Рішення № 58052694, 30.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4035/16 Справа № 208/6030/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Гібалюк Т. Я. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Григор'євій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

11 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, за яким просив визнати спільним сумісним майном подружжя придбане в період спільного проживання як без реєстрації шлюбу так і за час перебування у шлюбі на квартиру по АДРЕСА_3, придбану у 2006 році та автомобіль НОМЕР_1, придбаний в 1997 році; визнати за ним право власності на 1\2 частину вказаного майна, виділити йому в натурі автомобіль, зобов'язавши його сплатити на користь ОСОБА_3 компенсацію за 1\2 частину вартості автомобіля. В обґрунтування позову зазначав, що з 1994 року він почав спільно проживати з ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_4 і як чоловік та дружина, вони мали спільний сімейний бюджет, вели спільне господарство. 04 грудня 1997 року вони зареєстрували шлюб та дружина змінила своє прізвище на ОСОБА_3. Від спільного проживання дітей не мають. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 листопада 2008 року шлюб між ними розірвано, що зареєстровано у відділі РАЦС Дніпродзержинського МУЮ Дніпропетровської області 23 червня 2010 року, за реєстраційним номером актового запису 00015913861. За час спільного проживання, як без реєстрації шлюбу так і шлюбу, ними на спільні грошові кошти придбано майно: автомобіль марки «ВАЗ-21061», Седан, 1988 року випуску, кольору «мокрий асфальт», двигун № НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_6, придбаний 06.09.1997 року згідно договору купівлі-продажу серії НБ № 0060607, оформленого на ім'я ОСОБА_3 на підставі якого на даний автомобіль було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 на ім'я ОСОБА_3, а 22.06.2000 року вищевказане свідоцтво було замінено на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 оформленого на ім'я ОСОБА_3; 11 жовтня 2000 року сторони купили житловий будинок, який продали 24 березня 2006 року; квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 квітня 2006 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу Житковим В.Ю. на ім'я ОСОБА_3 та записаного в реєстрову книгу за реєстровим № 14427215 від 11.05.2006 року Дніпродзержинського бюро технічної інвентаризації. Після припинення між ними сімейних відносин позивач намагався з відповідачем в добровільному порядку розділити вищевказане спільне майно, однак відповідач відмовилась поділити майно, тому він змушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року ухвалено: відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - про поділ майна подружжя.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті його позовних вимог, задовольнивши його позов щодо визнання спільним сумісним майно подружжя спірні квартиру та автомобіль; визнати за ним право власності на 1\2 частину квартири та автомобіля, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Однак рішення суду вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що як вбачається із копії рішення Заводського райсуду м. Дніпродзержинська від 7 листопада 2008 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 4 грудня 1997 року було розірвано. Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію, автомобіль НОМЕР_1, зареєстрований 22 червня 2000 року на ім'я ОСОБА_3 Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3, належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 квітня 2006 року. Суд вважає, що в судовому засіданні достовірно встановлено те, що спірне майно - квартира та автомобіль були придбані не за спільні кошти подружжя ОСОБА_3. Так, як вбачається із позовної заяви, пояснень сторін в судовому засіданні, автомобіль ВАЗ 21061 держзнак НОМЕР_9 був придбаний 6 вересня 1997 року згідно договору купівлі-продажу НБ 006607, на підставі якого було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 на ім'я ОСОБА_3, а 22 червня 2000 року свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 було оформлено на ім'я ОСОБА_3 Прізвище ОСОБА_3 позивачка мала до реєстрації шлюбу із позивачем ОСОБА_2, це прізвище чоловіка з яким позивачка перебувала у шлюбі з 1971 по 1997 років. В судовому засіданні позивачка пояснила, що під час шлюбу із ОСОБА_6 ними було набуто кілька об'єктів нерухомого майна. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 вони вирішили питання про поділ майна мирним шляхом, унаслідок чого у її власності залишилося майно - домоволодіння по АДРЕСА_5 В подальшому відповідачка декілька разів продавала та купувала майно за свої особисті кошти. Так, 8 вересня 1998 року вона продала домоволодіння по АДРЕСА_6 09 вересня 1998 року за гроші отримані від продажу цього домоволодіння вона за 9268 грн. купила домоволодіння по в с. Червоний прапор Криничанського району Дніпропетровської області, про що свідчить договір купівлі-продажу між нею - ОСОБА_3 та ОСОБА_7, 6 жовтня 2000 року домоволодіння по в с. Червоний прапор Криничанського району Дніпропетровської області було нею продано за 4000 грн., про що свідчить договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_8, 11 жовтня 2000 року вона купила за 7000 грн. домоволодіння по АДРЕСА_7 про що свідчить договір купівлі-продажу між ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_3, 24 березня 2006 року домоволодіння по АДРЕСА_7 було нею продано та 11 квітня 2006 року куплена 2-х кімнатна квартира по АДРЕСА_8, про що свідчить договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_11, яка діяла від імені ОСОБА_12 та ОСОБА_3 Таким чином, суд вважає, що квартира по АДРЕСА_3, хоча і придбана в період шлюбу зі ОСОБА_2 у 2006 році, не є спільним майно подружжя ОСОБА_2, та є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_13, як придбана нею за кошти, які належали їй особисто та отриманих від продажу домоволодіння, яке належало їй на праві власності до шлюбу із позивачем. Що стосується автомобіля ВАЗ 21061 держзнак НОМЕР_9, в судовому засіданні встановлено що він був придбаний 6 вересня 1997 року згідно договору купівлі-продажу НБ 006607, до шлюбу із ОСОБА_2 та також є власністю одного із подружжя - ОСОБА_3, оскільки придбане було нею та належало їй до одруження 4 грудня 1997 року із ОСОБА_2 Крім того, заявляючи позовні вимоги про поділ автомобіля таким чином, щоб позивач ОСОБА_2 сплатив 1\2 частину вартості автомобіля, позивач ОСОБА_2 не вніс на депозит суду суму вартості 1\2 частини автомобіля. В судовому засіданні позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що спірні квартира та автомобіль були куплені за спільні кошти подружжя ОСОБА_2, або були куплені за кошти ОСОБА_2 Відповідачкою ОСОБА_3 під час розгляду справи, заявлене клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки шлюб між ними було розірвано судом 22 червня 2000 року та зареєстровано розірвання шлюбу в органах РАГС 23 червня 2010 року В судовому засіданні позивач не заявляв клопотання про визнання пропущення строків з поважних причин, суд не встановив обставин поважності причин пропущення строків позовної давності.

Проте погодитись з висновками суду першої інстанції не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам ухвалене судом рішення не відповідає.

Суд першої інстанції належним чином не з'ясував характер та суть заявлених вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним доказам.

Мотивація за рішенням суду першої інстанції - не ґрунтується на законі, який регулює спірні правовідносини.

Відповідно до роз'яснень в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 п.11 - у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини першата друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Всупереч вказаним роз'ясненням в постанові Пленуму Верховного Суду України та нормам закону, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову за підставами недоведеності позову і за пропуском строку позовної давності, що є взаємовиключними підставами і є недопустимим.

Відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, суд не встановив час порушеного права, перебіг строку позовної давності, тобто відмова у позові з цієї підстави є необґрунтованою.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що спірне майно не є спільним майном подружжя ОСОБА_3, та є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_13, суд першої інстанції не перевірив обставини придбання спірної квартири, не витребував нотаріальну справу щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири, у зв'язку з чим неповно дослідив обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення суду.

Колегія суддів вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли щодо поділу рухомого та нерухомого майна, яке було придбано сторонами як за час зареєстрованого шлюбу, так і без реєстрації шлюбу.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі знаходились у зареєстрованому шлюбі з 04 грудня 1997 року по 23 червня 2010 року (а.с.6, 7,39,41), від якого дітей не мають. За рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 листопада 2008 року розірвано шлюб між сторонами (а.с. 6).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 03 квітня 1997 року (а.с.41 зворот) попередній шлюб відповідача було розірвано з ОСОБА_6 03 квітня 1997 року.

