Ухвала суду № 58046993, 02.06.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/15/16-ц Номер провадження 22-ц/775/810/2016

головуючий в I інстанції Саржевська І.В.

суддя доповідач Никифоряк Л.П.

Категорія 10

_________________

У Х В А Л А

Іменем України

01 червня 2016 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.

за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану через представника за довіреністю ОСОБА_2 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 березня 2016 року у цивільній справі за позовом прокурора Донецької області до Краснолиманської міської ради Донецької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та визнання недійсними договорів, -

В С Т А Н О В И В:

04 січня 2016 року прокурор Донецької області звернувся в суд з позовом до Краснолиманської міської ради Донецької області та ОСОБА_1, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Краснолиманської міської ради «Про укладання договорів особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман» від 02 квітня 2015 № 6/40, вказуючи що ОСОБА_1 не мала права на сервітут.

02 лютого 2016 року позивач доповнив свої вимоги, та просив також визнати недійсними п'ять договорів на встановлення особистого строкового сервітуту від 09 квітня 2015 року № 86, № 87, № 88, № 89, № 90 укладені між Краснолиманською міською радою Донецької області та ОСОБА_1 як удавані, вказуючи що насправді земельні ділянки було надано у тимчасове користування, та фактичні орендні правовідносини виникли без дотримання встановленого законодавством порядку.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 березня 2016 року позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі поданій через представника ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_1 просила судове рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в позові, через порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та суд не застосував наслідків недійсності правочинів, зокрема суд не врахував рішення Краснолиманської міської ради № 6/15 від 17 травня 2012 року відповідно до якого ОСОБА_1 отримала право на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності яке могла реалізувати тільки через встановлення особистого строкового сервітуту.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, пояснення представників відповідача ОСОБА_1, за відсутності відповідача Краснолиманської міської ради Донецької області представник якого просив розглянути справу без нього, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити за таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив с того, що були відсутні підстави для встановлення сервітуту, оскільки ОСОБА_1 не являлася землекористувачем чи власником земельної ділянки, так само право на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не було підставою для фактичного виділення земельної ділянки у користування на правах земельного сервітуту та дії сторін укладених на підставі рішення Краснолиманської міської ради Донецької області були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди направлену на виділення земельної ділянки у користування ОСОБА_1, що мало своїм наслідком недійсність таких правочинів. Разом з тим, суд вважав що у сторін таких правочинів не могли виникнути права та обов'язки які випливають із договору оренди землі, оскільки не дотримано встановленого чинним законодавством порядку для надання земельної ділянки в оренду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі та визначив норми права якими регулюються спірні правовідносини.

Так, суд першої інстанції керувався статтями 98, 100 Земельного кодексу України та ч. 2, 3 ст. 402 ЦК України, за змістом яких право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою, яке здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений; та власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки, що встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Та у відповідності до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Краснолиманської міської ради «Про укладання договорів особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман» від 02 квітня 2015 № 6/40 вирішено укласти договори особистого сервітуту з ОСОБА_1 на п'ять земельних ділянок, площею 30 м2 , розташованих по АДРЕСА_1 та в рішенні зазначено, що земельні ділянки виділяються для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Отже узгоджуються із фактичними обставинами висновки суду про те, що ОСОБА_1 не зверталася до Краснолиманської міської ради Донецької області з питань встановлення сервітуту для використання належної їй на праві власності чи праві користування земельної ділянки, так само не підтвердила неможливості використання іншого належного їй майна без встановлення сервітуту чи неможливості задоволення своїх інших потреб як землекористувача чи власника без встановлення сервітуту.

Та суд першої інстанції вірно відреагував на аргументи ОСОБА_1 щодо наявності у неї права на розміщення по АДРЕСА_1 тимчасових споруд (торгових павільйонів) та Проекту паспорту прив'язки від 30 квітня 2014 року, вказавши що наявність такого права без виділення земельних ділянок під розміщення таких тимчасових споруд не свідчить про виникнення права землекористування чи права власності на майно.

Вирішуючи спір, судом першої інстанції повно та всесторонньо досліджені всі обставини, які мають значення для вирішення справи, та роблячи висновок про відсутність права на встановлення земельного сервітуту суд обґрунтовано враховував, відсутність у ОСОБА_1 у користуванні землі чи майна, що розташоване на земельній ділянці відповідача та враховував вимоги нормативних актів якими передбачені підстави для встановлення сервітуту, що підтверджено наявними у справі письмовими доказами.

Разом з тим, згідно чинного законодавства, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили /ст. 235 ЦК України/.

Аналізуючи наведену норму для визнання угоди удаваною суду слід установити, що дії сторін угоди були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди та обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі.

Згідно буквального змісту договорів на встановлення особистого строкового сервітуту від 09 квітня 2015 року № 86, № 87, № 88, № 89, № 90 укладених між Краснолиманською міською радою Донецької області та ОСОБА_1 на строк 10 років об'єктом особистого строкового сервітуту визначено п'ять територій (об'єктів благоустрою) площею 30 м2 , розташованих по АДРЕСА_1 на яких будуть розміщуватись та використовуватись тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності /а.с. 13-14, 15-16, 17-18, 19-20, 21-22/.

Отже задовольняючи позов суд обґрунтовано виходив з того, що дії сторін зазначених правочинів були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди направлену на надання земельних ділянок у тимчасове користування під розміщення торгових павільйонів, та за цих мотивів суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати договори на встановлення особистого строкового сервітуту удаваними правочинами.

При цьому, суд врахував положення цивільного кодексу України яким передбачено умови та загальні вимоги додержання яких є необхідними для чинності правочинів / статті 203, 215, 219, 220, 224/.

Суд до спірних правовідносин обґрунтовано застосував положення Закону України «Про оренду землі» /надалі Закон/ та цивільного законодавства.

Так статтею 6 Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч. ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про передачу в оренду земельних ділянок що були предметом сервітутів Краснолиманською міською радою Донецької області не приймалось.

Отже, проаналізувавши наявні в справі докази, висновок суду про невідповідність закону вчинених Краснолиманською міською радою Донецької області та ОСОБА_1 правочинів є обґрунтованим та приведені в рішенні суду першої інстанції обставини, не давали підстав зробити висновок, що між сторонами мали місце договори оренди земельних ділянок.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки суду є вичерпними, зроблені у відповідності та на підставі матеріальних норм які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, та за таких підстав, колегія апеляційного суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану через представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: