Ухвала суду № 58070621, 26.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

м. Київ

О К Р Е М А Д У М К А

26 травня 2016 року К/800/38486/15

по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій незаконними, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив визнати протиправними і скасувати накази Міністерства внутрішніх справ України №963 від 29.08.2014р. та №1720 о/с від 29.08.2014р. в частині його звільнення, поновити на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області з 29.08.2014р., стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 29.08.2014р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2015р. позов задоволено частково: визнано протиправними і скасовано накази Міністерства внутрішніх справ України від 29.08.2014р. №963 та №1720 о/с від 29.08.2014р. в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, поновлено його на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області з 30.08.2014р. та зобов'язано Дзержинський міський відділ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.08.2014р. по 07.05.2015р., в решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2015р. постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржив в касаційному порядку позивач та посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України за наслідками розгляду справи ухвалою від 26 травня 2016 року касаційну скаргу задовольнила, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2015р. скасувала та залишила в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2015р.

При цьому колегія суддів касаційного суду виходила з того, що звільнення позивача зі служби не відповідає вимогам закону, а відтак погодилася з рішенням суду першої інстанції про його поновлення.

Такий висновок є помилковим і таким, що не відповідає вимогам закону з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто, за змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи

наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи

заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої

дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

При цьому слід враховувати, що за приписами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Предметом спору у даній справі є накази Міністерства внутрішніх справ України №963 від 29.08.2014р. та №1720 о/с від 29.08.2014р., відповідно до яких позивача звільнено з органів внутрішніх справ за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу - п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (далі - Положення).

Досліджуючи питання правомірності звільнення позивача колегія суддів не врахувала того, що як вбачається з висновку службового розслідування і оскаржуваних наказів відповідача, позивача звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення №114 (за дискредитацію).

Підставами для цього слугував висновок службового розслідування відповідно до якого 8 липня 2014 року озброєні особи так званої «ДНР», захопили приміщення Дзержинського МВ, зібрали особовий склад та примушували працівників міськвідділу до співробітництва з «ДНР».

Матеріалами службового розслідування доведено, що частина особового складу, в тому числі і позивач погодились співпрацювати з незаконним озброєним формуванням «ДНР», що підтверджується відповідною розпискою про співпрацю та відмову виконувати і дотримуватись вимог законів України, присяги працівника ОВС України та наказів МВС України.

При цьому встановлено, що ряд працівників зазначеного підрозділу відмовилися виконувати накази представників самопроголошеної «ДНР».

На мою думку, ОСОБА_1 вчинив проступок, що дискредитує звання працівника міліції, грубо порушив приписи статті 65 Конституції України, частину 3 статті 3, частину 1 статті 5 Закону України «Про міліцію» , статтю 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Кодекс честі працівника міліції та Присягу співробітника органу внутрішніх справ.

Відповідно до статті 66 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

Чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, приходимо до висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Ці вимоги відображені у статті 5 Закону України «Про державну службу», Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Тому під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

До таких вчинків, слід віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояви жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа.

Саме таким критеріям і відповідають накази Міністерства внутрішніх справ України №963 від 29.08.2014р. та №1720 о/с від 29.08.2014р.

При цьому колегія суддів вийшла за межі повноважень встановлених приписами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи наведене, правових підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції у касаційного суду не було.

Суддя Вищого

адміністративного суду України М. Мойсюк