Ухвала суду № 58099353, 01.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 червня 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Поливач Л.Д.

ШаховоїО.В.

при секретарі Литвиненку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про поділ домоволодіння в натурі, стягнення грошової компенсації вартості частки майна та вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року,

у с т а н о в и в :

У квітні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який в ході розгляду змінювала та уточнювала, до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, Департаменту земельних ресурсів КМДА, треті особи: КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», ОСОБА_5, про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, скасування державної реєстрації, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, поділ в натурі житлового будинку та заборон вчиняти дії.

Позов мотивувала тим, що вона набула право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину, виданого 15 січня 1994 року. Інші дві частки будинку належали ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Після смерті ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, її частку успадкувала ОСОБА_4, ОСОБА_5 у свою чергу 16 січня 2008 року подарувала належну їй частку будинку ОСОБА_3 Зазначала, що з часу набуття права власності на частину будинку у неї виникають конфлікти з іншими співвласниками будинку щодо порядку користування будинком та земельною ділянкою.

Враховуючи це, просила визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий 21 жовтня 2004 року ОСОБА_4, визнати недійсним проект землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_6, розділити в натурі жилий будинок АДРЕСА_1 між співвласниками по 1/3 частині.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року позов задоволено частково: визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, який видано ОСОБА_4, на земельну ділянку 0,0523 га, що

_____________

Справа № 753/20291/14-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/5514/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Коренюк А.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

знаходиться на АДРЕСА_2, вказаний акт видано на підставі рішення Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 30/904 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та скасовано реєстрацію акту у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10-7-02736 від 21 жовтня 2004 року; у задоволенні інших вимог позову - відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2014 року в частині позовних вимог про поділ в натурі жилого будинку скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому позивач збільшила позовні вимоги та просила вселити її в частину будинку АДРЕСА_1 яка їй буде виділена в натурі.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року позов задоволено частково:

виділено ОСОБА_2 в натурі приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 площею 30,77 кв. м, які складаються з: 1.5 - житлова кімната площею 16,51 кв. м; 1.5* - житлова кімната площею 2,99 кв. м; 1.6 - кухня площею 6,47 кв. м; 1.7 - кухня площею 4,8 кв. м, а також господарські будівлі (споруди): сарай «Б», сарай «В», погріб під частиною будинку, що становить 36/100 домоволодіння, згідно з висновком № 6432/15-42 експерта за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року за варіантом № 1, як для першого співвласника;

виділено ОСОБА_3 в натурі приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 площею 30,23 кв. м, які складаються з: 1.1 - веранда; 1.2 - коридор площею 4.3 кв. м; 1.3 - кухня площею 6,1 кв. м; 1.4 - санвузол площею 4,8 кв. м; 1.8 - житлова площею 15, 3 кв. м; а також господарські будівлі (споруди): «Г» - вбиральня; «І» - колонка питна, що становить 33/100 домоволодіння, згідно з висновком № 6432/15-42 експерта за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року за варіантом № 1, як для другого співвласника;

виділено ОСОБА_4 в натурі приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 площею 33,6 кв. м, які складаються з: 2 - 4 - житлова площею 15,9 кв. м; 2-5 - житлова площею 9, 8 кв. м; 2-6 - кухня площею 7,9 кв. м; а також господарські будівлі (споруди): «Е» - навіс; «ІІ» - колонка питна, що становить 31/100 домоволодіння, згідно з висновком № 6432/15-42 експерта за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року за варіантом № 1, як для третього співвласника;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 дійсну (ринкову) грошову компенсацію за відхилення від ідеальної частки, яка відсутня, в сумі 1282,00 грн.;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 дійсну (ринкову) грошову компенсацію за відхилення від ідеальної частки, яка становить 2/100, в сумі 4559,00 грн.;

в решті вимог - відмовлено;

стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3187,92 грн. - витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідач, зокрема, посилається на ті обставини, що судом першої інстанції не було враховано, що ухвалою Харківського районного суду м. Києва від 6 травня 2001 року було затверджено мирову угоду щодо розподілу користування майном - спірним житловим будинком АДРЕСА_1 та надвірними приміщеннями, яку було укладено між ОСОБА_5 (доля у домоволодінні була прийнята відповідачем ОСОБА_3 за договором дарування), ОСОБА_2 (позивач по справі) та ОСОБА_4 (доля у домоволодінні була прийнята відповідачем ОСОБА_4 в порядку спадкування). Також зазначає, що він не погоджується з варіантом поділу домоволодіння № 1, вважає, що такий поділ порушує права відповідачів та взагалі невідомо чи є технічно можливим без проведення проектних робіт щодо перенесення газових мереж.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та закрити провадження в справі.

