Постанова № 58065684, 17.05.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/6169/16-а

Провадження №2-а/521/186/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2015 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Мазинській І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси про визнання неправомірним рішення та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси про визнання неправомірним рішення та зобовязання вчинити певні дії.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду позивач посилався на ті обставини, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси та отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Однак рішенням Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеса №96 від 19 лютого 2016 року було визначено суму пенсії, що виплачена надмірно та підлягає поверненню ОСОБА_1

Як пояснював позивач, з висновками пенсійного фонду він не згодний, у звязку з чим звернувся з даним позовом в суд, в якому просив визнати неправомірним рішення Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси №96 від 19 лютого 2016 року щодо перерахунку пенсії та зобовязати відповідача з метою відновлення права на соціальний захист у повному, передбаченому законом обсязі, провести перерахунок пенсії та повернути неправомірно утриману суму пенсії.

Позивач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання зявився, заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси у судове засідання зявилась, заявлені вимоги не визнала, просила суд в задоволенні позову відмовити.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши представлені суду письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі належну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову виходячи з наступного.

Під час судового розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси з 02 серпня 2004 року, отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси №96 від 19 лютого 2016 року, було визначено суму пенсії за період з 01 жовтня 2014 року по 29 лютого 2016 року, що виплачена надмірно та підлягає поверненню ОСОБА_1 у розмірі 8834,54 гривень.

Ухвалюючи оскаржене рішення, пенсійний фонд виходив з того, що внаслідок перевірки списків працюючих осіб було виявлено, що в реєстрі фізичних осіб підприємців ОСОБА_1 з 24 жовтня 2014 року перебуває на обліку як особа, яка забезпечує себе роботою самостійно. На підставі зазначеного, розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси №144053 від 08 лютого 2016 року було здійснено перерахунок пенсії позивача починаючи з 24 жовтня 2015 року як працюючої особи-підприємця.

Матеріали справи свідчать, що 19 лютого 2015 року ОСОБА_1 надав до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси копію трудової книжки, з якої вбачається, що позивач не є працюючим пенсіонером.

За заявою ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області, право на зайняття особою адвокатською діяльністю було зупинено з 23 березня 2015 року.

26 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси, надав копію витягу з ЄРА України від 24 березня 2015 року та лист голови Ради адвокатів Одеської області із зазначенням, що з часу зупинення адвокатської діяльності адвокат позбавляється права на заняття адвокатською діяльністю та виконання обовязків адвоката.

Як свідчить лист Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси №96/Р-1 від 09 квітня 2015 року, згідно розпорядження фонду від 08 квітня 2015 року пенсію заявника перераховано як непрацюючому пенсіонеру.

Однак не зважаючи на викладене, рішенням Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси №96 від 19 лютого 2016 року було ухвалено утримати надмірно виплачені суми пенсії ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2014 року по 29 лютого 2016 року у звязку із відсутністю інформації про припинення підприємницької діяльності в державному реєстрі.

Як регламентує ст. 1 Закону України «Про адвокатуру», адвокат фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

В силу ст. 13 ч.1 Закону України «Про адвокатуру», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Згідно ст. 31 ч.1 п.1, ч.ч.5,6 Закону України «Про адвокатуру», право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі, зокрема, подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у звязку з призначенням особи на посаду до органу державної влади зїздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Як свідчить витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, інформація про зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 внесена до реєстру у встановленому законом порядку.

Таким чином, зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України виключає можливість здійснення професійної діяльності такою самозайнятою особою.

Згідно ст.6 ч.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено в п.п. 19, 22, 27 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Судом розяснено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98). Судом також наголошено, що цивільне законодавство, що має зворотню дію в часі прямо не забороняється Конвенцією, та за певних обставин може бути виправданим (див. mutatis mutandis. заява № 8531/79, рішення Комісії від 10 березня 1981 року, (DR) 23, пар. 203-211).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Конституції України правові гарантії, правову визначеність і повязану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Згідно ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, повязані з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004).

Згідно ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання управління пенсійного фонду щодо обґрунтованості ухвалення оскарженого рішення не вбачаються суду доведеними, оскільки належними доказами не підтверджуються.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання рішення субєкта владних повноважень неправомірним та зобовязання відповідача вчинити відповідні дії щодо перерахунку пенсії.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 17, 69, 71, 86, 95, 98, 122, 128, 158, 159, 160, 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси про визнання неправомірним рішення та зобовязання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірним рішення Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеса №96 від 19 лютого 2016 року щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеса з метою відновлення права на соціальний захист у повному, передбаченому законом обсязі, провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 та повернути неправомірно утриману суму пенсії.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий: