Рішення № 58095323, 19.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/196/16

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 а також ОСОБА_4 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки, третя особа: ОСОБА_6,

встановила:

29.10.2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмети іпотеки, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на наступні об'єкти:

нежилі приміщення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, загальною площею, відповідно 47 кв.м. та 47,3 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_2;

нежилі приміщення № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4, загальною площею, відповідно 47 кв.м. та 47,3 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_2.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21.12.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 2007/13-2.06/786, відповідно до умов якого ОСОБА_6 було надано кредит на суму 190 000 доларів США, зі сплатою 13% річних та з кінцевим терміном повернення 20 грудня 2017 року (далі -Кредитний договір).

В забезпечення виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань, в той же день, між ПАТ «Укрсоцбанк» і відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були укладені іпотечні договори, згідно яких вказані відповідачі передали в іпотеку вищевказане нерухоме майно (далі - Іпотечні договори).

Оскільки відповідач ОСОБА_6 порушив умови Кредитного договору, то у зв'язку з цим утворилась заборгованість у сумі 375 794,77 доларів США.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із даним позовом, а також з позовом про виселення із вказаних приміщень всіх осіб, які в ньому мешкають, і просив його задовольнити.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, про стягнення заборгованості, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, було задоволено частково.

В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за Кредитним договором в розмірі 375794,77 доларів США, було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме:

нежиле приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 47 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк»;

нежиле приміщення № НОМЕР_2, загальною площею 47,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк».

Було виселено без надання іншого жилого приміщення усіх фізичних та юридичних осіб, що зареєстровані та/або проживають чи проводять господарську діяльність у нежилому приміщенні № НОМЕР_1, загальною площею 47 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 2007/13-2.06/786 від 21.12.2007 року в розмірі 375794,77 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме:

нежиле приміщення № НОМЕР_3, загальною площею 47 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

нежиле приміщення № НОМЕР_4, загальною площею 47,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк».

Було стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму сплаченого судового збору по 1218,00 грн. з кожного.

В задоволенні іншої частини вимог було відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення (т.1, а.с. 122-123).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2016 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення було також залишено без задоволення (т.1, а.с. 225).

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 а також ОСОБА_4 ставлять питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на те, що рішення суду було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Іпотечними договорами передбачено, що у разі порушення кредитних зобов'язань боржником, суд може визнати за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на іпотечне майно.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд звернути стягнення на предмети іпотеки, шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно.

З цих підстав, доводи апелянтів про те, що позивачем вимоги щодо визнання права власності на іпотечне майно не заявлялись, є безпідставними і спростовуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи питання про те, чи мав право суд задовольняти вищевказані позовні вимоги, колегія суддів виходить із наступного.

Так, вищезазначені Іпотечні договори не містять жодних застережень про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем його у власність за судовим рішенням.

У зв'язку з цим, суд був позбавлений можливості визнати за позивачем право власності на іпотечне майно.

Саме таких правових позицій дотримується Верховний Суд України в листі щодо аналізу судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна від 01.02.2015 року, та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 39 постанови Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Так, згідно вказаних правових позицій, якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Разом з тим, за відсутності встановлення в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, суди мають відмовляти у задоволенні подібних позовів.

Крім того, у відповідності до ч. 3 ст. 37 Закону України № 898-ІУ «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього.

Однак, в порушення вищезазначених вимог законодавства України, суд передав право власності на предмети іпотеки без визначення його вартості на момент такого набуття суб'єктом оціночної діяльності, вказавши в резолютивній частині рішення суду, що ціну встановлено на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

Також судом не було враховано, що у відповідності до заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси 26 грудня 2014 року та рішення того ж суду від 19 серпня 2015 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення, та ОСОБА_3 повернуто у власність його майно - квартиру НОМЕР_5 та квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с.95-96, 112-115).

Тобто, вказаними судовими рішеннями було встановлено, що іпотечне майно, яке належало ОСОБА_3, на даний час є житловими приміщеннями.

Однак, судом зазначених обставин не було враховано, та не було з'ясовано, чи підлягає зверненню стягнення на вказане майно, враховуючи дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07 червня 2014 року.

Що ж стосується позовних вимог про звернення стягнення на іпотечне майно, то колегія суддів погоджується з доводами апелянтів про те, що в даному випадку збіг строк позовної давності для задоволення вказаних позовних вимог.

Так, у відповідності до ст.ст. 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік.

