Рішення № 58094039, 26.05.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3110/16-ц

н\п 2/490/1843/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(резолютивна частина)

26 травня 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Подзігун Г. В.

при секретарі - Константиновському О. Г.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідачів - Корзун Л. В.,

Кугут Н. Я.,

Заболотної І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Миколаївської області, третя особа - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та покладення зобов'язання вчинити певні дії.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Повернути ОСОБА_5 надміру сплачений судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп., який сплачено відповідно до квитанції № 135 від 05.04.2016 року на ім'я ОСОБА_5 в Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ Г. В. ПОДЗІГУН

Справа № 490/3110/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Подзігун Г. В.

при секретарі - Константиновському О. Г.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідачів - Корзун Л. В.,

Кугут Н. Я.,

Заболотної І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Миколаївської області, третя особа - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та покладення зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів, в якому просив:

1) визнати недостовірну інформацію, яка міститься на веб-сайті http://court.gov.ua «Судова влада України» та веб-сайті http://mk.arbitr.gov.ua Господарського суду Миколаївської області в абз. 13 статті «Нарис історії Господарського суду Миколаївської області», а саме: «З прийняттям цього Закону починається новий період діяльності та розвитку Миколаївського обласного арбітражного суду. 19 червня 1992 року вважається днем формування арбітражного суду Миколаївської області як органу судової влади. Цього дня було призначено на посади суддів - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_5»;

2) зобов'язати відповідачів Державну судову адміністрацію України та Господарський суд Миколаївської області не пізніше наступного дня від набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію та викласти на веб-сайті http://court.gov.ua «Судова влада України» та веб-сайті http://mk.arbitr.gov.ua Господарського суду Миколаївської області абз. 13 статті «Нарис історії Господарського суду Миколаївської області» в наступній редакції: «Позачерговою постановою Верховної Ради України від 31.01.92 року було призначено головою арбітражного суду Миколаївської області ОСОБА_5, на якого було покладено завдання по сформуванню арбітражного суду області.

За короткий строк було вирішена штатна чисельність робітників суду (21 працівник). 19 червня 1992 року були призначені на посаду заступника голови ОСОБА_7, перших суддів - ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11 і ОСОБА_8. Тому саме 19 червня вважається днем сформування арбітражного суду Миколаївської області як органу судової влади»;

3) заборонити Господарському суду Миколаївської області розміщувати недостовірну інформацію щодо суддівської посади ОСОБА_5 в мережі Інтернет та інших виданнях.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що на вищезазначених веб-сайтах було розміщено статтю «Нарис історії Господарського суду Миколаївської області». В той же час, відомості, викладені в абз. 13 вказаної статті містять недостовірну інформацію, що порушує його особисті немайнові права, а саме право на особисті дані, право на історію особистого життя, порушує суддівський статус та право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

На думку позивача, відповідачі через своїх офіційних осіб продовжують його принижувати, не визнають посаду голови суду як суддівську з адміністративними повноваженнями, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позову підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та просив про його задоволення.

Представники Державної судової адміністрації України проти позову заперечували, посилаючись на те, що, по-перше, на теперішній час на вказаних веб-сайтах вищезазначена стаття відсутня, а, по-друге, - позивач має довести, що внаслідок поширення інформації, яка визнана недостовірною, було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, у своїх письмових запереченнях представники ДСА України посилаються також на те, що ДСА України не може бути відповідачем у даному позову, оскільки наповнення інформацією веб-сторінок суду покладається на керівників апаратів відповідних судів, у зв'язку з чим ДСА України своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала та/або не сприяла здійсненню заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

Представник Господарського суду Миколаївської області проти позову також заперечувала, посилаючись на те, що позивач не вказав, який причинно-наслідковий зв'язок має оприлюднення інформації у нарисі з його неправомірним звільненням та порушенням честі, гідності, ділової репутації позивача. Крім того, на думку представника відповідача, позивачем не вказано, в який спосіб (якими є шкідливі наслідки) завдано шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

Крім того, у запереченнях представник Господарського суду Миколаївської області також посилався на положення ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», якою передбачено обов'язкову наявність умислу журналіста чи службових осіб ЗМІ у поширенні неправдивих відомостей, а також закріплено позасудовий порядок врегулювання подібних спорів.

Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, а також письмові пояснення.

Вивчивши доводи позову та письмових заперечень, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали та обставини справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, на веб-сторінці Господарського суду Миколаївської області (http://mk.arbitr.gov.ua/sud5016/history/essay/) станом на 05.04.2016 року було розміщено статтю під назвою «Нарис історії Господарського суду Миколаївської області». У вказаному нарисі було окреслено історію розвитку Господарського суду Миколаївської області від його витоків до сьогодення.

В абзацах 12, 13 вказаного нарису вказано, що «Закон України «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991 р. уперше започаткував здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізованими судовими установами. Арбітраж було реорганізовано в арбітражний суд.

З прийняттям цього Закону починається новий період діяльності та розвитку Миколаївського обласного арбітражного суду. 19 червня 1992 року вважається днем формування арбітражного суду Миколаївської області як органу судової влади. Цього дня було призначено на посади суддів - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_5».

Із вказаного абзацу вбачається, що 19 червня 1992 року ОСОБА_5 було призначено на посаду судді арбітражного суду Миколаївської області.

В той же час, позивач в обґрунтування вимог позову посилається на те, що його у 1992 році було призначено не на посаду судді, а на посаду голови арбітражного суду Миколаївської області, що є найвищою суддівською посадою, у зв'язку з чим у вищезазначеному 13 абзаці нарису викладено недостовірну інформацію, що, на його думку, підтверджується наступними фактами.

Так, Постановою Верховної Ради України від 31 січня 1992 року № 2082-ХІІ «Про призначення голів арбітражних судів Кримської АРСР, областей та міста Києва», відповідно до ст. 97 Конституції України та статті 23 Закону України «Про арбітражний суд» ОСОБА_5 було призначено головою арбітражного суду Миколаївської області.

01 лютого 1994 року позивачу було видано посвідчення № 701, яким посвідчується те, що він є Головою арбітражного суду Миколаївської області.

Згідно з довідкою Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2016 року ОСОБА_5 з 07 травня 1990 року і по теперішній час працює в Господарському суді Миколаївської області.

31 січня 1992 року ОСОБА_5 відповідно до вищезазначеної Постанови ВРУ призначений на посаду голови Арбітражного суду Миколаївської області.

З 05 липня 2001 року Арбітражний суд Миколаївської області було реорганізовано в Господарський суд Миколаївської області на підставі Закону України «Про арбітражний суд».

З 06 вересня 2004 року відповідно до Указу Президента України від 04 вересня 2004 року № 1041/2004 ОСОБА_5 увільнений від виконання обов'язків голови Господарського суду Миколаївської області.

Крім того, позивач в обґрунтування своєї позиції також посилається на відомості, викладені у друкованих виданнях «Господарський суд Миколаївської області від джерел до сьогодення» та «Арбітражні суди України: історико-правовий нарис, портрети, події».

Так, у виданні «Господарський суд Миколаївської області від джерел до сьогодення» від 2002 року, головою редакційної ради якого був ОСОБА_5,

У виданні «Арбітражні суди України: історико-правовий нарис, портрети, події» від 2001 року за загальною редакцією Голови Вищого арбітражного суду України, вказано, що «Постановою Верховної Ради України від 31.01.92 року було призначено головою арбітражного суду Миколаївської області ОСОБА_5, на якого було покладено завдання по формуванню арбітражного суду області.

За короткий строк було вирішена штатна чисельність робітників суду (21 працівник). 19 червня 1992 року були призначені на посаду заступника голови ОСОБА_7, перших суддів - ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11 і ОСОБА_8. Тому саме 19 червня вважається днем сформування арбітражного суду Миколаївської області як органу судової влади».

