Рішення № 5809446, 17.04.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" квітня 2009 р.Справа № 16/21-09-745 Господарський суд Одеської області

У складі колегії суддів:

головуючого - Желєзної С.П.

судді - Петрова В.С.

судді - Торчинської Л.О.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 05.02.2009р.;

Від фізичної особи підприємця ОСОБА_3: ОСОБА_3 (паспорт серіїї НОМЕР_1, виданий Суворовським РВ УМВС України в Одеській області 13.12.1996р.); ОСОБА_4 за довіреністю б/н від 03.03.2009р.;

Від Одеської міської ради: не зявився;

Від товариства з обмеженою відповідальністю „Ринок „Північний”: Савицька О.М. за довіреністю № 1/02 від 02.01.2009р.;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно зі ст. 77 ГПК України справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_7 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю „Ринок „Північний” до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про звільнення торгового місця та стягнення 58212,00 грн., а також за зустрічним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом Одеської міської ради до фізичної особи підприємця ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю „Ринок „Північний” про визнання недійсними договорів, зобовязання повернути кошти, а також зобовязання укласти договір, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_7 (далі по тексту ПП ОСОБА_7) звернулася до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту ПП ОСОБА_3) про зобовязання відповідача звільнити торгівельне місце №И-1, обладнане тимчасовою нестаціонарною спорудою (павільйоном) загальною площею 45,0 кв.м., розташоване на території товариства з обмеженою відповідальністю „Ринок Північний” (далі по тексту ТОВ „Ринок Північний”) за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 114/2 шляхом демонтажу тимчасової нестаціонарної споруди павільйону, а також з вимогами про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 19.404 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує закінченням строку дії укладеного між сторонами по справі договору оренди, відмовою відповідача від продовження строку дії договору оренди та здійсненням торгівельної діяльності на торгівельному місці №И-1 після закінчення терміну договору та відмовою ПП ОСОБА_3 у добровільному порядку повернути обєкт оренди орендодавцю.

Ухвалою про порушення провадження у справі, відповідно до позовної заяви до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено ТОВ „Ринок Північний”.

Не погоджуючись з позовними вимогами ПП ОСОБА_3 04.03.2009р. звернулася до господарського суду із зустрічними позовними вимогами до ПП ОСОБА_7, до ТОВ „Ринок Північний” про визнання недійсним договору, укладеного між ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7, про визнання недійсним договору оренди торгівельного місця №И-1, розташованого на території ринку „Північний”, укладеного між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3 01.04.2008р.

Ухвалою голови господарського суду Одеської області було задоволено клопотання відповідача та дана справа була передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Желєзна С.П., судді Петров В.С., Торчинська Л.О.

Ухвалою суду від 10.03.2009р. зустрічна позовна заява ПП ОСОБА_3 була прийнята до розгляду та зустрічні позовні вимоги обєднані з даною справою в одне провадження. Цією же ухвалою в якості іншого відповідача за зустрічним позовом було залучено ТОВ „Ринок Північний”.

16.03.2009р. до суду надійшли уточнення до зустрічної позовної заяви, відповідно до яких ПП ОСОБА_3 просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір від 01.04.2008р., укладений між ТОВ „Ринок Північний” та ПП „ОСОБА_7, яким їй надано право здавати в оренду торгівельні місця ринку „Північний”; визнати недійсним з моменту укладення договір від 01.01.2009р., укладений між ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7, яким їй надано право здавати в оренду торгівельні місця ринку „Північний”; визнати недійсним з моменту укладення договір оренди від 01.04.2008р., укладений між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3; зобовязати ПП ОСОБА_7 повернути ПП ОСОБА_3 отримані нею кошти як орендну плату згідно договору оренди від 01.04.2008р. у сумі, еквівалентній 11340 доларів США в гривні за курсом Національного банку України на день повернення; зобовязати ТОВ „Ринок Північний” укласти прямий договір про надання послуг та бронювання торгівельного місця №И-1 з ПП ОСОБА_3 з платою за послуги згідно затверджених тарифів на товаристві з обмеженою відповідальністю „Ринок Північний”.

У судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій розташований ринок „Північний”.

Ухвалою суду від 19.03.2009р. клопотання представника ПП ОСОБА_3 було задоволено та Одеську міську раду залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У судовому засіданні 19.03.2009р. колегією суддів також було розглянуто декілька клопотань представників ПП ОСОБА_3, а саме:

- клопотання про витребування документів у ПП ОСОБА_7 підтверджуючих її право на укладання договорів оренди майна, яке було вирішено у судовому засіданні шляхом надання представником позивача свідоцтва про сплату єдиного податку, в якому визначені види діяльності ПП ОСОБА_7 (а.с.106);

- клопотання про витребування у ТОВ „Ринок Північний” тарифів на послуги ринку та калькуляцію орендних платежів було задоволено частково в частині надання суду тарифів на послуги ринку, які були надані представником ТОВ „Ринок Північний” у судовому засіданні;

- клопотання про надання ТОВ „Ринок Північний” правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій ринок розташований було задоволено та представником ТОВ „Ринок Північний” було надано суду рішення Одеської міської ради №3566-V від 09.10.2008р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ТОВ „Ринок Північний” в оренду земельної ділянки площею 3,3041га за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 114/2 для експлуатації та обслуговування торгівельного ринку. При цьому, представником ТОВ „Ринок Північний” було повідомлено про знаходження договору оренди земельної ділянки в Одеській міській раді на підписанні;

- клопотання про витребування у ПП ОСОБА_7 книги доходів та витрат було судом відхилено як необґрунтоване, та таке, що не має відношення для вирішення даного спору по суті з огляду на те, що обсяг доходів та витрат, рух грошових коштів, у звязку із здійсненням ПП ОСОБА_7 підприємницької діяльності взагалі не стосується предмету спору по даній справі, який виник на підставі укладених між сторонами договірних відносин;

- клопотання про виклик у судове засідання особисто ПП ОСОБА_7 було також судом відхилено з огляду на відсутність питань, на які не може відповісти представник зазначеної особи.

У судовому засіданні 07.04.2009р. представником позивача були надані уточнення до позовної заяви, відповідно до яких ПП ОСОБА_7 просить суд зобовязати ПП ОСОБА_3 звільнити торгівельне місце №И-1, обладнане тимчасовою нестаціонарною спорудою (павільйоном) загальною площею 45,0 кв.м., розташоване на території ТОВ „Ринок Північний” за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 114/2 шляхом демонтажу тимчасової нестаціонарної споруди павільйону, а також стягнути з ПП ОСОБА_3 неустойку у розмірі 58.212,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Вищенаведені редакції позовних вимог ПП ОСОБА_7 та зустрічних вимог ПП ОСОБА_3 є остаточною, у звязку з чим, відповідно до ст. 22 ГПК України, приймаються господарським судом для розгляду по суті викладених в них вимог.

Одеською міською радою правова позиція з приводу заявлених в межах провадження по даній справі як позовних вимог так і зустрічних позовних вимог висловлена не була.

Відповідач повністю заперечував проти заявлених до нього позовних вимог, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, та наполягав на задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.04.2008р. між фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 (Орендодавець) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) було укладено договір оренди, відповідно до умов п.п.1.1., 1.2., 7.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове (до 30.09.2008р.) користування торгівельне місце №И-1, розташоване на території ТОВ „Ринок Північний” за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 114/2, загальною площею 45 кв.м. Угодою про продовження строку дії договору від 30.09.2008р. термін дії договору оренди від 01.04.2008р. був визначений сторонами до 31.12.2008р. Угода про продовження дії договору оренди на новий термін сторонами підписана не була, при цьому, з урахуванням умов п.7.1. договору від 01.04.2008р., якими передбачено, що строк дії договору може бути продовжений лише у разі підписання сторонами додаткового погодження, суд доходить висновку, що договір припинив свою дію з 01.01.2009р.

Посилаючись на припинення між сторонами договірних відносин предметом яких була оренда торгівельного місця №И-1, та відмову відповідача у добровільному порядку звільнити зазначене торгівельне місце, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про звільнення торгівельного місця №И-1, обладнане тимчасовою нестаціонарною спорудою (павільйоном) загальною площею 45,0 кв.м., розташованого на території ТОВ „Ринок Північний” за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 114/2 шляхом демонтажу тимчасової нестаціонарної споруди павільйону, та стягнення відповідно до приписів ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України неустойки за невиконання обовязку щодо повернення речі у розмірі 58.212,00 грн.

Враховуючи, що відповідачем в межах провадження по даній справі були заявлені зустрічні позовні вимоги, відповідно до яких, в тому числі, ПП ОСОБА_3 ставиться питання щодо визнання недійсним з моменту укладення договору від 01.04.2008р., укладеного між ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7, яким їй надано право здавати в оренду торгівельні місця ринку „Північний”; визнання недійсним з моменту укладення договору від 01.01.2009р., укладеного між ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7, яким їй надано право здавати в оренду торгівельні місця ринку „Північний”; визнання недійсним з моменту укладення договору оренди від 01.04.2008р., укладеного між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3, суд вважає правомірним та доцільним надати насамперед правову оцінку зустрічним вимогам.

Згідно Статуту ТОВ „Ринок Північний”, перереєстрованого Суворовською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради за реєстраційним №26303235Ю0010191 від 01.09.2003р. з послідуючими змінами, внесеними у 2005 році, останнє створено шляхом перетворення ПП „Будкомплект”, зареєстрованого у 1997 році та є його повним правонаступником. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ „Ринок Північний” щорічно отримуються дозволи на розміщення обєкта торгівлі та сфери послуг, в яких основним видом обєкта визначено ринок. В будь-якому разі учасниками процесу сумніви щодо наявності у ТОВ „Ринок Північний” права здійснювати свою господарську діяльність у вигляді організації функціонування ринку не висувалося.

Однак, при цьому, одним із основних доводів відповідача висувалися твердження про відсутність у ТОВ „Ринок Північний” права на укладання договорів оренди торгівельних місць, так як у останнього відсутнє оформлене право на оренду земельної ділянки.