Третя особа, зокрема, посилається на ті обставини, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не дав юридичну оцінку факту укладення мирової угоди від 6 травня 2001 року.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_5 також задовольнити.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_11 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_3 також задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_12 у задоволенні апеляційних скарг просили відмовити, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_4, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибула, про причини неявки суд не повідомила, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у її відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є співвласниками по 1/3 частині житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями (спорудами).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 серпня 1994 року ОСОБА_2 є власником 1/3 частини вказаного будинку.

Відповідно до договору дарування від 16 січня 2008 року ОСОБА_3 прийняв в дар належну на праві власності ОСОБА_5 1/3 частину будинку.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 травня 2004 року ОСОБА_4, яка є спадкоємицею за заповітом ОСОБА_7, набула право власності на 1/3 частину вказаного будинку.

Будинок/домоволодіння АДРЕСА_1 має наступні технічні характеристики: житловий будинок 1960 року побудови «А», прибудова «а» 1960 року побудови, прибудова «а1» 1970 року побудови, житловий будинок «А1» 1962 року побудови, житловий будинок «А-ІІ пов» 2008 року побудови, погріб під част буд «Апогр» 1960 року побудови; господарські будівлі та споруди: сарай «Б» 1970 року побудови, сарай «В» 1970 року побудови, вбиральня «Г» 1984 року побудови; колонка питна «І», колонка питна «ІІ». Площа будівлі, що підлягає розподілу (без врахування приміщень, що входять в склад самовільної прибудованої прибудови), становить 94,6 кв. м.

Будинок одноквартирний, одноповерховий, має господарські будівлі (споруди).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 3 листопада 2011 року по даній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу (том ІІ, а. с. 199-200).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 березня 2015 року по даній справі призначено додаткову судову будівельно-технічну експертизу (том ІV, а. с. 24-25).

Згідно з висновком № 10057/12-42 від 23 липня 2013 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, з урахуванням висновку № 6432/15-42 за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року, поділ житлового будинку АДРЕСА_1 по 1/3 частині кожному із співвласників (з урахуванням вихідних даних технічного паспорту на садовий будинок від 12 вересня 2008 року) в існуючому об'ємно-планувальному рішенні можливий з незначним відхиленням від ідеальних часток та вимог будівельних норм та правил діючих на території України. Можливі варіанти розподілу домоволодіння близької до ідеальної частки по 1/3 частині кожному, де зазначено розмір компенсації та розроблені варіанти поділу будинку з урахуванням існуючої на час проведення обстеження забудови земельної ділянки, описані в дослідницькій частині та зображені в додатках 1, 2 до висновку за двома запропонованими варіантами (том ІІ, а. с. 235-250, том ІІІ, а. с. 1-3), (том ІV, а. с. 29-39).

Так, найбільш прийнятний для сторін запропонований варіант розподілу садового будинку наближений до часток 1/3, 1/3 та 1/3 співвласників з зазначенням грошової компенсації, й викладено в дослідницькій частині висновку експерта за варіантом № 1 та зазначено на схемі в додатку до висновку (том ІІІ, а. с. 143-161, том ІV, а. с. 5, том ІV, а. с. 29-39).

Так, позивачу, як першому співвласнику, пропонується виділити в натурі приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 площею 30,77 кв. м, які складаються з: 1.5 - житлова кімната площею 16,51 кв. м; 1.5* - житлова кімната площею 2,99 кв. м; 1.6 - кухня площею 6, 47 кв. м; 1.7 - кухня площею 4,8 кв. м, а також господарські будівлі (споруди): сарай «Б», сарай «В», погріб під частиною будинку, що становить 36/100 домоволодіння, згідно з висновком № 6432/15-42 експерта за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року за варіантом № 1, як для першого співвласника.

Відповідачу ОСОБА_3 як другому співвласнику, пропонується виділити в натурі приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 площею 30, 23 кв м, які складаються з: 1.1 - веранда; 1.2 - коридор площею 4.3 кв. м; 1.3 - кухня площею 6,1 кв. м; 1.4 - санвузол площею 4,8 кв. м; 1.8 - житлова площею 15,3 кв. м; а також господарські будівлі (споруди): «Г» - вбиральня; «І» - колонка питна, що становить 33/100 домоволодіння, згідно з висновком № 6432/15-42 експерта за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року за варіантом № 1.

