Ухвала суду № 58091482, 19.05.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №313/403/14

Провадження №22ц/778/1607/16 Головуючий у 1 інстанції: Нагорний А.О.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді: Каракуші К.В.,

суддів: Гончар М.С.,

Стрелець Л.Г.

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 02 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, який уточнювала.

В обґрунтування позову зазначала, що вона перебувала з відповідачем у шлюбі, під час якого було придбано квартиру, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. На теперішній час шлюб розірваний. Відповідач порушує її права, так як не надає доступ до спірного майна, при цьому замінив вхідні замки у квартирі. Посилаючись на ці обставини, просила задовольнити її позовні вимоги та визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин.

В обґрунтування позову зазначав, що він з ОСОБА_4 з 01.11.2008 року до 29.01.2013 року перебував у шлюбі. Спільне проживання і сімейні відносини між ними тривали менше двох років. З липня 2010 року і до розірвання 29.01.2013 року шлюбні відносини, спільне проживання та ведення спільного господарства фактично припинилося. Їхня сім'я мешкала в смт. Веселе, в квартирі матері ОСОБА_4 АДРЕСА_2, з якою у нього не склалися родинні стосунки, що було приводом для сварок та непорозумінь з дружиною. Через погіршення відношень між ним та його колишньою дружиною через постійні скандали, він був змушений повернутися до своїх батьків у с. Новоолександрівка Веселівського району з якими він постійно проживав до 2014 року, поки не створив нову сім'ю. За час спільного проживання з ОСОБА_4 з 2008 по 2010 роки ніякого майна що підлягає поділу, ними придбано не було, так як він працював один, а його заробіток залежав від отриманого врожаю. ОСОБА_4 знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. З 2010 року шлюбні відносини не відновлювали. У квітні 2011 року він вирішив придбати окрему квартиру і запропонував ОСОБА_4, заради сина, спробувати зберегти сім'ю, але за його умов, що вони будуть жити окремо від її матері. Квартиру оглядав та домовлявся з її продавцем про купівлю він. Гроші на придбання квартири він позичив у родичів та знайомих і з боргами повністю розрахувався тільки у 2015 році. Під час оформлення договору купівлі продажу квартири нотаріус зобов'язав отримати дозвіл ОСОБА_4, з якою він юридично перебував у шлюбі. При укладанні договору ОСОБА_4 була присутня у нотаріуса, жодних заяв не писала, нічого не підписувала, пояснень, крім того, що вона на той час є дружиною, не надавала, нотаріус з нею не спілкувався. Після оформлення договору купівлі продажу вона повернулась до себе додому в смт. Веселе, а він в с. Новоолександрівка. Зазначав, що у червні 2011 року він з відповідачем вирішили, що проживати разом не можуть.

Посилаючись на те, що з липня 2010 року спільно з відповідачем вони як поружжя не проживали, спільного господарства не вели, тому придбана ним 26 квітня 2011 року квартира, хоча й набута під час шлюбу, але є його особистою власністю, придбаною за час окремого проживання з ОСОБА_4, до того ж за рахунок коштів запозичених ним у його знайомих, просив суд визнати за ним право особистої власності на квартиру АДРЕСА_3.

Ухвалою Веселівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2015 року вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 02 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

В судове засіданні апеляційного суду ОСОБА_4, яка належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, до суду не з'явилась, направила письмові заперечення на апеляційну скаргу, що у відповідності до приписів ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає судовому розгляду.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що з 01 листопада 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 29 січня 2013 року розірвано та встановлено, що сторони припинили спільне проживання у червні 2011 року.

24 квітня 2011 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4.

Обґрунтовуючи підстави позову та заперечуючи проти позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 посилався на те, що хоч вказана квартира і була придбана у період зареєстрованого з відповідачем шлюбу, проте за кошти, які ним були позичені у родичів та знайомих, крім того, спірна квартира придбана під час окремого проживання подружжя, тому в силу вимог п.3 ч.1, ч.6 СК України вказана квартира є його особистою приватною власністю.

Вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю, відповідно до приписів ст. ст. 212-215 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що доводи ОСОБА_3 спростовуються рішенням суду про розірвання шлюбу, у якому встановлено припинення шлюбних відносин у червні 2011 року, тобто після придбання спірної квартири, тому оскільки ця квартира була придбана у період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за спільні сумісні кошти подружжя, в силу вимог ст. 60 СК України вона є спільним сумісним майном подружжя, право власності на яке в рівних частках має кожний із подружжя.

Суд першої інстанції правомірно виходив із того, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд першої інстанції установив не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти подружжя, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеної у справі №6-2333цс15 від 25 листопада 2015 року.

Твердження апеляційної скарги про те, що спірна квартира придбана на особисті кошти ОСОБА_3, які він позичав у знайомих та родичів, спростовується витребуваними апеляційним судом у приватного нотаріуса Веселівського районного нотрального округу Глоби В.І. матеріалами документів, що стали підставою для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири, серед яких наявна нотаріально посвідчена та зареєстрована у реєстрі за №769 заява від 26 квітня 2011 року ОСОБА_4 про надання згоди ОСОБА_3 на купівлю вказаної квартири за спільні кошти.

Отже, колегія суддів погоджується з тим, що спірна квартира має статус спільної власності подружжя, оскільки набута під час шлюбу та спільного проживання подружжя; придбана за спільні сумісні кошти подружжя, до того ж з метою спільного проживання подружжя.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд необґрунтовано відмовив у визнанні спірної квартири його особистою приватною власністю - безпідставні, оскільки обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження у суді першої інстанції, і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених у суді обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, які оцінені у відповідності до вимог ст.212 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, давши належну оцінку доказам, які є в матеріалах справи, правильно застосував матеріальний закон, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування чи зміни рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 02 лютого 2016 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: