Рішення № 58075038, 30.05.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2016 року Справа № 913/398/16

Провадження № 9/913/398/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 293 054 724 грн. 97 коп.

суддя Ворожцов А.Г.

секретар судового засідання Богуславська Є.В.,

у засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 14-137 від 13.05.2014,

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 47 від 04.02.2016,

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 13-203-Н від 04.01.2013 в розмірі 293054724 грн. 97 коп., з яких: 157 867 174,60 грн. сума основного боргу, 60671 011,27 грн. пеня, 6 528 106,17 грн. 3 % річних, 67 988 432,93 грн. - інфляційні нарахування.

У судове засідання прибули повноважні представники сторін у справі.

Відповідач, ПАТ «Луганськгаз», відзивом на позовну заяву № 01-02-54/504 від 24.03.2016 просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на форс-мажорні обставини, які пов'язані з проведенням на території Луганська та Луганської області антитерористичної операції.

На підтвердження своїх доводів відповідач надав до матеріалів справи копію Сертифікату № 582 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданого 19 вересня 2014 року Торгово-промисловою палатою України (а.с. 150).

Крім того, додатковими письмовими поясненнями від 13.05.2016 № 01-02-54/804 (а.с. 196-197) відповідач повідомив, що 01.02.2016 ПАТ «Луганськгаз» сплатив за меморіальним ордером № 123405724 позивачеві 2 260 857,06 грн., а після початку розгляду справи 23.06.2016, ним сплачено ще 49 091 666,00 грн., згідно з платіжними дорученнями №№ 101,99,94,97,102,98,96,100,103.

На підтвердження цих платежів відповідач надав копії відповідних платіжних документів на загальну суму 51 352 523,06 грн. (а.с. 198-203).

Оцінивши обставини справи, вислухавши доводи учасників судового процесу, суд дійшов наступного висновку.

Спір виник через неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання за договором купівлі-продажу.

Судом встановлено, що 04 січня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-203-Н (а.с. 34-52) (далі - договір), згідно з яким позивач (продавець) зобовязався передати у власність відповідачеві (покупець) протягом з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року (за додатковою угодою № 7 від 27.03.2015) (а.с. 49-50) природний газ в обсязі до 1 934729,901 тис. куб.м. (п. 2.1 угоди), а відповідач прийняти та оплатити цей газ за ціною, яка погоджена у п. 5.1.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства.

За правилом п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На виконання умов договору позивач поставив протягом 2013 2015 років у власність відповідачу природний газ на загальну суму 1333611850,82 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу (а.с. 53-96).

Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Відповідач за отриманий газ розраховувався частково, борг на час звернення з даним позовом до суду складав 155606317,54 грн. (позивачем заявлено до стягнення 157867174,60 грн.), що підтверджується матеріалами справи (а.с. 97-129).

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили відповідальність за невиконання відповідачем грошових зобовязань, а саме: крім суми заборгованості відповідач має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Крім того, пунктом 9.2 договору сторони встановили, що строк, в межах якого вони можуть звернутися до суду за захистом своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у т.ч. щодо стягнення боргу, штрафів, пені, річних відсотків та інфляції, становить 3 роки.

За наданим позивачем розрахунком (а.с. 10-33) розмір пені за період з 20.03.2013 по 11.02.2016 з урахуванням кожного окремого періоду прострочення становить 60671011,27 грн.

Щодо наявності форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач.

Відповідач посилається на сертифікат Торгово-промислової палати від 19.09.2014 № 282 (а.с. 150), в якому з посиланням на Указ Президента України від 14.04.2014 № 405/2014, яким було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, Закон України "Про боротьбу з тероризмом Торгово-промислова палата України підтвердила факт існування на території Луганської області форс-мажорних обставин з 14 квітня 2014 року по теперішній час, які передбачені умовами спірного договору.

Розділом 8 спірного договору сторони визначили форс-мажор, а саме, випадками форс-мажору є обставини непереборної сили: стихійні лиха, війна, загроза війни або військові дії тощо, що спричиняють неможливість виконання однією із сторін зобов'язань за цим договором.

У відповідності до п. 8.1 договору при настанні обставин форс-мажору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору.

Згідно з ч. 3 ст. 550 Цивільного кодексу України, кредитор не має права на неустойку у разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобовязання (стаття 617 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Враховуючи викладене, зважаючи на положення розділу 8 спірного договору та існування форс-мажорних обставин, внаслідок яких були порушені зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій за цим позовом.

Доводи позивача про не доведення відповідачем настання форс-мажорних обставин судом до уваги не приймаються, оскільки вони спростовуються наявними у справі доказами.

Попри наявності у справі сертифікату Торгово-промислової палати України, суд звертає увагу на те, що 13 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

Статтею 2 цього Закону встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

На підставі цієї норми позивач нарахував інфляційні втрати за період з лютого 2014 року по січень 2016 року в сумі 67 988 432,93 грн.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача не відповідає вимогам чинного законодавства.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

При застосуванні індексу інфляції індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Як зазначено у п. 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Виходячи з п. 6.1 договору у позивача виникає право нараховувати інфляційні збитки, починаючи з 20-го числа місяця, наступного після місяця поставки.

Як вбачається з матеріалів справи та наданого позивачем розрахунку (а.с. 17):

- за поставлений у грудні 2013 року газ відповідач мав розрахуватися до 20-го січня 2014 року. Внаслідок порушення грошового зобов'язання за цей період позивач має право нарахувати інфляційні втрати починаючи з лютого 2014 року.

Станом на кінець січня 2014 року борг відповідача складав 22 822 226,39 грн.

Інфляція за лютий 2014 року має розраховуватися наступним чином: 22 822 226,39 грн. х 100,6 (індекс інфляції за лютий 2014 року) = 136933,36 грн.

На кінець лютого борг за поставлений у грудні 2013 року газ складав 1 216 645,0 грн.

Інфляція за період березень - червень 2014 року має розраховуватися наступним чином: 1 216 645,0 грн. х 102,2 х 103,3 х 103,8 х 101,0 (індекси інфляції за березень, квітень, травень та червень 2014 року) = 129940,15 грн.

Загалом інфляційні втрати за грошовими зобов'язаннями за поставлений у грудні 2013 року мають становити: 136933,36 грн. + 129940,15 грн. = 266 873,51 грн., натомість позивач нарахував 267 806,38 грн.

- за поставлений у січні 2014 року газ відповідач мав розрахуватися до 20 лютого 2014 року. Внаслідок порушення грошового зобов'язання за цей період позивач має право нарахувати інфляційні втрати починаючи з березня 2014 року.

Станом на кінець лютого 2014 року борг відповідача складав 50 272 138,79 грн. (а.с. 17-18).

Інфляція за березень 2014 року має становити: 50 272 138,79 грн. х 102,2 = 1105987,05 грн.

Відповідач сплатив борг за поставлений у січні 2014 року газ 26 березня 2014 року, таким чином у позивача відсутнє право нараховувати інфляційні втрати за березень 2014 року (борг існував неповний місяць), за порушення грошового зобов'язання за поставлений у січні 2014 року газ позивач має право стягнути інфляційні втрати в сумі 1105987,05 грн., натомість позивач нарахував 363 600,81 грн., які підлягають до стягнення, оскільки ця сума є меншою від нарахованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

- за поставлений у лютому 2014 року газ відповідач мав розрахуватися до 20 березня 2014 року. Внаслідок порушення грошового зобов'язання за цей період позивач має право нарахувати інфляційні втрати починаючи з квітня 2014 року.

Станом на кінець березня 2014 року борг відповідача складав 50 637 030,46 грн. (а.с. 18).

Інфляція за квітень 2014 року має становити: 50637030,46 грн. х 103,3 = 1671022,015 грн.