Відповідачу ОСОБА_4 як третьому співвласнику, пропонується виділити в натурі приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 площею 33,6 кв. м, які складаються з: 2 - 4 - житлова площею 15,9 кв м; 2-5 - житлова площею 9,8 кв. м; 2-6 - кухня площею 7,9 кв. м; а також господарські будівлі (споруди): «Е» - навіс; «ІІ» - колонка питна, що становить 31/100 домоволодіння, згідно з висновком № 6432/15-42 експерта за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року за варіантом № 1.

Тобто, частка позивача складатиме 36/100, що на 3/100 більше від ідеальної; відповідача ОСОБА_3 - 33/100, відхилення від ідеальної частки відсутнє, проте дійсна (ринкова) грошова компенсацію складає в сумі 1282,00 грн. на його користь; відповідача ОСОБА_4 - 31/110, що на 2/100 менше від ідеальної частки, в грошовому еквіваленті ця частка має вартість 4559,00 грн. на її користь.

За відхилення від ідеальної частки, яка становить 3/100 домоволодіння, пропонується стягнути дійсну (ринкову) грошову компенсацію з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 - 1282,00 грн., й на користь відповідача ОСОБА_4 - 4559,00 грн.

Задовольняючи позов в частині поділу домоволодіння в натурі та стягнення грошової компенсації вартості частки майна, суд виходив з можливості виділу частки домоволодіння позивача зі спільної часткової власності згідно з висновком № 10057/12-42 від 23 липня 2013 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, з урахуванням висновку № 6432/15-42 за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2015 року, та залишення цієї частки (3/100) у власності позивачки, оскільки, на думку суду, запропонований варіант найбільше відповідає інтересам співвласників та належним їм ідеальним часткам, зі сплатою позивачем дійсної (ринкової) грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки на користь відповідачів, яка становить 3/100 домоволодіння, ОСОБА_3 - 1282,00 грн. /частка відхилення від ідеальної відсутня/, ОСОБА_4 - 4559 грн. /частка відхилення від ідеальної - 2/100/.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.

На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (ст. 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що правовідносини сторін регулюються нормою ст. 364 ЦК України.

У ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Разом із цим, право співвласника на виділ частки зі спірного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок іншого співвласника сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається із дійсної вартості майна на час розгляду справи.

Обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимогу про виділ частки, і не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставить право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників й мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов законних та обґрунтованих висновків про те, що найбільш прийнятний для сторін запропонований варіант № 1 розподілу садового будинку наближений до часток 1/3, 1/3 та 1/3 співвласників з зазначенням грошової компенсації, й викладено в дослідницькій частині Висновку експерта за варіантом № 1 та зазначено на схемі в додатку до Висновку.

Колегія суддів вважає, що такий варіант поділу відповідає вимогам розумності та справедливості.

Доводи відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_5 з приводу того, що судом не враховано, що ухвалою Харківського районного суду м. Києва від 6 травня 2001 року було затверджено мирову угоду щодо розподілу користування майном - спірним житловим будинком АДРЕСА_1 та надвірними приміщеннями, яку було укладено між ОСОБА_5 (доля у домоволодінні була прийнята відповідачем ОСОБА_3 за договором дарування), ОСОБА_2 (позивач по справі) та ОСОБА_4 (доля у домоволодінні була прийнята відповідачем ОСОБА_4 в порядку спадкування) не беруться колегією суддів до уваги, оскільки пред'являючи позов до нових власників, ОСОБА_2 просила виділити в натурі належну їй частку у спірному будинку.

Так, відповідно до роз'яснень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», згідно яких спори про виділ частки з будинку (поділ будинку) та визначення порядку користування жилим будинком стосуються окремих правовідносин сторін, є різними за своїм характером, і регулюються різними правовими нормами, які передбачають різні правові наслідки вирішення таких спорів.

Відповідно право володіння за своєю суттю означає можливість власника мати майно у своєму безпосередньому віданні, а право користування - можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних речей.

Інші доводи апеляційних скарг, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови в задоволенні позову, закриття провадження в справі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Підстав до скасування рішення суду, передбачених статтею 309 ЦПК України, при апеляційному розгляді не встановлено.

Судом також вірно вирішено питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 88 ЦПК України.

З огляду на викладене та у зв'язку з тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, апеляційні скарги мають бути відхилені на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: Л.Д. Поливач

О.В.Шахова