Незважаючи на відсутність по тексту зустрічної позовної заяви в уточненій редакції чітко сформульованої правової позиції з приводу заявлених зустрічних вимог та посилання на цілу низку законодавчих норм, які крім іншого не передбачають однакового застосування, з урахуванням пояснень, які надавалися представниками ПП ОСОБА_3 у судових засіданнях, суд вважає за необхідне виділити основні моменти на яких базуються зустрічні вимоги, та зупинитися на оцінці окремо кожній з них.

Так, за переконанням суду, що власно не заперечується безпосередньо учасниками процесу, самий по собі спір між сторонами виник в результаті неузгодження розміру орендної плати за торгівельне місце, а основним доводом на підтвердження неправомірних дій ринку відповідачем висуваються твердження про відсутність у ТОВ „Ринок Північний” правовстановлюючих документів на земельну ділянку, та, як наслідок, на думку відповідача, відсутність права на укладання договорів оренди.

З цього приводу суд вважає за необхідне окремо зупинитися на правових нормах, якими врегульовані питання землекористування.

Дійсно, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Однак, Одеською міською радою 09.10.2008р. було прийнято рішення за №3566-V „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ТОВ „Ринок Північний” в оренду земельної ділянки площею 3,3041 га за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 114/2 для експлуатації та обслуговування ринку”, яким ТОВ „Ринок Північний” було надано земельну ділянку площею 3,3041 га за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 114/2 у довгострокову оренду терміном на 15 років для експлуатації та обслуговування ринку та затверджено договір оренди земельної ділянки.

За повідомленням представника ТОВ „Ринок Північний” договір оренди земельної ділянки не підписується з боку Одеської міської ради без надання відповідних пояснень. Даний факт представником Одеської міської ради не спростовувався. При цьому, представником Одеської міської ради були надані пояснення щодо не підписання даного договору до закінчення роботи комісії, яка була створена Одеською міською радою для вивчення спірних питань, які виникли між адміністрацією ринка „Північний” та підприємцями, які здійснюють свою господарську діяльність на території ринку. Крім того, представником Одеської міської ради заявлялося клопотання про зупинення або відкладення провадження по справі до закінчення роботи зазначеної комісії. Дане клопотання було судом відхилено з огляду на відсутність будь-яких правових підстав для його задоволення. При цьому, слід зазначити, що жодного документу на підтвердження взагалі створення будь-якої комісії суду надано не було.

Якщо прийняти до уваги правову позицію відповідача з цього питання, то фактично можливо припустити в даному випадку самовільне використання земельної ділянки з боку ТОВ „Ринок Північний”. Дані питання врегульовані приписами ст. 212 Земельного кодексу України, відповідно до якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Слід зазначити, що Одеська міська рада як власник земельної ділянки, на якій розташований ринок Північний до судових органів з даними вимогами не зверталася.

Статтею 1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 року N 963-IV визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

В свою чергу, у листі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Державного комітету України по земельних ресурсах „Щодо надання роз'яснень” N 6-8-549/328 від 12.04.2006р. надано розяснення терміну „самовільно зайняті земельні ділянки”. Так, Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Державного комітету України по земельних ресурсах зазначено, що досить часто громадяни та юридичні особи приступають до використання земельної ділянки на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності тощо, тобто - до моменту виникнення права власності чи права користування нею (до оформлення державного акта на право власності, на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди). Однак їх дії не можна кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки, відповідальність за яке передбачена статтею 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - Кодекс).

Наведена позиція була підтверджена і листом Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Державного комітету України по земельних ресурсах „Щодо надання роз'яснень” N 6-11-1263/х164 від 11.12.2006 р., у змісті якого зазначено наступне. Досить часто громадяни та юридичні особи, яким земельні ділянки надані у власність чи користування рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, приступають до їх використання до виникнення права власності чи права користування ними (до оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку чи постійного користування земельною ділянкою, договору оренди земельної ділянки). У цьому випадку має місце використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів, а не їх самовільне зайняття. Тобто, відповідна особа набула право на земельну ділянку в установленому законодавством порядку і її дії не можна кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки.

Більш того, волевиявлення територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради щодо передачі в оренду ТОВ „Ринок Північний” земельної ділянки та прийняття з цього приводу відповідного рішення є безперечним фактом використання земельної ділянки з боку ТОВ „Ринок Північний” на законних підставах. Наведена правова позиція суду з цього питання підтверджується також п.4 оглядового листа Вищого господарського суду України від 30.11.2007р. за №01-8/918 яким наявність прийнятого органом місцевого самоврядування рішення з приводу надання земельної ділянки в оренду розцінюється і як підстава для подальшого укладання договору оренди і як акт, який є основопологаючим для використання земельної ділянки.

Крім того, слід зазначити, що питання щодо виділення даної земельної ділянки для організації ринку було вирішено ще у 1976 році рішенням Одеського обласного управління сільського господарства Міністерства сільського господарства за №3011-119 від 10.02.1976р. (т.1 а.с.61). В подальшому, органами місцевої влади та самоврядування неодноразово вирішувалися питання з цього приводу. Наведене дозволяє суду зробити висновок, що рішення Одеської міської ради 09.10.2008р. за №3566-V „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ТОВ „Ринок Північний” в оренду земельної ділянки площею 3,3041 га за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 114/2 для експлуатації та обслуговування ринку”, не є першим та єдиним документом, яким встановлені правові підстави для розміщення та експлуатації ринку на даній території.

Більш того, за переконанням суду, відповідачем підміняються поняття торгівельного місця та земельної ділянки, які, в свою чергу, і регулюються різними нормами діючого законодавства і мають різну юридичну природу виникнення та форми існування.

Підсумовуючи вищенаведений правовий аналіз питання законності використання ТОВ „Ринок Північний” земельної ділянки, суд зазначає, що: по-перше: у ТОВ „Ринок Північний” є всі законні підстави для використання земельної ділянки, на якій розташований ринок; по-друге: підприємці та інші субєкти господарювання здійснюють свою діяльність на території ринку шляхом отримання в оренду торгівельних місць, а ні земельної ділянки, що взагалі не передбачено діючим законодавством, яким врегульовані питання здійснення торгівлі на ринках; по-третє: претензії щодо законності або незаконності використання земельної ділянки можуть висувати лише власник земельної ділянки або законний землекористувач, при цьому, ПП ОСОБА_3 ніяким чином не є ані власником ані законним землекористувачем, що, в свою чергу, свідчить про незаконність висуваємих нею доводів взагалі як субєкта, якому це право не надано законом.

01.04.2008р. між ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7 був укладений договір, предметом якого є надання можливостей, створення умов для проведення робіт та надання послуг і безпосередньо проведення робіт та надання послуг у сфері торгівлі для отримання взаємної вигоди. Участь сторін договору може виражатися в наданні грошових коштів, майна, приміщень, різних прав користування, надання необхідних послуг, певних пільг, обопільному обміні інформацією та інше. На виконання умов п.2 цього договору Товариство зобовязалося надати ПП ОСОБА_7 право здавати в оренду 36 торгівельних місць, обладнаних тимчасовими нестаціонарними спорудами (павільйонами), загальною площею 278,15 кв.м. та надати підприємцю право укладати договори оренди від свого імені на умовах на власний розсуд, але з орендною платою згідно затверджених тарифів на підприємстві. Строк дії даного договору обумовлений сторонами до 31.12.2008р.

01.01.2009р. між даними сторонами була укладена аналогічна угода. Додатковими угодами від 01.04.2008р. до договору від 01.04.2008р. та від 01.01.2009р. до договору від 01.01.2009р. ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7 узгодили торгівельні місця, які є предметом даних договорів (т.1 а.с.130-131).

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Загальні принципи господарювання визначені статтею 6 цього Кодексу, якими в тому числі є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом також є загальними засадами цивільного законодавства (ст.3 Цивільного кодексу України).

Реалізуючи наведені принципи загальних засад цивільного законодавства законодавцем також були надані певні права субєктам цивільного обігу, як-то право сторін на укладання договорів, які не передбачені актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства; право врегулювання у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, своїх відносин, які не врегульовані цими актами; право сторін в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року N 57/188/84/105 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22 березня 2002 р. за N 288/6576 ці Правила визначають вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства.

Згідно п.2 даних Правил встановлено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок).

Поняття торгівельного місця надається положеннями п.13 зазначених Правил, яким визначено, що торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.

У разі використання торговельного місця на умовах оренди в продавця повинна бути копія угоди з адміністрацією ринку про оренду, а на умовах суборенди - копія такої угоди із суб'єктом підприємницької діяльності (орендодавцем) (п.16).

Умовами п.п. 18, 19 цих Правил передбачено, що за право займання торговельного місця на ринку справляється ринковий збір у порядку, визначеному законодавством. За окрему плату продавцям можуть надаватися такі послуги: бронювання торговельних місць, прокат торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, санітарного одягу, зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, на складах і в холодильниках, зважування на товарних вагах, розрубка м'яса (рубачами м'яса ринку), утримання торговельного місця в належному стані, інформаційні оголошення рекламного та довідкового характеру, забезпечення місцями в готелях і на автостоянках за наявності їх на ринку, консультації спеціалістів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортні послуги, приймання для подальшого продажу сільгосппродуктів та інших товарів у бюро торгових послуг тощо. Тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.

Наведені приписи Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року N 57/188/84/105, знайшли своє відображення і в Правилах торгівлі на ринках, затверджених рішенням Одеської міської ради від 15.07.2005р. №4221-ІV.

Враховуючий наведений аналіз законодавчих норм, якими врегульовані загальні питання діяльності всіх субєктів цивільного обігу та, в тому числі, субєктів господарювання, суд зазначає, що укладання ТОВ „Ринок Північний” як самостійною юридичною особою та субєктом господарювання будь-яких угод, якщо вони прямо не заборонені законом, не суперечать діючому законодавству.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В свою чергу, згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом п. 4. Розяснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК України. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Наведена позиція Вищого господарського суду України дозволяє суду дійти висновку, що обовязковою умовою для задоволення вимог про визнання договору недійним є встановлення судом факту порушення оспорюваною угодою прав та охоронюваних законом інтересів осіб.

Факт порушення прав особи кореспондується з однозначним порушенням конкретної законодавчої норми, якою особі право надано.

Стверджуючи про порушення своїх прав, у звязку з укладанням між ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7 договорів від 01.04.2008р. та 01.01.2009р. ПП ОСОБА_3 не послалася на жодну законодавчу норму, яка дозволяла б суду встановити конкретні права позивача, які були порушені при укладенні вказаних угод. Доводи ПП ОСОБА_3, що в результаті укладання між відповідачами за зустрічним позовом спірних угод були порушені її права на павільйон, який розташований на торгівельному місці №И-1 та належить їй, чим порушуються її майнові права не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне. По-перше: жодних документів на підтвердження належності павільйону саме ПП ОСОБА_3 останньою суду надано не було. По-друге: як вбачається з пояснень сторін та власно із змісту заявлених ПП ОСОБА_7 вимог, ані ПП ОСОБА_7 ані ТОВ „Ринок Північний” не заявляють претензій на павільйон, розташований на торгівельному місці №И-1, який є тимчасовою спорудою та на демонтажу якого наполягає позивач. По-третє: відповідачем плутаються поняття предмету договорів, укладених між ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7 По тексту даних договорів є посилання на обладнання торгівельних місць павільйонами, що ніяким чином не можна ототожнювати з передачею безпосередньо павільйону як майна. Більш того, суду взагалі не зрозуміло яким чином договір від 01.01.2009р. укладений між ПП ОСОБА_7 та ТОВ „Ринок Північний” стосується прав та інтересів ПП ОСОБА_3 так як з 01.01.2009р. остання не знаходиться в будь-яких відносинах ані з ПП ОСОБА_7 ані з ТОВ „Ринок Північний”.

ТОВ „Ринок Північний” здійснює свою господарську діяльність на ринку на підставі статутних, дозвільних та інших документів, якими ця діяльність регламентована. Часткова передача Товариством своїх повноважень з питань надання в оренду торгівельних місць не суперечить вищенаведеним приписами Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року N 57/188/84/105, та Правил торгівлі на ринках, затверджених рішенням Одеської міської ради від 15.07.2005р. №4221-ІV.

Питання підприємницької діяльності ПП ОСОБА_7 та господарської діяльності ТОВ „Ринок Північний”, яка повязана з договірними відносинами з іншими субєктами господарювання ніяким чином не стосується безпосередньо ПП ОСОБА_3 Перевірку діяльності даних субєктів вправі здійснювати уповноважені на то органи державної влади та місцевого самоврядування в межах встановленої законом компетенції, що, в свою чергу, не надає право ані даним органам ані іншим субєктам господарювання безпосередньо втручатися в діяльність зазначених осіб.

Як зазначалося по тексту рішення вище, розгляд справ про визнання угод недійсними повязаний з необхідністю доведення факту порушення вимог діючого законодавства або встановлення факту порушення оспорюваною угодою прав та охоронюваних законом інтересів осіб з підстав, встановлених законом, що, в свою чергу, є обовязковою умовою для задоволення вимог про визнання договору недійсним.

При цьому, ані жодної законодавчої норми, яка була порушена при укладанні спірних угод, ані норми, недотримання якої призвело до порушення наданих цією законодавчою нормою прав ПП ОСОБА_3 останньою суду доведено не було.

Суд звертає увагу відповідача, що згідно приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. При цьому, ПП ОСОБА_3 не є ані особою, переліченою у статті 1 ГПК України, права та інтереси якої порушені, ані стороною у спірних договорах, що фактично свідчить про неналежність позивача за зустрічним позовом за даними вимогами. Наведена позиція суду підтверджується і матеріалами судової практики, в тому числі ухвалою Верховного Суду Української РСР від 25.06.1975р.

Підсумовуючи наведене, суд оцінює зустрічні позовні вимоги ПП ОСОБА_3 в частині визнання недійсним з моменту укладення договору від 01.04.2008р., укладеного між ТОВ „Ринок Північний” та ПП „ОСОБА_7, яким їй надано право здавати в оренду торгівельні місця ринку „Північний”; визнання недійсним з моменту укладення договору від 01.01.2009р., укладеного між ТОВ „Ринок Північний” та ПП ОСОБА_7, яким їй надано право здавати в оренду торгівельні місця ринку „Північний” необґрунтованими, недоведеним та такими, що не базуються на законних підставах, у звязку з чим, у задоволенні зустрічного позову в ціій частині слід відмовити.

Розглянувши зустрічні позовні вимоги ПП ОСОБА_3 в частині визнання недійсним з моменту укладення договору оренди від 01.04.2008р., укладеного між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3 та про зобовязання ПП ОСОБА_7 повернути ПП ОСОБА_3 отримані нею кошти як орендну плату згідно договору оренди від 01.04.2008р. у сумі, еквівалентній 11340 доларів США в гривні за курсом Національного банку України на день повернення, суд зазначає наступне.

01.04.2008р. між фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 (Орендодавець) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) було укладено договір оренди, відповідно до умов п.п.1.1., 1.2., 7.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове (до 30.09.2008р.) користування торгівельне місце №И-1, розташоване на території ТОВ „Ринок Північний” за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 114/2, загальною площею 45 кв.м. Угодою про продовження строку дії договору від 30.09.2008р. термін дії договору оренди від 01.04.2008р. був визначений сторонами до 31.12.2008р. Угода про продовження дії договору оренди на новий термін сторонами підписана не була, при цьому, з урахуванням умов п.7.1. договору від 01.04.2008р., якими передбачено, що строк дії договору може бути продовжений лише у разі підписання сторонами додаткового погодження, суд доходить висновку, що договір припинив свою дію з 01.01.2009р.

Як зазначалося по тексту рішення вище єдиним та основним моментом із-за якого виникли суперечки між сторонами є питання розміру орендної плати, обумовленої даним договором.

Поняття договору надається статтею 626 Цивільного кодексу України та передбачає собою домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно статті 627 цього Кодексу відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Згідно статті 632 цього Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Всі доводи відповідача з приводу неправомірного визначення у договорі орендної плати не можуть бути прийняти судом до уваги з огляду як на зміст наведених вище норм цивільного законодавства, якими встановлені принципи свободи договору та вільного волевиявлення сторін з усіх питань при укладанні договору так і на факт укладання між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3 договору від 01.04.2008р., що свідчить про домовленість сторін по всім істотним умовам, а також з огляду на факт виконання цього договору у повному обсязі. Встановлення умовами договору, на думку відповідача неправомірного розрахунку орендної плати не може бути підставою для визнання договору недійсним, так як дане питання віднесено законодавцем до прав учасників договірних відносин самостійно визначатися з ціною договору. При цьому, передбачена спірним договором оплата ринкового збору ніяким чином не повинна ототожнюватися з платежами за оренду торгівельного місця, так як дані платежі мають зовсім різну як правову природу виникнення так і підстави для їх нарахування. Ринковий збір повинен сплачуватися за ставками, встановленими органами місцевого самоврядування відповідно до Правил торгівлі на ринках, що, власне і здійснювалося сторонами.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, якою врегульовані питання істотних умов, передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Враховуючи, що всі умови договору були узгоджені сторонами при підписанні, розмір орендних платежів в односторонньому порядку з боку ПП ОСОБА_7 не змінювався, договір виконувався сторонами та припинив свою дію через закінчення строку, на якій його було укладено, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову в цій частині вимог.

Крім того, предмет спору в даній частині вимог дозволяє суду знов звернутися до наведеного вище по тексту рішення правового аналізу законодавчих та інших нормативних актів, якими врегульовані питання визнання угод недійсними. Як зазначалося вище, розгляд справ про визнання угод недійсними повязаний з необхідністю доведення факту порушення вимог діючого законодавства або встановлення факту порушення оспорюваною угодою прав та охоронюваних законом інтересів осіб з підстав, встановлених законом, що, в свою чергу, є обовязковою умовою для задоволення вимог про визнання договору недійним.

При цьому, ані жодної законодавчої норми, яка була порушена при укладанні договору оренди між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3, ані норми, недотримання або порушення якої призвело до порушення прав ПП ОСОБА_3 останньою суду доведено не було.

Підсумовуючи наведене, суд оцінює зустрічні позовні вимоги ПП ОСОБА_3 в частині визнання недійсним з моменту укладення договору оренди від 01.04.2008р., укладеного між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3 необґрунтованими, недоведеним та такими, що не базуються на законних підставах, у звязку з чим, у задоволенні зустрічного позову в цій частині слід відмовити.

Не підлягає задоволенню і зустрічний позов в частині вимог про зобовязання ПП ОСОБА_7 повернути ПП ОСОБА_3 отримані нею кошти як орендну плату згідно договору оренди від 01.04.2008р. у сумі, еквівалентній 11340 доларів США в гривні за курсом Національного банку України на день повернення. Дана вимога є за своєю сутністю похідною від вимоги про визнання договору оренди від 01.04.2008р. недійсним. За результатами розгляду вимог в частині вимог про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди від 01.04.2008р., укладеного між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3 суд доходить висновку про необґрунтованість та безпідставність даної вимоги, у звязку з чим, не підлягає задовленню і вимога про повернення грошових коштів. При цьому, суду не вбачається за доцільне надавати правову оцінку як розміру заявленої до повернення суми та і правових підстав її нарахування з огляду на вищенаведені висновки суду.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу ПП ОСОБА_3 на тому факті, що по тексту зустрічного позову нею ставиться питання про повернення всім учасникам недійсної угоди всього отриманого за угодою, в той час як в прохальній частині позову останньою ставиться питання про фактичне застосування односторонньої реституції. В процесі розгляду справи представники ПП ОСОБА_3 з цього приводу будь-яких пояснень та міркувань суду не довели.

Розглянувши останню вимогу ПП ОСОБА_3 про зобовязання ТОВ „Ринок Північний” укласти прямий договір про надання послуг та бронювання торгового місця №И-1 з ПП ОСОБА_3 з платою за послуги згідно затверджених тарифів на товаристві з обмеженою відповідальністю „Ринок Північний”, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 187 Господраського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

При цьому, згідно приписів ст.ст.181, 183-185 Господарського кодексу України, дотримання сторонами загального порядку укладення господарських договорів є обовязковим.

Відповідно до ч.2 ст.649 Цивільного кодексу України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Суди повинні враховувати припис пункту 1 статті 638 ЦК, де визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому волевиявлення учасника правочину згідно частини 3 статті 203 ЦК України має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до пункту 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пунктом 1 статті 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. За приписом статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття повинна бути повною і безумовною.

Способи захисту судом цивільних права та інтересів у тому числі субєктів господарювання, визначені статтею 16 Цивільного кодексу України, та статтею 20 Господарського кодексу України.

Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України від 16.01.2003р.).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес у передбачений статтею 16 ЦК України спосіб або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України також передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, встановленим даною законодавчою нормою та іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Як було встановлено в процесі розгляду справи, зазначений вище приведеними законодавчими нормами порядок укладання договорів ПП ОСОБА_3 дотриманий не був. Більш того, ПП ОСОБА_3 не вчинила жодної, передбаченої Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України дії для укладення прямого договору про надання послуг та бронювання торгового місця №И-1 з ТОВ „Ринок Північний”, навіть, не зробила пропозиції укласти договір в порядку, передбаченому ст. 641 ЦК України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що недотримання ПП ОСОБА_3 вимог, встановлених ст.ст. 181, 183-185 Господарського кодексу України, ст.ст. 638-649 Цивільного кодексу України порядку укладання договорів тягне за собою необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову і в цій частині вимог.

Підсумовуючи все вищенаведене та звертаючись до приписів ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України, суд зазначає, що всі вимоги ПП ОСОБА_3 обґрунтовані фактично єдиною підставою неправомірним розрахунком орендної плати, визначеної у договорі оренди від 01.04.2008р. та запропонованої в угоді про пролонгацію договору від 02.01.2009р., при цьому, відповідачем неправильно обраний спосіб захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів так як розмір орендних платежів або будь-яких інших платежів, які відбувалися між учасниками процесу, не є предметом спору по даній справі.

Враховуючи приписи вищенаведених норм законодавства, суд доходить висновку, що обраний спосіб захисту права ПП ОСОБА_3 не відповідає тим порушенням, які на її думку були допущені з боку відповідачів за зустрічним позовом.

Правова позиція суду з цього питання підтверджується і матеріалами судової практики, а саме: Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2005р. N 11/391-04, Постановою Верховного Суду України від 19.08.2008р. по справі № 24/219, Постановою Вищого господарського суду України від 20.03.2008р. N 10/180, Узагальненнями Верхового Суду України „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 24.11.2008р.

Розглянувши позовні вимоги ПП ОСОБА_7, суд зазначає наступне.

01.04.2008р. між ПП ОСОБА_7 (Орендодавець) та ПП ОСОБА_3 (Орендар) було укладено договір оренди, відповідно до умов п.п.1.1 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне володіння та користування торгове місце № И-1, розташоване на території ТОВ „Ринок „Північний” за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 114/2. При цьому, у відповідності до п. 7.1 договору оренди від 01.04.2008р. сторонами було обумовлено, що строк дії цього договору складає шість місяців з моменту його підписання, тобто до 30.09.2008р. Строк дії договору може бути продовжений тільки у випадку підписання сторонами додаткового погодження.

30.09.2009р. між ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_3 було укладено погодження до вказаного вище договору оренди, яким було продовжено строк дії цієї угоди до 31.12.2008р.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2009р. ПП ОСОБА_7 було запропоновано ПП ОСОБА_3 підписати угоду до договору оренди від 01.04.2008р. про продовження строку дії договору на два місяця, однак відповідач відмовився від підписання з посиланням на незгоду з розрахунком орендної плати (т.1 а.с.15). Враховуючи відмову Орендаря від продовження договору на новий строк, 14.01.2009р. позивач звернувся до ПП ОСОБА_3 з повідомленням про необхідність звільнення торгівельного місця, у звязку з закінченням строку дії договору оренди від 01.04.2008р., що в свою чергу, свідчить про відсутність у Орендодавця наміру щодо продовження його дії на новий строк. Крім того, ПП ОСОБА_7 було направлено ПП ОСОБА_3 телеграму про відсутність у Орендодавця наміру щодо продовження договору оренди від 01.04.2008р. на новий строк, у звязку з чим Орендодавцем було запропоновано відповідачу негайно звільнити займане відповідачем торгівельне місце. При цьому, зазначене повідомлення було отримане Орендарем 05.02.2009р. про що свідчить відмітка на тексті телеграми (міститься в матеріалах справи). Крім того, листом відповідача було втретє повідомлено про необхідність повернення Орендодавцю майна, у звязку із закінченням строку дії договору оренди від 01.04.2008р.

Враховуючи небажання Орендодавця продовжувати строк дії договору оренди, про що відповідача було повідомлено у встановлений законом строк, а також відмову ПП ОСОБА_3 від підписання угоди про пролонгацію договору оренди, суд, керуючись ст. 764 ЦК України, ч. 2 ст. 291 ГК України, а також положеннями п. 7.1 договору оренди від 01.04.2008р., доходить висновку про припинення дії з 01.01.2009р. договору оренди від 01.04.2008р. у звязку з закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 3.1.13 договору оренди від 01.04.2008р. Орендодавцем було прийняте на себе зобовязання у випадку припинення цього договору, звільнити торгівельне місце шляхом передачі павільйону Орендодавцю не пізніше пяти робочих днів з дня припинення договору.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 509 ЦК України від 16.01.2003р. №435-ІV зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобовязання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Але, в порушення умов п. 3.1.13 договору оренди від 01.04.2008р, вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, після закінчення 31.12.2008р. строку дії вказаного договору відповідачем зобовязань з передачі Орендодавцю торгівельного місця за відповідним актом приймання-передачі виконано не було.

У відповідності до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання. Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З огляду на викладене, за неналежне виконання ПП ОСОБА_3 прийнятих на себе зобовязань з повернення обєкту оренди після припинення строку дії договору оренди від 01.04.2008р. Орендодавцем було нараховано за період з січня 2009р. по березень 2009р. неустойку в сумі 58212,00 грн.

Таким чином, посилаючись на порушення ПП ОСОБА_3 умов договору оренди від 01.04.2008р. та положень чинного цивільного законодавства України, ПП ОСОБА_7 звернувся до господарського суду Одеської області з даними позовними вимогами.

В свою чергу, положеннями ч. 4 ст. 291 ГК України та вимогами ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги ті обставини, що умовами п. 3.1.13 договору оренди від 01.04.2008р. сторонами по даному договору був обумовлений обовязок Орендаря повернути обєкт оренди після закінчення строку дії договору оренди, суд доходить висновку, що починаючи з наступного дня після закінчення строку оренди, ПП ОСОБА_3 самовільно без правових підстав займає торгівельне місце, розташоване на території ТОВ „Ринок „Північний” за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 114/2. При цьому, суд звертає увагу позивача на некоректність деяких положень договору, наприклад, п.3.1.13., п.3.1.11. так як предметом договору оренди від 01.04.2008р. було торгівельне місце, а не павільйон, на якій, як було встановлено в процесі вирішення спору ані позивач ані ТОВ „Ринок Північний” не претендують.

З огляду на викладене, керуючись вищенаведеними положеннями чинного законодавства України, суд доходить висновку щодо правомірності, обґрунтованості позовних вимог ПП ОСОБА_7 про зобовязання відповідача звільнити торгове місце № И-1, обладнане тимчасовою нестаціонарною спорудою (павільйоном) загальною площею 45,0 кв.м., розташоване на території ТОВ „Ринок „Північний” за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 114/2 шляхом демонтажу тимчасової нестаціонарної споруди - павільйону.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 58212,00 грн., суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступному.

У відповідності до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання. Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При цьому, за умовами п. 2.1 вказаного договору розмір орендної плати був визначений сторонами у сумі 28 доларів США за 1 кв.м. на місяць.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги факт неналежного виконання ПП ОСОБА_3 прийнятих на себе зобовязань з повернення обєкту оренди після припинення строку дії договору оренди від 01.04.2008р., суд доходить висновку про наявність підстав для застосування наведених приписів ст. 785 ЦК України та правомірності нарахування позивачем за період з січня 2008р. по березень 2009р. неустойки в сумі 58212,00 грн.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з положеннями п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи значний розмір неустойки, заявленої позивачем до стягнення, інфляційні процеси, які відбуваються в країні, а також приймаючи до уваги, що відповідачем по справі є фізична особа підприємець, суд, керуючись приписами ч.1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за правомірне зменшити суму заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій з 58212,00 грн. до 29106,00 грн.

Підсумовуючи все вищевказане, суд вважає за правомірне позов ПП ОСОБА_7 задовольнити в частині вимог про зобовязання ПП ОСОБА_3 звільнити торгівельне місце № И-1, обладнане тимчасовою нестаціонарною спорудою (павільйоном) загальною площею 45 кв.м., розташоване на території товариства з обмеженою відповідальністю „Ринок „Північний” за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 114/2 шляхом демонтажу тимчасової нестаціонарної споруди павільйону, позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 58212 грн. задовольнити частково в сумі 29106,00 грн., в свою чергу, у задоволенні зустрічного позову ПП ОСОБА_3 слід відмовити повністю.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 16, 203, 215, 509, 525, 526, 610, 611, 628, 629, 632, 638-649, 764,785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 20, 180, 181, 183-185, 187, 233, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 125, 212 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Зобовязати фізичну особу підприємця ОСОБА_3 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2/ звільнити торгівельне місце № И-1, обладнане тимчасовою нестаціонарною спорудою (павільйоном) загальною площею 45 кв.м., розташоване на території товариства з обмеженою відповідальністю „Ринок „Північний” за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 114/2 шляхом демонтажу тимчасової нестаціонарної споруди павільйону.

Наказ видати.

3.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2/ на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_7 /АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3/ неустойку у розмірі 29106 грн. 00 коп. / двадцять девять тисяч сто шість грн. 00 коп./; 667 грн. 12 коп. / шістсот шістдесят сім грн. 12 коп./ держмита; 118 грн. 00 коп. / сто вісімнадцять грн. 00 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу.

Наказ видати.

4.У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення підписано 27.04.2009р.

Головуючий суддя Желєзна С.П.