено частиною 6 наступного змісту: «Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік» й будь-яких застережень щодо нездійснення в зв'язку з цим з 01.01.2015р. індексації пенсій вказаний Закон не містить.

Також, в процесі розгляду даної справи судом першої інстанції ОСОБА_4 подала заяву від 18.08.2015р., в якій виклала вимогу щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі здійснити перерахунок та виплату їй пенсії з врахуванням підвищення в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 01.11.2013р. по 24.04.2014р., якій, однак, правової оцінки в контексті положень ч.1 ст.137 КАС України, за змістом якої позивач протягом всього часу судового розгляду може збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши відповідну письмову заяву, яка приєднується до справи, та лише до початку судового розгляду справи по суті може змінити підставу або предмет адміністративного позову, суд не надав, як і не прийняв будь-якого рішення за наслідками розгляду останньої. Вказаний недолік судом апеляційної інстанції також усунутий не був.

За правилами частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст.210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Стародуб О.П.