Ухвала суду № 58070620, 30.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

30 травня 2016 року м. Київ К/800/14572/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Заїка М.М., перевіривши можливість розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської місцевої прокуратури №1 про визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до прокуратури м.Маріуполя Донецької області, в якому (з урахуванням уточнень) просив суд: визнати дії відповідача щодо не розгляду його звернення незаконними; зобов'язати відповідача переслати звернення позивача за належністю відповідному органу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 було залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 4 грудня 2014 року позивач звернувся до прокуратури м.Дружковки Донецької області із заявою (зареєстрована адресатом 8 грудня 2014 року), в якій повідомив, що ним на адресу Маріупольської райдержадміністрації 9 жовтня 2014 року (вих. № 1690101-44) направлений запит щодо визначення відстані між автостанціями АС-2 Маріуполь та АС пос. Мангуш, але станом на 4 грудня 2015 року відповідь на свій запит він не отримав. Просив прокуратуру зобов'язати співробітників Маріупольської РДА направити на його адресу відповідь на його запит; осіб (працівників Маріупольської РГА), яки винні у порушенні Закону України «Про звернення громадян», притягти до суворої дисциплінарної відповідальності.

Листом від 26 грудня 2014 року № 133-220-14 прокуратурою м. Маріуполя позивачу надано відповідь, в якій зазначено, що п.п. 33 п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" виключено ст. 29 Закону України "Про звернення громадян", яка передбачала здійснення прокурорського нагляду за додержанням законодавства про звернення громадян, а отже такі повноваження прокурорів скасовано. Відповідно до ст. 28 Закону України "Про звернення громадян" у переліку суб'єктів, що відповідно до своїх повноважень здійснюють контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян, органи прокуратури відсутні. Крім того, відповідно до п. 1 розділу ХІІІ Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року прокуратура виконує функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадян або держави в суді.

Не погодившись із отриманою відповіддю, вважаючи, що прокуратура, не перенаправивши його заяву за належністю, порушила вимоги Закону України «Про звернення громадян», 2 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду.

Заява позивача, первинно надана до Прокуратури м. Дружковки та переадресована згодом до Прокуратури м. Маріуполя - є зверненням у розумінні ст. 3 Закону України "Про звернення громадян".

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (втрата чинності окремих положень з 15 липня 2015 року) прокурор здійснює нагляд за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду скарг всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами.

У редакції статті 29 Закону України "Про звернення громадян", яка діяла до 26 жовтня 2014 року, нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності.

Разом із цим, підпунктом 33 п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" виключено ст. 29 Закону України "Про звернення громадян" (набрав чинності з 26 жовтня 2014 року), яка передбачала здійснення прокурорського нагляду за додержанням законодавства про звернення громадян; у редакції Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Відповідно до чинної редакції ст. 28 Закону України "Про звернення громадян", яка регулює питання контролю за дотриманням законодавства про звернення громадян, контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

Тобто, у переліку суб'єктів, що відповідно до своїх повноважень здійснюють контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян, органи прокуратури відсутні.

Крім того, Законом України «Про місцеве самоврядування» не передбачено права органу державної влади щодо зобов'язання посадових осіб органів місцевого самоврядування вчинити певні дії - зокрема, зобов'язати надання відповідь на звернення громадян. Зазначені повноваження мають виключно відповідні посадові особи (зокрема, голова) органу місцевого самоврядування.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтування касаційної скарги зазначає, що виходячи з предмету позову він наполягав, що прокуратура не направила до належного органу його скаргу, проте ні в своїй скарзі, ні в судовому засіданні він не наполягав, що ці дії повинна зробити саме прокуратура.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Обставини, які зазначені скаржником у касаційній скарзі, досліджувалися та перевірялися судами попередніх інстанцій з наданням їм належної правової оцінки. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської місцевої прокуратури №1 про визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити дії.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя М.М. Заїка