Оскільки відповідач погасив борг 08 травня 2014 року, у позивача відсутнє право нараховувати інфляційні за цей місяць, до стягнення підлягає 1671022,015 грн., натомість позивач нарахував 925 516,58 грн., які підлягають до стягнення, оскільки ця сума є меншою від нарахованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

- за поставлений у березні 2014 року газ відповідач мав розрахуватися до 20 квітня 2014 року. Внаслідок порушення грошового зобов'язання за цей період позивач має право нарахувати інфляційні втрати починаючи з травня 2014 року.

Станом на кінець квітня 2014 року борг відповідача складав 52 633 212,24 грн. (а.с. 19-20).

Інфляція за травень 2014 року має становити: 52 633 212,24 грн. х 103,8 = 2 000 062,07 грн.

Станом на кінець травня 2014 року борг відповідача становив 34 007 178,31 грн.

Інфляція за червень 2014 року має становити: 34 007 178,31 грн. х 101,0 = 340 071,78 грн.

Станом на кінець червня 2014 року борг становив 20 893 540,64 грн.

Інфляція за липень 20'14 року має становити: 20 893 540,64 грн. х 100,4 = 83 574,16 грн.

Станом на кінець липня 2014 року борг складав 18 482 441,77 грн.

Інфляція за період серпень жовтень 2014 року має становити: 18 482 441,77 грн. х 100,8 х 102,9 х 102,4 = 1 148 232,19 грн.

Станом на кінець жовтня 2014 року борг становив 18 482 441,77 грн.

Інфляція за листопад 2014 року має становити: 18 482 441,77 грн. х 101,9 = 351 166,39 грн.

Станом на кінець листопада 2014 року борг становив 8 171 099,56 грн.

Інфляція за грудень 2014 року має становити: 8 171 099,56 грн. х 103,0 = 245 132,99 грн.

Загалом інфляційні втрати позивача за поставлений у березні 2014 року газ мають скласти 4 168 239,58 грн., позивачем нараховано 3 711 122,40 грн., які й підлягають до стягнення, оскільки ця сума є меншою від нарахованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічним чином позивач нарахував інфляційні втрати за порушення грошових зобов'язань за газ, поставлений в інших місяцях (квітень 204 року листопад 2015 року).

Крім того, позивачем правомірно нараховані 3% річних за період з 20.03.2013 по 11.02.2016 з урахуванням кожного окремого періоду прострочення в сумі 6 528 106,17 грн.

Перевіривши правильність нарахованих сум, суд дійшов висновку, що вони відповідають фактичним обставинам.

Суд не погоджується з доводами відповідача про розповсюдження дії сертифікату на суму основного боргу, інфляційні нарахування та 3% річних, оскільки наявність форс-мажорних обставин стосується лише відповідальності за невиконання або неповне виконання зобов'язань.

Суд також не приймає посилання відповідача на лист від 15.03.2018 № 01-02-43/456 (а.с. 208), згідно з яким він направив на адресу позивача для підписання спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, оскільки ці протокольні рішення на час розгляду справи є лише проектами та не реалізовані з юридичної точки зору.

Відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд вважає, що з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, позивачем частково доведено належними доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своєї вимоги, натомість відповідачем це не спростовано та не доведено іншого, тому позов слід задовольнити частково, з віднесенням на відповідача судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача, Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, буд. 87, код 05451150, на користь позивача, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720, основний борг у розмірі 155 606 317,54 грн., інфляційні нарахування 67 988 432,93 грн. та 3% річних 6528 106,17 грн., загалом 230 122 856,64 грн., крім того, судовий збір у розмірі 162312,33 грн., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Провадження у справі щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 51352523,06 грн. припинити.

4. У задоволенні вимоги про стягнення пені в розмірі 60671011,27 грн. відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо не було подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане - 03.06.2016.

СуддяА.Г. Ворожцов