Постанова № 58069155, 25.05.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року Чернігів Справа № 825/742/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Кашпур О.В.,

за участі секретаря - Скугоревої Н.О.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Бисикало Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якому просив суд стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 22.10.2013 по 18.03.2016; допустити негайне виконання постанови суду в межах суми виплати за один місяць; встановити відповідачу строк для подачі до суду першої інстанції звіту про виконання судового рішення.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просить суд стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 22.10.2013 по 18.03.2016 в сумі 98161,25 грн.; допустити негайне виконання постанови суду в межах суми виплати за листопад 2013 року в розмірі 3407,25 грн.; встановити відповідачу строк для подачі до суду першої інстанції звіту про виконання судового рішення, зокрема, що стосується негайного виконання.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст.117 Кодексу законів про працю України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Враховуючи ту обставину, що повний розрахунок при звільненні було проведено відповідачем тільки 18 березня 2016 року, позивач вважає, що він має законні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 22.10.2013 року по 18.03.2016 року), оскільки має місце делікт - правопорушення, за яке має настати відповідальність.

Позивач наполягає на тому, що в даному випадку застосуванню підлягає саме Кодекс законів про працю України, про що неодноразово зазначав Верховний суд України в постановах від 1 червня 2010 року справа №21-384во10, від 6 листопада 2013 року по справі №21-3 89а 13 та Конституційний суд України в рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002.

Крім того, позивач вважає, що через суттєві зміни в законодавстві, що направлені на утвердження принципу верховенства права та законності, зокрема прийняття Кодексу адміністративного судочинства України (статті 8, 9 Кодексу), під час вирішення спору не підлягає врахуванню норма пункту 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», причина - вказана Постанова приймалася на підставі норм права, що існували станом на 1999 рік, а після змін (зокрема набрання чинності КАС України) постанова Пленуму Верховного суду України не переглядалася та базується на старих нормах права, що зазнали змін. При цьому постанова Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не є судовим рішенням Верховного суду України, що прийнято за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 КАС України, як наслідок у суду не виникає обов'язку враховувати її норми під час винесення постанови, як передбачено ч.2 ст.162, ст.244-2 КАС України.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що він має право на середній заробіток за час затримки здійснення Головним управлінням ДФС у Чернігівській області фактичного з ним розрахунку, зокрема виплати індексації, а тому просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити, зазначив, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпПУ обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпПУ. На день звільнення ОСОБА_1 21 жовтня 2013 року йому не нараховувалися та не належали до виплати кошти, які зобов'язав виплатити Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 24.12.2015 по справі № 825/3796/15-а. Більш того, до порушення Чернігівським окружним адміністративним судом справи за позовом ОСОБА_1 про стягнення індексації в Головному управління ДФС у Чернігівській області взагалі були відсутні відомості про спір з приводу виплат при звільненні. А тому, на думку відповідача, не підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпПУ щодо виплати відшкодування в розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підтверджується правовою позицією Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 03.07.2012 по справі № К-3558/09.

Крім того, відповідач вважає, що в справі № 825/3796/15-а суд вирішив позов частково на користь позивача та частково на користь відповідача, а тому в силу правової позиції Верховного Суду України (постанова від 24.10.2011 року) розмір належних звільненому працівникові сум згідно ст. 117 КЗпПУ слід визначати з урахуванням істотності частки суми заборгованості порівняно із середнім заробітком. А в даному випадку, розмір виплаченої згідно рішення суду індексації становить від 24,59 грн. до 203,0 грн. за 1 місяць, в той час як розмір грошового забезпечення на день звільнення становить 2721,0 грн., що до 10 разів перевищує розмір індексації.

Також, на думку ГУ ДФС у Чернігівській області особи начальницького складу податкової міліції, до яких на час звільнення належав позивач, проходять службу і отримують матеріальне забезпечення відповідно до спеціальних нормативно-правових актів, а не Кодексу законів про працю України. Оскільки спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження служби особами начальницького складу податкової міліції, право на виплату середнього заробітку, в разі затримки розрахунку при звільненні, не передбачено, тому підстави для задоволення вимог позивача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Відповідач наголосив на тому, що сума середнього заробітку згідно ст. 117 КЗпГІУ не може бути стягнута в разі отримання доходу працівником з інших джерел, в тому числі й допомоги по безробіттю. Вказану позицію підтверджує Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 17.12.2013 по справі № К/800/22196/13 в подібних правовідносинах, де судом стягнуто сума за вирахуванням допомоги по безробіттю.

Також, відповідач вважає, що відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовця не входять суми індексації грошового забезпечення. Враховуючи наведене, Головне управління ДФС у Чернігівській області вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу ДПА України № 097о/д від 06.11.1998 був прийнятий на службу в податкову міліцію органів Державної податкової служби. Наказом № 008-о/д від 30.09.2013 позивач звільнений зі служби в податковій міліції органів Державної податкової служби (копія трудової книжки (а.с. 18).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 по справі № 825/3796/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення індексації його позовні вимоги було задоволено частково та зобов'язано Головне управління ДФС у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 рік.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016 У задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Чернігівській області про звільнення від сплати судового збору - відмовлено, апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення індексації - повернено апелянту.

Таким чином, постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 набрала законної сили.

На виконання зазначеної постанови суду Головним управлінням ДФС у Чернігівській області платіжним дорученням № 198 від 16.03.2016 перераховано ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 2271,56 грн. (а.с. 26).

Отже, фактичною датою розрахунку Головного управління ДФС у Чернігівській області з ОСОБА_1 по індексації грошового забезпечення є 16.03.2016.

Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, позивач проходив службу у податковій міліції, порядок, умови проходження та звільнення з якої, у тому числі, і у частині оплати праці, врегульовані законодавством України, зокрема: Законом України "Про міліцію" (чинного на момент проходження позивачем служби); Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114; Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499.

Так, частиною 1 статті 19 Закону України "Про міліцію" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.

Пунктом 12 цього Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

При цьому, порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в податковій міліції, а не працював в органах податкової міліції Державної податкової служби на умовах трудового договору чи інших умовах.

У свою чергу, трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством .

При цьому, спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата середнього заробітку за затримку здійснення розрахунку з працівником, а саме виплат йому всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, не передбачена.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до якої передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України і у постанові від 05.03.2012 (справа № 21-42а12).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, суд вважає, що середній заробіток за час затримки здійснення Головним управлінням ДФС у Чернігівській області фактичного з ним розрахунку, виплата якого передбачена ст. 117 КЗпП України, не підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 через те, що зазначена виплата не передбачена спеціальним законодавством, яке регулює виплату грошового забезпечення військовослужбовцям та прирівняним до них особам (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Оскільки, спеціальне законодавство має пріоритет над загальним, тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 22.10.2013 по 18.03.2016 в сумі 98161,25 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.В. Кашпур