Рішення № 58084928, 01.06.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13450/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1278/2016

Категорія 50

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Вакарук В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді: Вакарук В.М.

суддів: Горейко М.Д., Мелінишин Г.П.

секретаря: Шемрай Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, мотивуючи позов тим, що 03.04.2007 року зареєстровано шлюб з відповідачем, в якому народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 Оскільки відповідач ухиляється від своїх батьківських обов"язків, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча за станом здоров"я є працездатною особою, інших дітей на його утриманні не має, просила стягувати з нього аліменти на утримання сина в розмірі 1 200 грн. щомісячно до досягнення ним повноліття.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2016 року позов задоволено частково. Постановлено стягувати з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, аліменти в користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючої по тій же адресі на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно в розмірі по 600 (шістсот) гривень до 23.02.2016 року. Стягнення аліментів розпочати з 02.12.2014 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3, в спеціальний фонд Державного бюджету України - 243 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин справи, що мають значення та невідповідність висновків суду обставинам справи, вказує, що суд не взяв до уваги той факт, що згідно рішення суду місце проживання дитини визначено з ним, син постійно проживає разом з батьком і його обов'язок полягає не тільки у його матеріальному забезпеченні, а ще й постійному вихованні, контролі, що потребує більших моральних витрат ніж періодичні співбесіди чи подарунки матері. Згідно висновку експерта-психолога від 11.12.2015 року встановлено із пояснень сина ОСОБА_4 те, що він проживає з батьком, який піклується про нього. Судовим рішенням апеляційної інстанції від 23.02.2016 року встановлено, що конфліктна ситуація з позивачкою існувала ще до звернення ОСОБА_2 до суду із позовом про розірвання шлюбу, а тому вже на той момент позивачка не приймала участі в матеріальному забезпеченні сина, у зв'язку з чим суд безпідставно стягнув з нього аліменти на утримання сина в користь позивачки за минулий період. Просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 вимоги скарги підтримав, позивачка в судове засідання не з'явилася, подала суду заяву про розгляд справи в її відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

За змістом ст.18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями ст. 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

В силу дії ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька або в твердій грошовій сумі і виплачується щомісячно.

За правилами ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Згідно ч.2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Положеннями ст.141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на даний час малолітній син проживає з батьками за адресою АДРЕСА_1, після розлучення вони продовжують проживати в одній квартирі, в різних кімнатах, не ведуть спільного господарства, відповідач приймає участь у вихованні та утриманні сина, що спростовує висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини за минулий період з 02.12.2014 року до 23.02.2016 року /а.с.77,79/.

Згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 04.09.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.02.2016 року під час вирішення судом питання про розірвання шлюбу між сторонами було задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітнього сина із батьком. При цьому, як судом першої, так і апеляційної інстанції було враховано згідно представлених доказів по даній справі, зокрема висновку судово-психологічної експертизи, проведеної в апеляційній інстанції, відповідно до якого у малолітнього сформовано негативні, конфліктні стосунки із мамою, яка жорстоко відносилась до його виховання та його бажання проживати із батьком. Саме із врахуванням цих обставин та в інтересах малолітнього сина суд дійшов висновку про визначення місця проживання останнього із батьком, а не з мамою.

Згідно роз'яснень, зазначених в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що хоча відповідач не працює, проте, він є працездатною особою та спроможний сплачувати аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі по 600 грн. щомісячно з 02.12.2014 року до 23.02.2016 року.

Однак, з таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки судом не враховані обставини, встановлені судовими рішеннями.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що з позовом про розірвання шлюбу позивачка звернулася в суд 18.09.2014 року, де було подано зустрічний позов ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, а пізніше - 02.12.2014 року вона звернулася про стягнення аліментів. Оскільки питання про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини вирішено рішенням цього ж суду 05.09.2015 року, то відсутні правові підстави для стягнення на даний час аліментів із відповідача на користь позивачки за минулий період з 02.12.2014 року по 23.02.2016 року.

Крім того, судом першої інстанції не враховано обставини, встановлені рішенням суду які відповідно до вимог ст.61 ЦПК України, мають преюдиційне значення та не підлягають доказуванню. Зокрема, рішенням Івано-Франківського міського суду від 04.09.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.02.2016 року /а.с.59-61/ було встановлено та не заперечувалося сторонами, що з часу конфлікту між батьками, ще до розірвання шлюбу малолітній син постійно проживав з батьком, який його утримував та не спілкувався з матір'ю, чого остання не заперечувала /а.с.60/.

Тому колегія суддів приходить до висновку про те, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2016 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий В.М. Вакарук

Судді: М.Д. Горейко

Г.П. Мелінишин