Позивач посилався на те, що з 1994 року він почав спільно проживати з відповідачем ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_9 і як чоловік та дружина, вони мали спільний сімейний бюджет, вели спільне господарство і за цей час було ними придбано спірний автомобіль ВАЗ 21061 державний номерний знак НОМЕР_9, який було придбано 06 вересня 1997 року згідно договору купівлі-продажу НБ 006607, на підставі якого було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 на ім'я ОСОБА_3, а 22 червня 2000 року свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 було оформлено на ім'я ОСОБА_3 (а.с.8).

Відповідно до висновку експертного дослідження з оцінки КТЗ для визначення ринкової вартості від 10.08.2015 року, - ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21061, реєстраційний номер НОМЕР_11 на дату оцінки становить 16 710 грн. (а.с.16-17).

Придбання спірного автомобіля 06 вересня 1997 року не заперечується відповідачем, однак відповідач заперечує що вказане рухоме майно є спільною сумісною власністю сторін у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснила, що за домовленістю сторін спірний автомобіль знаходиться у користуванні позивача. Однак ці обставини не підтверджені доказами у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Оскільки позивач і відповідач на час придбання спірного автомобіля в зареєстрованому шлюбі не знаходилися, то виходячи зі змісту наведеної норми права і з урахуванням вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач зобов'язаний був довести, надавши докази відповідно до положень ст. ст. 58, 59 ЦПК України, що спільна сумісна власність членів сім'ї - спірний автомобіль - створена за рахунок спільної праці та її трудової участі.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є, зокрема, майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону України "Про власність", ст.22 КпШС); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність").

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності під час надбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. N 20).

Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі повинні вирішуватися згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про власність", відповідними нормами ЦК в редакції 1963 року з урахуванням роз'яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (зі змінами), та відповідно до п. 1 розд. VII Прикінцевих положень СК, - цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК, тобто з 1 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК (абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. N 3).

Таким чином, спірні правовідносини регулюються чинними на той час нормами Закону "Про власність" і ЦК 1963 року.

Відповідно до п. 1 ст. 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю при доведеності факту створення спільної сумісної власності членів сім'ї.

Оскільки позивачем недоведено, що спірний автомобіль придбаний за рахунок спільної праці та трудової участі позивача та відповідача, то відсутні підстави відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" вважати цей автомобіль спільною сумісною власністю позивача та відповідача, які у зареєстрованому шлюбі не знаходились на час придбання спірного автомобіля, тобто на 06 вересня 1997 року.

З огляду на наведене, у суду не має законних підстав для визнання за позивачем права власності на рухоме майно - 1\2 частину спірного автомобіля, а отже підстави для поділу спірного автомобіля з виплатою компенсації - відсутні.

Таким чином, в задоволенні цієї частини позову стосовно спірного автомобіля слід відмовити.

Колегія суддів встановила і це підтверджено матеріалами справи, що за час зареєстрованого шлюбу сторони придбали спірну двохкімнатну квартиру, загальною площею 41,5 кв.м, житловою площею 26,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрованої за відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Жидковим В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1487, реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» 11 травня 2006 року за реєстраційним номером 14427215 (а.с.46-47).

Колегія суддів витребувала нотаріальну справу відносно укладеного вищевказаного договору купівлі-продажу спірної квартири. В цій нотаріальній справі знаходиться заява позивача ОСОБА_2 на ім`я нотаріуса Дніпродзержинського міського нотаріального округу Жидкова В.Ю., яка датована 11 квітня 2006 року та посвідчена нотаріусом Жидковим В.Ю. і зареєстрована в реєстрі за № 1486, за змістом цієї заяви встановлено, що ОСОБА_2 відомо про намір його дружини ОСОБА_3 придбати шляхом купівлі-продажу квартиру за АДРЕСА_10, яка буде їх спільною сумісною власністю і дає згоду на купівлю за 10 000 грн. вказаної квартири. З діями своєї дружини, які відповідають інтересам сім`ї він повністю згоден і не має заперечень проти оформлення у нотаріальній конторі договору купівлі-продажу згаданої квартири на ім'я ОСОБА_3 Він підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання вищевказаної квартири, є їх спільною сумісною власністю, договір купівлі-продажу, з текстом якого він ознайомлений, укладається дружиною в інтересах сім`ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладення цього договору відповідає їх спільному і вільному волевиявленню.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.

Аналізуючи докази у справі, зокрема, наданих суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не підтверджують особисту приватну власність відповідача на спірне майно, оскільки встановлено, що позивач приймав участь у набутті права власності на спірну квартиру, що підтверджено наданням ним заяви нотаріусу, про що вище зазначено, та при цьому не оговорювалось що ця квартира набувається в особисту приватну власність відповідача.

Відповідно до вимог частини 2 статті 59 ЦПК України, - обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Згідно до роз'яснень у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" ч.4 п. 27 - виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Посилання відповідача та її представника на те, що спірна квартира придбана нею за кошти від продажу домоволодіння по АДРЕСА_11 яке їй належало на праві особистої власності, з подальшим укладанням неодноразових правочинів з купівлі та продажу нерухомого майна (а.с.42-45), колегія суддів вважає, що це не є підставою для визнання спірної квартири особистою власністю відповідача, оскільки спростовується вищенаведеними доказами нотаріальної справи відносно купівлі спірної квартири у спільну сумісну власність подружжя - сторін у справі.

Колегія суддів дійшла висновку і це підтверджується доказами у справі, що спірна квартира - є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а не особистою приватною власністю відповідача та ОСОБА_3 тому, що ця квартира придбана за час зареєстрованого шлюбу подружжя на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, та протилежного суду не доведено.

Вказаний правовстановлюючий документ не спростований сторонами у справі, не заявлялось сторонами вимог щодо його недійсності.

Згідно до статті 70 СК України ч. 1 - у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач має право власності на 1\2 частину спірної квартири в порядку поділу спільного майна подружжя.

Щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин заявленого відповідачем суду першої інстанції, то колегія суддів виходить з того, що позивач після розірвання шлюбу 23 червня 2010 року був зареєстрований за місцем проживання в спірній квартирі 19.08.2014 року за згодою відповідача, що нею було визнано за розглядом справи (а.с.96).

У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Акт № 163 від 30.11.2015 року (а.с.51) про те, що позивач не проживає в спірній квартирі з 08.2014 року та акт № 6 від 20.01.2016 року (а.с.60) про те, що позивач не проживає в спірній квартирі з 2008 року, складених комісією ТОВ «Толока», - суперечить один одному та ці обставини не підтверджені суду належними та допустимими доказами. Акт від 14 лютого 2016 року, підписаний депутатом Курилівської селищної ради Кучер В.М. про те, що позивач проживає за адресою смт. Куриловка Берегово 19 з 2008 року без реєстрації зі слів сусідів, також не є підставою вважати, що саме з цієї дати порушено право позивача на спірну квартиру, оскільки він зареєстрований в спірній квартирі 19.08.2014 року. До суду з даним позовом позивач звернувся 11.08.2015 року, посилаючись на те, що відповідач відмовляється добровільно поділити спільне майно подружжя. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідач погоджувалась на добровільний поділ спірної квартири, але фактично це питання не було ними вирішено.

Таким чином, колегія суддів встановила, що право на спірну квартиру у позивача порушено вже після його реєстрації місця проживання в цій квартирі, тобто після 19.08.2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 68 СК України- розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власностіна майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України - перебіг позовної давностіпочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на вказані вимоги закону, обставини справи та докази у справі, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки позивачем такий строк порушено не було.

Тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з визнанням за позивачем у порядку розподілу майна подружжя право власності на 1\2 частину двохкімнатної квартири, загальною площею 41,5 кв.м, житловою площею 26,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрованої за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Жидковим В.Ю. від 11 квітня 2006 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1487, реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» 11 травня 2006 року за реєстраційним номером 14427215; в іншій частині позову необхідно відмовити за їх безпідставністю.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, то понесені позивачем судові витрати у сумі 2730 грн. - судовий збір підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частини двохкімнатної квартири, загальною площею 41,5 кв.м, житловою площею 26,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрованої за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Жидковим В.Ю. від 11 квітня 2006 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1487, реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» 11 травня 2006 року за реєстраційним номером 14427215, в порядку поділу спільного майна подружжя.

В іншій частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_4) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_5) сплачений судовий збір в сумі 2730 грн. (дві тисячі сімсот тридцять гривень).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді З.М. Пономарь

М.Ю. Петешенкова