Як вбачається з матеріалів справи, строк виконання основного зобов'язання за Кредитним договором настав 03 червня 2009 року, оскільки саме в цей день був здійснений останній платіж боржником ОСОБА_6 в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Такого висновку колегія суддів дійшла виходячи з п. 4.5 Кредитного договору, згідно якого у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.8 (сплата процентів), п. 3.3.9 (своєчасна та в належному стані сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Таким чином, право звернення до суду з позовом для захисту своїх прав виникло у ПАТ «Укрсоцбанк» 03 серпня 2009 року.

Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 29.10.2014 року, то ним пропущений як спеціальний строк, так і загальний трирічний строк позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на іпотечне майно.

Що стосується того, що застосування строку позовної давності можливе судом лише за заявою сторони, зробленою до винесення ним рішення, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, судом було ухвалено заочне рішення, при цьому ні відповідач ОСОБА_3, ні відповідач ОСОБА_4 не були належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, у якому було ухвалено заочне рішення (т.1, а.с.55-56,58-59, 62-63), що у відповідності до ч. 1 ст. 224 ЦПК України виключає ухвалення у справі заочного рішення.

Крім того, вказані обставини позбавили відповідача ОСОБА_3 надати суду заяву про застосування строку позовної давності до ухвалення заочного рішення.

У разі, якщо відповідач подав заяву про скасування заочного рішення, заявивши при цьому про застосування строку позовної давності, то на думку колегії суддів зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності, оскільки він не був належним чином повідомленим про час і місце судових засідань до ухвалення заочного рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із заявами про скасування заочного рішення, відповідач ОСОБА_3, рівно як і відповідач ОСОБА_4 надали суду заяви про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності (т.1, а.с.89, 190).

Згідно ч.1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

В зазначеній справі, суд першої інстанції, в порушення вимог ч 1. ст. 224 ЦПК України ухвалив заочне рішення без належного повідомлення відповідачів про день та час розгляду справи, чим порушив їх права, а саме статтю 6 § 1 Конвенції та позбавив можливості подати заяву про застосування строків позовної давності.

З цих підстав, при розгляді заяв про скасування заочного рішення, суд мав розглянути заяви відповідачів про застосування строку позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів з метою доступу відповідачів до суду, вважає за необхідне застосувати положення ст. 267 ЦК України та за заявою відповідачів застосувати строк позовної давності до вимог позивача про звернення стягнення на іпотечне майно.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг надали суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень позовних вимог та доводів апеляційних скарг.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційних скарг його повністю спростовують, оскільки при ухваленні рішення, суд неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.4 ст.НОМЕР_4 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про звернення стягнення заборгованості на іпотечне майно слід відмовити у повному обсязі.

При цьому, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки - через пропуск строку позовної давності, а про стягнення заборгованості шляхом визнання права власності на іпотечне майно - за їх безпідставністю.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення заборгованості на іпотечне майно, не підлягають також задоволенню позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про виселення всіх фізичних і юридичних осіб із приміщень, які були предметом іпотеки.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд відмовив у задоволенні позову, в частині виселення всіх фізичних і юридичних осіб із приміщень, які були предметом іпотеки, однак в резолютивній частині рішення суд вказав про виселення без надання іншого жилого приміщення всіх фізичних і юридичних осіб, що зареєстровані та/або проживають чи проводять господарську діяльність у нежилому приміщенні № НОМЕР_1, загальною площею 47 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Літературна,12.

Зазначені обставини додатково свідчать про незаконність ухваленого судового рішення, яке оскаржується в апеляційному порядку.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, колегія суддів виходить із вимог, передбачених ст. 88 ЦПК України, у зв'язку з цим вважає за необхідне стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь державного бюджету України судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4019,40 грн., оскільки апелянт ОСОБА_3 був звільнений від спати судового збору при подачі апеляційної скарги, як інвалід 2-ї групи (т.1, а.с. 107).

Також колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 4295 грн., із яких: сплачені нею при подачі заяви про перегляд заочного рішення в сумі 275,60 грн., та за подачу апеляційної скарги на рішення суду у сумі 4019,40 грн. (т.1, а.с.215, т.2, а.с.46).

Керуючись ст.ст. 88, 303, НОМЕР_2, п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. НОМЕР_4, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, а також ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки, третя особа: ОСОБА_6, відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь державного бюджету України судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4019,40 грн. (чотири тисячі дев'ятнадцять гривень сорок копійок), за наступними реквізитами:

Отримувач: УК у м.Одесі/Малиновськ.р-н/22030101, код ЄДРПОУ 38016923, р/р 31214206780007, МФО 828011, Банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, призначення платежу: Судовий збір, Код 02892913, пункт 1.8 КБК 22030001.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 4295 грн. (чотири тисячі двісті дев'яносто п'ять гривень).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко