Рішення № 58075097, 26.05.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року Справа № 915/399/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль, вул. Каботажний узвіз, 18, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 30083966)

про стягнення коштів в сумі 937 928, 77 грн., у тому числі: 111 148, 48 грн. 3 % річних та 826 780, 29 грн. інфляційних втрат.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 24-93 від 18.04.2014 року;

від відповідача:ОСОБА_3, довіреність № 09-01/12 від 10.03.2016 року.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України з позовними вимогами до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль про стягнення трьох процентів річних в сумі 111 148, 48 грн. та інфляційних втрат в розмірі 826 780, 29 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.04.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 26.04.2016 року.

В судовому засіданні 26.04.2016 року судом оголошувалась перерва до 26.05.2016 року.

В судовому засіданні 26.05.2016 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача в судовому засіданні 26.05.2016 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив наступне.

28 грудня 2012 року Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічне акціонерне товариство Миколаївська теплоелектроцентраль (покупець) уклали договір № 13/2480-ТЕ-22 на купівлю-продаж природного газу.

На виконання умов договору продавець з січня 2013 року по грудень 2013 року передав, а покупець прийняв природний газ на суму 44 179 116, 35 грн.

Відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 44 179 116, 35 грн., однак з порушенням строку виконання, у зв'язку з чим позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

Стягнення заборгованості, штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих до 31.07.2014 року по зобовязанню з січня 2013 по грудень 2013 року вже було предметом розгляду господарського суду у справі № 915/1477/14. Проте, рішення в частині стягнення основного боргу за природний газ, поставлений у січні 2013 грудні 2013 року було виконано лише 15.10.2014 року.

Таким чином, позивач заявляє до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості за природний газ, поставлений у січні 2013 року - грудні 2013 року за період з 01.08.2014 року по 15.10.2014 року по зобовязанню січня 2013 року - грудня 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 193 ГК України, ст. 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України та умовами договору.

Відповідач в судовому засіданні 26.05.2016 року проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позов (арк. 62-65) та просив суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

Керуючись ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, Законом України «Про теплопостачання» відповідач зазначив, що 03.10.2014 року між сторонами було укладено договір № 574/30 про організацію взаєморозрахунків, яким сторони змінили строк виконання зобовязання.

Таким чином, зобов'язання з оплати відповідачем не порушено, підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

28.12.2012 року між ОСОБА_1 акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та ОСОБА_1 акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (арк. 8-14).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 32 667 тис. куб. м.

Як передбачено п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із п. 4.1 договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 № 288 "Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії по категоріям споживачів".

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання договору позивач передав у власність відповідача протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013 року імпортований природний газ на загальну суму 44 179 116, 35 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання передачі природного газу (арк. 15-27).

Відповідачем ПАТ Миколаївська теплоелектроцентраль в повному обсязі проведено оплату за товар (природний газ) в сумі 44 179 116, 35 грн., що підтверджується випискою по рахунку (арк. 29-31) та не заперечується сторонами у справі.

Судом також встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення 17 906 878, 21 грн. - основного боргу, 3 186 153, 82 грн. - пені, 2 473 060, 57 грн. - інфляційних втрат, 962 046, 33 грн. 3% річних, нарахованих у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22 від 30.09.2011.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 року у справі № 915/1477/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних в сумі 469 475, 87 грн., інфляційні в сумі 2 315 264, 82 грн., пеню в сумі 1 166 522, 44 грн. та 64 658, 15 грн. - судового збору. В частині стягнення 17 750 219, 21 грн. - боргу провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015 року рішення господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року у справі № 915/1477/14 скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" 3% річних в сумі 469 475, 87 грн., інфляційних в сумі 2 315 264, 82 грн., пені в сумі 1 166 522, 44 грн., судового збору в сумі 64 658, 15 грн. та в частині відмови у позові про стягнення 2 019 631, 38 грн. - пені, 492 570, 46 грн. - 3% річних, 157 795, 75 грн. - інфляційних втрат. Справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду; в іншій частині оскаржувані судові рішення залишено без змін.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.10.2015 року у справі № 915/1477/14 (суддя Ткаченко О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року рішення господарського суду Миколаївської області від 07.10.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 року залишено без змін.

Судом встановлено, що в справі № 915/1477/14 предметом спору була, зокрема, вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих до 31.07.2014 року.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.08.2014 року по 15.10.2014 року.

Судом також встановлено, що 03.10.2014 між сторонами було укладено договір № 574/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 (арк. 66-69).

Відповідно до п.п. 2-9 договору про організацію взаєморозрахунків сторони погодили погасити заборгованість відповідача перед позивачем за договором №13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012 у сумі 17 750 219, 21 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету.

За змістом підпунктів 2, 3 пункту 12 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобовязалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні, а згідно із пунктом 17 цього договору засвідчили, що після його виконання вони не матимуть одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обовязок субєктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про теплопостачання" державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 29.01.2014 № 30, якою затверджено порядок та умови надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.

На виконання договору про організацію взаєморозрахунків відповідач платіжним дорученням від 15.10.2014 року № 3 перерахував позивачеві 17 750 219, 21 грн. за природний газ за 2013 рік.

Таким чином, строк виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого на умовах договору № 13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012 року, сторони погодили умовами договору № 574/30 від 03.10.2014 року про організацію взаєморозрахунків і прострочення оплати за умовами якого позивач не довів, у звязку із чим підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу, відсутні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постановах від 09.09.2014 № 3-105гс14, від 25.03.2015 № 3-23гс15, від 23.09.2015 № 3-501гс15, від 11.11.2015 № 3-968гс15 укладенням договору про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу. Отже, для застосування наслідків за порушення грошового зобовязання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, відповідно до пункту 17 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Згідно із ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом також встановлено, що договір № 574/30 від 03.10.2014 набув чинності, державою профінансовано погашення заборгованості, розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків. Враховуючи, що договір не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань та підстав для інших грошових вимог і зважаючи на дотримання відповідачем строків виконання зобов'язань за цим договором, отже відсутні підстави для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір в сумі 14 069 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, ст. 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

в позові відмовити.

Судовий збір в сумі 14 069 грн. (чотирнадцять тисяч шістдесят дев'ять грн. 00 коп.) покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 30.05.2016 року.

Суддя Е.М. Олейняш