Аналогічні відомості викладені також у виданні «Господарський суд Миколаївської області від джерел до сьогодення» від 2002 року, головою редакційної ради якого був ОСОБА_5

В той же час, вивчивши матеріали та обставини справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно зі ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому, на теперішній час ч. 3 ст. 277 ЦК України, на яку серед іншого посилається позивач, виключена, у зв'язку з чим обов'язок доведення факту поширення недостовірної інформації покладається також на позивача.

Згідно з п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

1) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

2) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

3) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

4) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

На думку суду, обставини поширення інформації (за допомогою мережі Інтернет) та поширення такої інформації відносно позивача ОСОБА_5 є доведеними, що підтверджується наявною у матеріалах справи фотокопією веб-сторінки Господарського суду Миколаївської області із відповідною статтею «Нарис історії Господарського суду Миколаївської області».

При цьому, той факт, що на час розгляду справи у суді вищезазначену статтю було видалено з веб-сайту, на думку суду, юридичного значення для розгляду справи не має, оскільки поширення інформації вважається вчиненим з того моменту, коли така інформація була доведена, зокрема за допомогою мережі Інтернет, хоча б до однієї особи (крім особи, якої вона стосується).

Зважаючи на те, що веб-сторінка Господарського суду Миколаївської області є відкритою для доступу для будь-якої особи за допомогою мережі Інтернет, суд вважає, що інформацію було поширено, а тому подальше її видалення з веб-сайту саме по собі не може виступати підставою для відмови у задоволенні позову.

Наступною обставиною, яка підлягає встановленню в ході судового розгляду, є поширення саме недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності.

При цьому, відповідно до п. 15 вищезазначеної постанови Пленуму недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Крім того, пунктом 19 постанови Пленуму передбачено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Позивач в обґрунтування вимог позову посилається на те, що його у 1992 році було призначено не на посаду судді, а на посаду голови арбітражного суду Миколаївської області, що є найвищою суддівською посадою. Крім того, позивач зазначає, що у абз. 13 «Нарису…» невірно вказано також суддівську посаду та назву суду, а також постанову Верховної Ради України та її дату.

Так, судом встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 31 січня 1992 року № 2082-ХІІ «Про призначення голів арбітражних судів Кримської АРСР, областей та міста Києва», відповідно до ст. 97 Конституції України та статті 23 Закону України «Про арбітражний суд» ОСОБА_5 було призначено головою арбітражного суду Миколаївської області.

Крім того, Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1992 року № 2486-ХІІ «Про призначення заступників голів та арбітрів арбітражних судів України» заступником голови арбітражного суду Миколаївської області було призначено ОСОБА_7; арбітрами арбітражного суду Миколаївської області - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13.

Таким чином, судом встановлено, що позивача було призначено на посаду голови арбітражного суду 31.01.1992 року, а заступника голови суду та суддів - 19.06.1992 року.

В той же час, у викладеному на веб-сайті «Нарисі…» зазначено, що ОСОБА_5 було призначено, по-перше, на посаду судді арбітражного суду Миколаївської області, а, по-друге, - 19 червня 1992 року.

Однак, відповідно до ст. 23 Закону України «Про арбітражний суд» (в редакції на час призначення ОСОБА_5 головою суду) голови арбітражних судів областей, м. Києва та їх заступники, арбітр арбітражного суду призначаються Верховною Радою Української РСР за поданням Голови Вищого арбітражного суду Української РСР безстроково.

При цьому, відповідно до ст. 20 вказаного Закону арбітром є посадова особа арбітражного суду. Арбітру надаються повноваження, необхідні для вирішення господарського спору, які визначаються цим Законом, Арбітражним процесуальним кодексом Української РСР. Голова Вищого арбітражного суду Української РСР, його заступник, голова арбітражного суду Кримської АРСР, голови арбітражних судів областей, м. Києва, їх заступники мають статус арбітра.

Таким чином, Законом «Про арбітражний суд» голова арбітражного (господарського) суду є одночасно також і арбітром (суддею). За такого, суд не може вважати неправдивими відомості про те, що позивач був суддею арбітражного суду Миколаївської області.

Отже, для наявності юридичного складу правопорушення, що може бути підставою для задоволення позову, суду необхідно встановити, що відповідачами було поширено таку неправдиву інформацію, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Пунктом 4 постанови Пленуму передбачено, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин

При цьому, відповідно до п. 18 постанови Пленуму саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права або ж завдано шкоди його честі, гідності та/або діловій репутації.

В той же час, позивач, всупереч вказаним положенням та положенням ст. 60 ЦПК України, факт порушення його особистих немайнових прав поширенням вищезазначеної інформації не довів, жодних доказів такого порушення до суду не надав.

На думку ж суду, розповсюдження недостовірної інформації про дату призначення позивача до арбітражного суду Миколаївської області, а також вказівка на те, що позивача було призначено на посаду судді цього суду і не вказівка про його призначення на посаду голови суду не принижує цінність ОСОБА_5 як унікальної біопсихосоціальної цінності, не применшує оцінку ОСОБА_5 в очах оточуючих осіб; не надає оцінки діям ОСОБА_5 з точки зору їх відповідності критеріям «добро» і «зло».

Крім того, у статті не надається також і оцінка діловим чи професійним якостям ОСОБА_5 при виконанні ним службових обов'язків, а виключно в ретроспективному аспекті констатується факт призначення ОСОБА_5 до арбітражного суду Миколаївської області.

Враховуючи усе вищевикладене, зважаючи на недоведеність позивачем факту порушення його особистих немайнових прав інформацією, викладеною у «Нарисі…», суд приходить до висновку, що у справі, яка розглядається, відсутній юридичний склад правопорушення, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позову.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання на рішення Європейського суду з прав людини, а також посилання на те, що його було з грубим порушенням порядку звільнено з найвищої суддівської посади без його згоди, оскільки вказані обставини не є предметом даного позову та не мають, на думку суду, юридичного значення для вирішення даного спору.

В той же час, суд також не може взяти до уваги посилання представника Господарського суду Миколаївської області на ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», оскільки право на звернення до суду в разі поширення засобами масової інформації недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичної чи юридичної особи, є безумовним і невикористання права вимагати від редакції засобу масової інформації опублікування ним спростування такої інформації з подальшим правом на оскарження відмови в публікації спростування або порушення порядку його публікації не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі або відмови у задоволенні позову.

Крім того, при цьому в певних випадках засоби масової інформації звільняються лише від обов'язку щодо відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки спростування поширеної недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, бо немає компенсаційного та майнового характеру, то на засоби масової інформації може бути покладено обов'язок опублікувати спростування.

Оскільки позивачем не було заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди, вказана стаття не може бути покладена в основу судового рішення, а тому застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

В той же час, зважаючи на усе вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову в частині визнання інформації недостовірною та зобов'язання відповідачів її спростувати слід відмовити за відсутністю у діях відповідачів юридичного складу правопорушення.

Зважаючи на те, що вимога про заборону Господарському суду Миколаївської області розміщувати недостовірну інформацію щодо суддівської посади ОСОБА_5 і мережі Інтернет та інших виданнях за своїм характером є похідною, у задоволенні позову у цій частині також слід відмовити.

За такого, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір сплачено позивачем при подачі позову до суду.

В той же час, позивачем на виконання ухвали суду було сплачено судовий збір у розмірі 1 653 грн. 60 коп. Однак, судом в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_5 було надміру сплачено судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп., який на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Повернути ОСОБА_5 надміру сплачений судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп., який сплачено відповідно до квитанції № 135 від 05.04.2016 року на ім'я ОСОБА_5 в Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ Г. В. ПОДЗІГУН